Лось Ян-Станіслав - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лось Ян-Станіслав

ЛОСЬ Ян-Станіслав (Łoś Jan Stanisław; 21. 10. 1890, с. Чишки, нині Мос­тис. р-ну Львів. обл. – 14. 01. 1974, м. Люблін, Польща) – поль­ський політичний діяч, дипломат, історик. Походив із граф. роду. 1908 закін. приватну єзуїт. г-зію у с. Буньковичі (нині Старосамбір. р-ну Львів. обл.), 1913 здобув докторат із права у Віден. ун-ті. З поч. 1-ї світ. війни мобілізов. до австро-угор. армії. 1916–18 – секр. шефа канцелярії цивіл. австр. генерал-губернатора Є. Мадейського у Люб­ліні. 1919 вступив до Війська Польського, брав участь у бойових діях проти більшовиків. Відтоді працював у МЗС Польщі: нач. Пн. відділу та відділу Міжнар. устроїв, 1921–23 – кер. Бюро Делегата для справ Сх. Малопольщі; 1926–29 – радник посольства у Лондоні (водночас вивчав стародавню добу в б-ці й зібраннях Британ. музею). Від 1931 – у відставці. Виступав як речник польс.-укр. порозуміння. Займався питаннями уре­гулювання статусу Сх. Галичини, брав участь у міжнар. конф. при МЗС і безуспіш. таєм. переговорах 1921 з екзил. урядом ЗУНР Є. Петрушевича щодо надання Сх. Галичині автоном. статусу в складі Польщі. Пропагував у польс. уряд. колах пропозиції створення Укр. ун-ту, надання держ. субсидій НТШ. Один із ініціаторів врегулювання польс.-укр. взаємин у Польщі – т. зв. політики нормалізації 1935–38, автор проекту надання автономії Сх. Галичині (Сх. Малопольщі). Не маючи можливості реалізувати свої ідеї уряд. шляхом, прагнув, принаймні, ознайомити з ними якомога ширші сусп. кола й здобути прихильників. У спів­авт. з А. Бохенським та В. Бон­чковським видав кн. «Problem ukraiński w Ziemi Czerwieńskiej» (Warszawa, 1938). Свої погляди популяризував на сторінках польс. преси, зокрема в «Biule­tynie Polsko-Ukraińskim», «Вunсіе Młodych», «Czasie», «Drodze», «Dniu Polskim», «Naszej Przys­złości», «Polityce», «Przeglądzie Współczesnym», а також в укр. часописах «Діло», «Мета», «Нова зоря» та ін. Запропонував власну програму розв’язання проблем обох народів на сх. теренах Польщі: цілковите мовне урівноправнення в урядуванні; впровадження послідов. двомовності в усіх написах й оголошеннях, адресов. громад­ськості; офіц. визнання синьо-жовтих кольорів як нац. барв однієї зі слов’ян. спільнот краю й співучасть цих кольорів під час держ. урочистостей нарівні з держ. й нац. польс. кольорами; відмова від будь-яких розмірковувань щодо культур. вищості польс. елементу над елементом укр.; розумна ліквідація утраквізму у шкільництві й заміна його паралелізмом шкіл з польс. та укр. мовами викладання; впровадження воєвод. і повіт. самоврядування, що ґрун­тується на рівноправ., паралел. й паритет. нац. куріях (запровадження цих курій під час виборів до сейму, наділення їх влас. компетенцією й бюджетом); створення на укр. етніч. тер. (бажано у Львові) ВНЗу з укр. мовою викладання й укр. професорами (його програма повинна охоплювати усю сукупність українозн. дисциплін); пошанування нац. укр. доробку у госп. ділянці, заохочення укр. госп. орг-цій до співпраці з польс. колегами; всебічна підтримка будь-яких зусиль щодо депролетаризації укр. елементу, як у селі, так і в містах; сприяння потягу українства до урбанізації тощо. Під час 2-ї світ. війни співпрацював із крайовою делегатурою польс. еміграц. уряду, за що у жовтні 1944 заарешт. службою безпеки новопроголош. «нар.» Польщі й до червня 1945 утримувався під вартою. Відтоді – зав. каф. стародав. історії, водночас 1957–59 – декан ф-ту гуманітар. наук, від 1961 – екстраординар. проф. Люблін. катол. ун-ту. Автор монографій з історії Давніх Греції та Риму і неопубл. мемуарів.

Пр.: Відгомін політичних подій з-пе­ред 1923 р.: Лист гр. Станислава Лося до Редакції «Діла» у зв’язку зі статтею д-ра Костя Левицького п. н. «До насвітлення одної порушеної справи» // Діло. 1932, 27 берез.; Міжнародне положення Польщі та галицькі українці. Л., 1932; О konstruktywną politykę na Rusi Czerwonej. Warszawa, 1932; Sy­tuacja międzynarodowa a Ukraińcy halic­cy. Warszawa, 1933; W sprawie uniwer­sytetu ukraińskiego // Biuletyn Polsko-Ukraiński. 1933. № 3; O ukraińską szkołę rolniczą // Там само. № 11; Hellada na przełomie. Warszawa, 1938; Sprawa ag­rarna w Rzymie II і I wieku przed Chrys­tusem. Lublin, 1946; Warunki bytowania ludności polskiej na Ziemiach Odzyska­nych. Warszawa, 1947; Sylwetki rzymskie. Warszawa, 1958; Rzym na rozdrożu: Stu­dium monograficzne o Katonie Starszym. Warszawa, 1960; Świat historyków staro­żytnych. Kraków, 1968.

Літ.: Войнаровський Т., Сохоцький І. Історичні постаті Галичини XIX–XX ст. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1961; Е. Zwolski. In memoriam: Jan Stanisław Łoś (1890–1974) // Kwartalnik historyczny. 1975. № 2; І. Kedryn. Białe kruki // Kultura. 1977. № 10; W. Bączkow­ski. Karta z historii stosunków polsko-ukraińskich: Biuletyn Polsko-Ukraiński // Niepodległość: Rocznik. Nowy York; Lon­dyn, 1986. Т. 19; 1988. Т. 21; 1991. Т. 24; Стемпень C. Поляки й українці в II Речі Посполитій: спроба діалогу // Польс.-укр. студії. Т. 1. К., 1993; Зашкільняк Л. O. Укра­їнсько-польське порозуміння 1935 p.: За матеріалами архіву Я. С. Лося // Пробл. слов’янознавства: Наук. зб. Л., 1996. Вип. 48; M. Trojanowska. Materiały do tzw. kwestii ukraińskiej w Drugiej Rzeczypospolitej w spuściźnie Jana Sta­nisława Łosia // Biuletyn ukrainoznawczy. Przemyśl, 1999. № 5; J. Pisuliński. Nie tylko Petlura: Kwestia ukraińska w pol­skiej polityce zagranicznej w latach 1918–1923. Wrocław, 2004; Юрчук O. Україн­сько-польські взаємини міжвоєнного періоду в оцінці Яна Станіслава Лося // Укр. істор. зб. К., 2005. Вип. 8; В. Gałka. Konserwatyści w Polsce lat 1935–1939. Toruń, 2006.

O. C. Рубльов

Стаття оновлена: 2016