Лоський Кость - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лоський Кость

ЛО́СЬКИЙ Кость (Костянтин Володимиро­вич; псевд. – К. Вишевич; 28. 01. 1874, С.-Пе­тербург – 14. 10. 1933, Прага) – історик права, громадсько-політичний діяч, дипломат. Батько І. Лоського. Дійс. чл. НТШ (1928). Вивчав історію у Варшав., право – у С.-Пе­тербур. ун-тах. Від 1896 працював у ред. ж. «Историческій вѣстникъ» (С.-Пе­тербург), згодом – у губерн. установах на Холмщині. У м. Грубешів (нині Люблін. воєводства, Польща) заснував місц. відділ. т-ва «Просвіта» (1905) й укр. вид-во, яке надрукувало де­кілька популяр. книжечок. 1906–07 – співвидавець і ред. г. «Буг» (вийшло одне число, яке влада відразу ж конфіскувала як небезпеч. прояв малорусинства). Став співорганізатором таєм. «Братства самостійників» (1912), увійшов до гол. ради УПСФ (1917). Навесні 1917 взяв участь у створенні в Києві УЦР і налагодженні її роботи. 10(23) травня 1917 з ініціативи Д. Дорошенка признач. комісаром Тимчас. уряду в Бучац. пов., пом. Галицько-Буковин. губерн. комісара; 24 трав­ня (6 червня) – 20 вересня (3 жовтня) 1917 – товариш (заст.) комісара, в. о. комісара Тимчас. уряду в Терноп. губ.; від поч. серпня – дир. департаменту в справах біженців Ген. секретарства внутр. справ Ген. секретаріату УЦР. 25 серпня 1917 на з’їзді делегатів від холм. біженців-селян у Києві обраний комісаром Холмщини і затв. на посаді УЦР. Від грудня 1917 – дир. канцелярії Ген. секретарства міжнар. справ; за Гетьманату П. Скоропадського – дир. заг. департаменту МЗС Української Держави, що займався питаннями внутр. орг-ції роботи мін-ва; від жовтня 1918 – в. о. повіреного у справах Української Держави у Фінляндії; від січня 1919 – голова Надзвич. дипломат. місії Директорії УНР у Швеції та Норвегії з місцем перебування у Стокгольмі. 25 квіт­ня 1920 наказом Директорії УНР признач. «комісаром уряду УНР в місцевостях, звільняємих від більшовицької окупації». Від 1920 мешкав у Празі, працював в УВУ: проф. рим. права (від 1921), декан правн. ф-ту (1927–28), проректор (1929–30). Досліджував проблеми антич. історії, Визв. змагання 1917–21. Переклав окремі твори Дж. Байрона, Г. Гайне, А. Чехова та ін., видав зб. поезій Т. Шевченка франц. мовою у влас. перекладі. Автор зб. фейлетонів «Од великого до смішного» (Гельсінгфорс, 1919).

Пр.: Украинский вопрос: Россия и Антанта. Гельсингфорс, 1918; Нарис рим­ської історії. Гельсінгфорс, 1919; La sou­veraineté ukrainienne dans son passé, son présent et son avenir. Stockholm, 1919; Короткий нарис грецької історії. Прага, 1921; Історія джерел римського права. Відень, 1921; Історія і система римського приватного права. Київ, Відень, 1921, т. 1; Прага, 1923, т. 2; 1924, т. 3.

Літ.: Гуцал П. Українець з Петербур­га // Істор. календар’99. 1998; Стрель­ський Г. Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917–1920 рр.). 2000; Народжені Украї­ною: Мемор. альм. Т. 2. 2002 (усі – Київ).

П. П. Гай-Нижник

Стаття оновлена: 2016