Лосятин - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лосятин

ЛОСЯ́ТИН – село Васильківського району Київської області. Знаходиться на р. Протока (притока Росі, бас. Дніпра), за 76 км від Києва, за 38 км від райцентру, за 18 км від залізнич. ст. Біла Церква та за 6 км від автошляху Київ–Одеса. Пл. 5 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1445 осіб; станом на 2016 – бл. 1,3 тис. осіб; переважно українці. У Л. збереглися залишки Змієвих валів. Виявлено могильник з 27-ми курганів (доба бронзи). Наприкінці 1880-х рр. розкопки одного з лосятин. курганів проводила експедиція Краків. археол. комісії. Село засн. у 16 ст. Де­який час мало назву Висока Гребля. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, повстанні під кер-вом фастів. полковника С. Палія. У Л. в урочищі Замчище існува­ло козац. укріплення. Навколо нього місц. жит. донині знаходять ядра малокалібер. гармат. За Вічним миром 1686 Л. залишився у межах кордонів Польщі. Від остан. чв. 18 ст. до більшов. перевороту 1917 – у власності графів Браницьких. За 2-м поділом Польщі 1793 – у складі Рос. імперії. 1797–1925 – село Київ. губ.; 1797–1919 – Васильків., 1919–23 – Білоцерків. пов. У 19 – на поч. 20 ст. Л. підпорядковувався Гребінків. волості. У 1860-х рр. мешкали бл. 1,3 тис. осіб. Тоді на Васильківщині Лосятин. фільварок графів Браницьких був найбільшим (3390 дес. землі) і найприбутковішим (з нього щорічно отримували 6,9 тис. крб). 1886 нараховувалася 1541 особа, було 157 дворів, діяли школа, церква, постоялий двір. 1901 проживали понад 1,8 тис. осіб. У ході воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 – у складі Білоцерків. округи; від 1932 –Київ. обл. Деякий час село входило у Гребінків. р-н. Лосятинці потерпали від голодомору 1932–33 (померли понад 600 осіб), зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до грудня 1943 – під нім.-фа­шист. окупацією. У рад. період тут працювали великий колгосп «Радянська Україна» (його ланкова С. Виштак першою в УРСР двічі отримала звання Героя Соц. Праці, а також нагороджена 6-ма орденами Леніна) та відділ. Саливонків. дослід. госп-ва (бригадир А. Духновський удостоєний звання Героя Соц. Праці та відзначений кількома рад. нагородами). На поч. 1970-х рр. проживали 2,6 тис. осіб. Нині у Л. – заг.-осв. школа; Будинок культури, б-ка; Центр неврології та реабілітації. Встановлено па­м’ят. знак жертвам голодомору, пам’ятники воїнам-визволителям і воїнам-односільчанам, які загинули під час 2-ї світ. війни, погруддя С. Виштак. Серед видат. уродженців – лікар-імунолог, чл.-кор. НАМНУ М. Лісяний, психолог І. Вітенко.

Літ.: Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Овдієнко В. Г. Кроки крізь століття. Нариси з історії Васильківщини. Лосятин, 2003.

Н. С. Бірюк

Стаття оновлена: 2016