Лотоцька Наталія Василівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лотоцька Наталія Василівна

ЛОТО́ЦЬКА Наталія Василівна (20. 09. 1938, с-ще Більшівці, нині смт Галиц. р-ну Івано-Фр. обл. – 21. 12. 2007, Київ) – актриса. Дочка В. Лотоцького. Нар. арт. України (1993). Закін. філол. ф-т Львів. ун-ту (1959), студію при Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (1961; викл. Б. Тягно), на сцені якого відтоді грала. Від 1963 – у Києві: актриса Нац. драм. театру ім. І. Франка; водночас 1968–98 – ведуча радіопрограми «Від суботи до суботи»; 1986–97 викладала в Ун-ті культури і мист-в: доц. каф. сценіч. мови. Володіла великою сценіч. привабливістю, щедрим даром вираз. драм. слова, пластич. культурою; її виконав. стиль базувався на природ. інтелект. та лірико-драм. вияві. Майстерно виконувала характерні ролі, гнучкий психол.-аналіт. талант проявила у виставах зарубіж. драматургії. Знялася у фільмах «Чому посміхалися зорі» (1966, реж. І. Шмарук), «Буйна» (1990, т/ф, 2 cерії, реж. В. Василенко), «Мина Мазайло» (1991, реж. С. Проскурня), «Царівна» (1994, 20 серій, реж. С. Туряниця). 2013 у рідному с-щі Л. встановлено мемор. дошку.

Ролі: Маруся («Лимерівна» Панаса Мирного), Прісенька («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки), Амата («Енеїда» за І Котляревським), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Качинська («Сава Чалий» І. Карпенка-Карого), Світлана («Веселка» М. Зарудного), Оля, Галя («Сторінка щоденника», «В степах України» О. Корнійчука), Наталка («Горлиця» О. Коломійця), Софія Павлівна («Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим), Коробочка («Брате Чичиков» Н. Садур за М. Гоголем), Поліна («Солдатська вдова» М. Анкілова), Інна («Колеги» за В. Аксьоновим), Ґолда («Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом; Держ. премія України ім. Т. Шевченка, 1993), Урсула («Багато галасу даремно» В. Шекспіра), Місіс Пірс («Піґмаліон» Б. Шоу), Арміда («Привиди» Е. де Філіппо), Вона («Маячня удвох» Е. Йонеско), Фрейк («Кар’є­ра Артуро Уї» Б. Брехта), Рікка («Юстина» Х. Вуолійокі).

Літ.: Жежера В. Сімнадцять сірників від Лотоцької // УТ. 1993. № 5; Мелеш­кіна І. Тихий ювілей // Там само. 2013. № 5.

М. Г. Лабінський

Стаття оновлена: 2016