Лохвицький цукровий комбінат - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лохвицький цукровий комбінат

ЛО́ХВИЦЬКИЙ ЦУКРО́ВИЙ КОМБІНА́Т Буд-во розпочато у листопаді 1928 (перша група з 22-х інж. і робітників прибула у вересні) серед степу в Лохвиц. р-ні Ромен. округи, на межі сучас. Полтав., Сум. і Черніг. обл., за 1,5 км від р. Сула (бас. Дніпра), побл. залізниці Кременчук–Бахмач, за 6 км від залізнич. ст. Лохвиця та с. Піски і за 12 км від м. Лохвиця. У січні наступ. року на спорудженні на той час одного з найбільших за проектом РНК СРСР цукр. з-дів вже працювало 57 інж. і понад 1 тис. робітників. У першу чергу були закладені кілька житл. будинків, контора, їдальня, лазня, фундамент гол. корпусу. Обладнання майбут. Лохвиц. цукр. з-ду за кредитом замовили на Брнен. маш.-буд. з-ді (Чехо-Словаччина, нині Чехія). У вересні 1929 проведено випробув. роботи на підпр-ві та відкрито залізничну ст. Сталінська цукроварня (нині Сула), у жовтні розпочато перший вироб. сезон. Проектна потуж. склала 20 тис. ц перероблення цукр. буряків на добу. Водночас було засн. робітн. с-ще Сталінка (нині м. Заводське Лохвиц. р-ну Полтав. обл.). 1931 на базі цукр. з-ду почав функціонувати вечір. хім.-мех. технікум (нині Лохвиц. технол. технікум Полтав. аграр. академії), який готував, зокрема, й фахівців для цукр. пром-сті. 1934–37 підпр-во реконструйовано, внаслідок чого його потуж. зросла до 36 тис. ц перероблення цукр. буряків на добу. 1936 при ньому введено в експлуатацію хлібоприймал. пункт і пункт з відгодівлі великої рогатої худоби. Від 1937 після об’єднання з бурякогосподарством – Л. ц. к. У довоєнні роки комбінат почав постачати мелясу для вироб-ва спирту на Лохвицький спиртовий комбінат. Під час 2-ї світ. війни не працював, були зруйновані гол. корпус, парокотельня, всі газові печі, склад готової продукції та вивезена до Німеччини значна частина цінного обладнання. 1944–45 Л. ц. к. відбудовано. 1956 розширено випарну станцію, 1960–66 зведено ТЕЦ, потужне вакуум-фільтр. відділ., афінац. і новий бурякоперероб. цехи, реконструйовано продукт. цех, механізовано навантажув. і розвантажув. роботи, відбирання проб буряків, розширено та модернізовано станцію дефекосатурації, введено в дію центрифуги проміж. продукту з програм. керуванням, споруджено 4-у газову піч ємністю 250 м3 з пов­ною механізацією подрібнення, сортування та подавання коксу, а також вапняк. каменю. 1966 Л. ц. к. нагороджено орденом Леніна (єдиний випадок в історії цукр. галузі СРСР). 1968 на ньому виготовлено 1184,6 тис. ц цук­ру-піску, 48,8 тис. ц сухого та 6564 тис. ц свіжого жому, 479,9 тис. ц корм. патоки. У 2-й пол. 1960-х рр. вироб. потуж. підпр-ва зросла до 76,5 тис. ц, у 2-й пол. 1970-х рр. – до 93,3 тис. ц, у 1980-х рр. складала 84,3–87,4 тис. ц перероблення цукр. буряків на добу. У рад. період у складі Л. ц. к. діяли цукр. з-д (бурякоперероб., сокоочис., про­дукт. і низка допоміж. цехів), радгосп з 4-ма відділ., які обробляли 6,1 тис. га орних земель, 10 бу­рякоприймал. пунктів; мав знач. житл. фонд, заг.-осв. школу, Будинок культури, стадіон, плавал. басейн, водолікарню. До кін. 1980-х рр. відвантажував цукор у всі рад. республіки, 1990–2012 – у РФ. Від 1996 – ВАТ «Лохвиц. цукр. з-д», від 2006 – вироб. підрозділ ПАТ «Компанія “Райз”». Від 2013 тимчасово не виробляє продукцію. Станом на липень того ж року, на складах підпр-ва зберігався річний запас цукру. Його зупинку також спричинило значне скорочення посівів цукр. буряку гол. постачальниками. Упродовж ос­тан. часу, окрім цукру, випускало мелясу, жом і товарне вапно. У 1990-х рр. середньодобова вироб. потуж. з перероблення цукр. буряків становила 59,3–86,5 тис. ц, 2000–12 – 46,4–89,8 тис. ц. Наприкінці 2010-х рр. з підпр-ва у рай. бюджет надходило бл. 1,5 млн, у міський – 1 млн грн. Під час вироб. сезону 2012 на ньому нараховувалося 1500, у міжсезоння – 760 працівників (у рад. період працювали понад 3 тис., у 1990-х рр. – бл. 2,4 тис. осіб). Перший дир. Л. ц. к. і нач. його буд-ва – А. Севастьяніхін; остан. дир. (від 2012) – В. Дериведмідь. Знач. внесок у розвиток вироб-ва зробили дир. Л. Чмутов (1987–96) і В. Дудар (2006–09) та гол. інж. А. Пономаренко (1955–83).

Л. О. Мащенко

Стаття оновлена: 2016