Лохтін Володимир Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лохтін Володимир Михайлович

ЛО́ХТІН Володимир Михайлович (1849 – 1919) – гідротехнік, гідролог. За­кін. С.-Пе­тербур. ін-т інж. шляхів сполучення (1875). Відтоді брав участь у роботах з дослідж. і покращення судноплав. умов річок Кама та Чусова; від 1878 – у Навігац.-опис. комісії, де отримав можливість вивчення знач. кількості річок на тер. Рос. імперії та за її межами; від 1892 – нач. Дністров. пошук. партії, 1884–90 керував випрямлюв. роботами для покращення судноплав. умов Дністра за розробленою ним схемою; 1892–99 – нач. Казан. округу шляхів сполучення, тоді організував великі випрямлюв. роботи на Волзі побл. м. Нижній Новгород та низці волз. перемілів. Від 1892 брав активну участь у Всерос. з’їздах річковиків й інж.-гідро­техніків. Наприкінці 19 ст. на противагу випрямлюв. заходам набуло поширення днопоглиблювання, тому Л. змушений був по­­дати у відставку. На поч. 20 ст. працював інспектором шосей. доріг, однак продовжував займатися пошук. і дослід. роботами на річк. шляхах, зокрема вивчав вплив зимових умов на Неві. Був ред. ж. «Водные пути и шоссей­ные дороги». Л. дійшов висновку, що відмінності гідрол. та гідрофіз. режимів річок не дають можливості використовувати універсал. методи поліпшення умов судноплавства та не можуть таким чином бути перенесені механічно з країн з різними клімат. умовами. Вперше ґрунтовно розглянув такі осн. питання річк. гідрології та гід­равліки, як умови стійкості річища, процеси формування річк. поздовж. профілю на перемілах і плесах. Визначив залежність стійкості річищ від гранулометр. складу та морфології дна, впливу зміни витрат і рівнів води на формування та зміну морфол. структури перемілів та плеса, ввів до наук. обігу поняття коефіцієнта стійкості русла спочатку у вигляді відношення серед. ухилу річища до серед. діаметра (крупності) наносів для кількіс. оцінювання процесів деформації річищ. Запропонований ним найпростіший показник (у зворот. вигляді), названий інж. т-вом «числом Л.», дав можливість формалізувати призначення характеристик необхід. заходів щодо поліпшення умов судноплавства шляхом випрямлення та черпання. Теор. і тех. праці Л. не втратили свого значення донині. 1886 в Одесі вийшли його праці «Река Днестр, ее судоходство, свойства и улучшение» та «Современное положение вопроса о способах улучшения рек». Дністру також присвяч. низку статей у ж. «Русское судоходство», «Трудах Съезда инженеров-гидротехников», «Трудах Днестровских деятелей», «Метеорологических вестях», «Известиях Собрания инженеров путей сообщения».

Пр.: Река Чусовая. С.-Пе­тербург, 1877; Река Аму и ее древнее соединение с Каспийским морем. С.-Пе­тербург, 1879; Современное положение вопроса о способах улучшения рек. С.-Пе­тербург, 1886; О механизме речного русла. С.-Пе­тербург, 1897; Ледяной нанос и зимние заторы на р. Неве. С.-Пе­тер­бург, 1906; Значение водных путей и их нужды. С.-Пе­тербург, 1907; Замерзание рек // Изв. Собрания инж. путей сообщения. 1908. Т. 28, № 2–3; Несколько слов по поводу русского речного дела // Вопр. гидротехники свобод. рек: Сб. тр. основоположников рус. русл. гидротехники. Москва, 1948; О механизме речного русла // Там само; Новый путь для углубления рек // Там само.

Літ.: Проскуряков А. К. В. М. Лохтин и Н. C. Лелявский – основатели учения о формировании русла. Ленинград, 1951.

Б. М. Островерх

Стаття оновлена: 2016