Коломак - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коломак

КОЛОМА́К – селище міського типу Харківської області, райцентр. Коломац. селищ. раді підпорядк. с. Жовт­­неве. Знаходиться на р. Коломак (притока Ворскли, бас. Дніп­­ра), за 90 км від обл. центру та за 7 км від залізнич. ст. Коломак. Пл. 10,27 км2. Насел. 3855 осіб (2001, складає 83,3 % до 1989), переважно українці. Тутеш­­нє поселення вперше згадується в писем. джерелах 1571. У 1680 його зруйнували татари, згодом відбудували переселен­­ці з Правобереж. України. К. був сотен. м-ком Охтир. полку, потім – слободою Харків. полку. 25 липня (4 серпня) 1687 побл. К., у таборі, щільно оточеному рос. стрільцями та рейтарами, відбулася козац. рада, на якій обрали гетьманом І. Мазепу та ухвалили т. зв. Коломац. статті – договір між Військом Запорозьким і Рос. державою. На ній були присутні лише 2 тис. козаків. У основу договору покладено Глухів. статті 1669 Д. Многогрішного. Усі нові положення, що були внесені за наполяганням рос. князя В. Голицина, погір­­шили правове становище Укр. ко­­зац. держави. Під час Пн. вій­ни в лютому 1709 зруйн. швед. війсь­­ками. 1723 у К. на козац. раді з ініціативи наказ. гетьмана П. По­­луботка та миргород. полковни­­ка Д. Апостола розглядали т. зв. Гадяц. пакти та схвалили петиції до імператора Петра І на захист козац. прав і вольностей. Тривалий час топографія та пла­­нування міста нагадували традиц. Запороз. Січ. Від 1765 – у складі Слобід.-Укр., від 1835 – Харків. губ. Від 2-ї пол. 19 ст. – во­­лос. центр. На поч. 20 ст. було 782 двори, мешкало бл. 6,3 тис. осіб, функціонували 3 церкви та школи.

Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1932 – у складі Харків. обл. 1923–31, 1935–59 та від 1993 – райцентр. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 391 особа), зазнали сталін. репресій. Від 17 жовтня 1941 до 16 ве­­ресня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Гітлерівці вивезли на примус. роботи до Німеччини 227 юнаків і дівчат, вбили понад 30 жит. Від 1959 – смт. 1959 тут мешкало 7,1 тис., 1970 – 5,6 тис., 1979 – 5,4 тис., 1999 – 4,1 тис., 2004 – 4,7 тис. осіб. До К. приєднано с. Новоіванівка. Нині пра­­цюють цукр. з-д і хлібоприймал. підпр-во. У К. – навч.-вихов. комплекс, 2 дитсадки, Будинок дит. і юнац. творчості, муз. шко­­ла; рай. Будинок культури, рай. б-ка; центр. рай. лікарня; відділ. 4-х банків. Виходить г. «Коломацький край». Реліг. громади: УПЦ МП, євангелістів християн-баптистів. Пам’ятка археології нац. значення – городище 5–3 ст. до н. е. Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни, пам’ятні знаки ліквідаторам аварії на ЧАЕС, жертвам голодомору 1932–33. Серед видат. уродженців – психолог В. Васильківський. У довоєнні роки в К. жив і працював Герой Рад. Союзу С. Желєзний.

М. О. Дяченко

Стаття оновлена: 2014