Коломийка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коломийка

КОЛОМИ́ЙКА – жанр української усної народної творчості, найбільш поширений у Західній Україні. Термін «К.» відомий від 1820-х рр. із рукопис. зошита «Собраниє піснь руских історичних» Г. Ількевича. Походження назви пов’язують з м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.). К. – пісня, напис. т. зв. коломийк. розміром, що складається з 2-х рядків, кожен з яких має 14 скла­дів з малою цезурою після 4-го та великою – після 8-го складів і закінчується парокситон. римою. К. охоплюють як родинно-побут., так і соц. теми. Тематично близькі твори об’єднують у коломийк. в’язанки (віночки). За кількіс. складом, тематикою, час­тотою виконання і творення К. посідають провідне місце в укр. нар. творчості. Типологічно у сло­в’ян. фольклорі до них найближ­чі польс. краков’яки, чеські трав­ниці, болг. прип’явці, рос. частушки. В укр. писем. джерелах коломийк. строфу виявлено у тво­рах 17 ст. Найдавніший запис К., датов. 1704, знайшов 1980 В. Грабовецький на берегах «Га­лицької гродської книги». Укр. фольклористи припускають, що існує понад 25 тис. куплетів. Їх записують від 1820-х рр. Серед збирачів – Г. Ількевич, Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Лучкай, В. Гнатюк, І. Франко,І. Кудрик, П. Руснак, Г. Шухевич, М. Шагала, І. Сенько, І. Прокопів.

У різних пісен. збірниках К. вміщують від 1833. У 1864 у Львові побачила світ перша книжка з назвою «Коломыйки и шумки», яку впорядкував С. Щасний. Від­тоді видано понад 30 збірок К. в Україні та за кордоном, зокрема «Коломийки» (Л., 1905–07, т. 1–3), «Коломийки» (1969), «Коломий­ки» (1973; обидві – Київ), «Як за­чую коломийку» (Уж., 1975), «Ші­дарідайдана» (1999), «Коломий­ки підгірського краю» (2002), «Ко­ломийки Прикарпаття» (2006; усі – Івано-Франківськ). Серед су­час. коломийкарів – М. Савчук, Р. Кумлик, І. Бігун, О. Чупак, С. Молдавчук. Відомим гуцул. ко­ломийкарем, який акомпанує на скрипці і складає жартівливі К., є Д. Рокіщук. Цей жанр фолькло­ру досліджували І. Франко, В. Гна­тюк, М. Сумцов, О. Дей, Н. Шу­мада, Р. Кирчів та ін. Перші запи­си мелодій здійснив у 1830-х рр. К. Ліпінський, згодом – І. Колесса, Ф. Колесса, Д. Роздольський, Г. Хоткевич, П. Бажанський, Р. Гарасимчук та ін. Мелодії К. досліджували Ф. Колес­са, М. Грінченко, З. Василенко, Б. Луканюк та ін. К. широко використовували в академ. музиці як основу темат. матеріалу

Пе­реважну більшість композицій із К. в основі створ. для фортепіано: К. для фортепіано в 4 руки С. Аб­рисовського, «Велика коломийка» П. Бажанського, К. Б. Вахнянина, Р. Ганінчака, В. Овчарен­ка, Я. Ярославенка, 3 К. М. Колесси, «Буковинська коломийка» З. Лиська, К. «Вітрогони» О. Ни­жанківського; К. для оркестру нар. інструментів написали В. По­льовий, В. Шумейко, 4 К. для домри (мандоліни) і гітари – Є. Мілка; для скрипки і фортепіано – В. Безкоровайний, О. Шац; хор «Коломийка» створив А. Гна­тишин, однойм. оркестр. пісню – Т. Ященко. Коломийк. стро­фу застосовують і в поезії, зокрема Т. Шевченко, Л. Глібов, П. Куліш, М. Шашкевич, І. Вагилевич, С. Воробкевич, Ю. Федь­кович, С. Руданський, Ю. Шкрумеляк, В. Симоненко, Т. Мельничук.

Як нар. танець К. (ін. назви «Танець», «Гуцулка», «Березунка» то­що) найбільш пошир. на Гуцуль­щині та Покутті. Виконують у зам­кнутому колі здебільшого парами чоловік–жінка, рідше – гуртом. Р. Гарасимчук записав у 1930-х рр. у 42-х гуцул. селах понад 60 назв коломийк., козачк. та коломийк.-козачк. танців. 1939 у Львові ви­дав кн. «Tańce huculskie». Коломийк. танці на сцені популяри-зували В. Авраменко, Я. Чуперчук, Б. Демків та ін. Коломийк. мотиви присутні також в укр. малярстві, нар. скульптурі та ткац­тві.

Наприкінці 1920-х рр. нью-йорк. фірма грамзапису «Columbia» випустила платівки «Коломийка повітова» та «Гуцульська коломийка». 2004 з’явився компакт-диск з автентич. гуцул. К. у вико­­нанні М. Савчука «Золоті коломийки». Від 1989 у м. Коломия проводять фестиваль «Коломий­­ка», метою якого є збере­ження і популяризація цього жан­ру нар. творчості.

Літ.: Гнатюк В. Старовинність коломийки // ЛНВ. 1905. Ч. 12; Гошовский В. У истоков народной музыки славян // Очерки по музыкальному славяноведению. Москва, 1971; Шумада Н. По­­ходження і розвиток коломийки як жан­ру // Розвиток і взаємовідношення жан­рів слов’ян. фольклору. К., 1973; Грабо­вецький В. Найстаріша коломийка // Комсомол. прапор. 1980, 23 жовт.; Зін­ків І. Трансформація ритмо-структури коломийки у творчості українських ком­позиторів // НТЕ. 1982. Вип. 6; Фран­­ко І. До історії коломийкового розміру // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Т. 39. К., 1983; Омеляшко Р. Коломийковий вірш в українському пісенному фольклорі // Вісн. Київ. ун-ту. Літературознавство. Мовознавство. К., 1987. Вип. 29; Кир­чів Р. Фольклорна спадщина Григорія Ількевича // НТЕ. 1991. № 1; Луканюк Б. Народна музика Галичини та Володими­рії. Матеріали до нотографії (1790–1950). Л., 2001; Козаренко О. Коломийка як за­­гальнонаціональний культурний фе­­номен // Коломия давня і нова: міська цивілізація в історії та культурі: Мат. ре­­гіон. наук.-теор. конф., присвяч. 600-річ­­чю надання Коломиї Маґдебур. права. Коломия, 2005; Савчук М. Кишеньковий довідник коломийки. Коломия, 2008.

М. В. Савчук

Стаття оновлена: 2014