Колоніалізм

КОЛОНІАЛІ́ЗМ (франц. colonialisme, від лат. colonia – поселення) – політика країни чи групи країн, спрямована на підкорення іншої держави, території або народу за допомогою методів військового, політичного чи економічного примусу. Політ. основу К. становило насильниц. позбавлення насел. колоній можливостей реалізовувати свої суверенні права, узурповані метрополіями. Розрізняють зброй. К. – підкорення силою, шляхом колоніал. воєн (Велика Британія – в Індії, Франція – в Алжирі та ін.) і договір. – примус. нав’язування не­рівноправ. угод про визнання васал. залежності, встановлення протекторату (Велика Британія – князівствам бас. Перс. затоки, Франція – Марокко, Тунісу тощо). Особл. формою є пе­реселен. К. – переселення окре­мих верств насел. метрополій до колоній (грец. колонії у Пн. Причорномор’ї, британ. – у Пн. Америці, Австралії та ін.). Унаслідок встановлення колоніал. контролю виникають нерівноправні відносини між колонізатором (метрополією) та колонією (провінцією), що знаходить прояв у політ. пануванні метрополії і, відповідно, домінуванні одного етносу чи нації; різному порядку формування та функціонування держ. інституцій мет­рополії та колонії; обмеження на­сел. колонії в правах. К. супроводжується екон. експлуатацією, руйнуванням культури корін. насел., нівелюванням етнокуль­тур. і реліг. особливостей, на­в’язуванням офіц. метропол. культури, формуванням ідеології, яка виправдовує панування (расизм, месіанство та ін.) і поширює імпер. міфи й стереотипи. Як явище К. зародився ще у країнах Стародав. світу (історично колоніальними можна вважати імперію Александра Македонського, Перс., Рим., Візант., Монгол., Рос. імперії тощо), проте сам термін зазвичай вживають щодо Європ. замор. імперій.

Виокремлюють 2 осн. етапи становлення та розвитку колоніал. системи: перший збігається з періодом Вели­ких геогр. відкриттів (15–16 ст.), у ході яких європ. держави захоплювали великі тер. в Африці й Америці (Португалія, Іспанія) або здійснювали торг. експансію, встановлюючи нерівноправні торг. відносини з країнами Сходу (Англія, Нідерланди), що стало поч. створення колоніал. системи; другий тривав від 16 до поч. 20 ст., коли більша частина світу виявилася поділеною між порівняно невеликою кількістю держав-метрополій. У цей період сформувалися й існували Британ., Нім., Іспан., Ні­­дерланд., Португал., Рос., Франц. колоніал. імперії; значні колоніал. володіння мали Бельгія, Данія, Італія, США, Японія та ін. країни. Їм належало понад 50 % тер. Азії та 90 % – Африки. Пл. найбільшої колоніал. імперії – Бри­тан. – становила 32,5 млн км², а власне Англії – лише 309, 8 тис. км² (менше 1 %). У 1914 бл. 60 % на­­сел. Землі проживало у коло­ніях або на залеж. територіях. Боротьба за переділ колоній між провід. країнами світу ста­ла однією з причин 1-ї світ. вій­ни. У 2-й пол. 1940-х – на поч. 1960-х рр. унаслідок визв. боротьби народів відбувся розпад колоніал. системи, десятки колиш. колоній стали незалеж. і суверен. державами. ГА ООН у Декларації про надання незалежності колоніал. країнам і народам 1960 оголосила К. міжнар. злочином проти людськості. У цьому акті зафіксовано, що всі народи мають право на самовизначення, а К. суперечить Статутові ООН і шкодить розвитку співроб-ва та встанов­лен­ню миру у всьому світі. ООН за­кликала покласти край К. у будь-яких формах. Однак прихильники концепції модернізації вважають, що, попри різні форми гноблення, перетворення, які здійснювали метрополії в колоніях, об’єктивно сприяли їхньому соц.-екон. розвитку. На противагу їм значна частина дослідників акцентує увагу на негатив. наслідках К., зокрема О. Грабович у ст. «Колоніялізм і його спадщина в Україні» (1994) та «Колоніяльна спадщина в сьо­годнішній Україні» (2013) пише про викривлення у психології українців, які стали наслідком 300-річного перебування у становищі колонії: «Безініціятивність, нерішучість, боязнь при­ймати індивідуальні рішення, ірраціональний страх та розмаїті фобії, недовірливість, пасивність і байдужість до всього, колективна депресія, зневіра в майбутньому».

Повний розпад колоніал. системи переважно завершився у 1970-х рр. Останньою великою колонією, яка отримала незалежність, стала Намібія (1990). Нині під владою деяких держав (Великої Британії, Нідерландів, США, Франції) перебувають кілька невеликих, здебільшого острівних територій. Але їхній правовий режим тільки в окремих елементах нагадує систему відносин між колоніями і метрополіями. У 2-й пол. 20 – на поч. 21 ст. на зміну К. прийшов неоколоніалізм – на­магання метрополій на­­в’язати колиш. колоніям (нині суверен. державам) не­­рівноправ. стосун­ки. Так, Росія через екон. тиск і механізми куль­турно-інформ. комунікації активно просуває на тер. країн, які постали після роз­паду СРСР (насамперед України й Білорусі), концепцію «Русского мира» – своєрідну політ., екон., культурну реінкарнацію Рос. імперії (або СРСР) у сучас. формах Митного або Євразій. союзів. Проявом реалізації цієї мети стала відкрита і завуальо­вана військ. агресія Росії на поч. 2014 на Пд. та Пд. Сх. України.

Літ.: Винар Б. Еконо­мічний колоніалізм в Україні. Париж, 1958; Нью-Йорк; Л.; Париж, 2005; R. Aldrich, J. Connell. The Last Co­­lonies. Cambridge, 1998; Сі­­кора Б. Російська економічна експансія в Україні. К., 2003; Ева М. Томсон. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм / Пер. з англ. К., 2006.

В. П. Капелюшний