Колорадський жук - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Колорадський жук

КОЛОРА́ДСЬКИЙ ЖУК (Leptinotarsa decemlineata) – ко­­маха родини листоїди. Шкідник картоплі та ін. пасльон. культур. Тіло (довж. 9–12 мм) овальне, жовтого кольору з 10-ма чіткими чорними смугами на надкриллях; яйце (0,8–1,4 мм) ви­­дов­­жено-овальне, помаранчеве; ли­­чинка (2–16 мм) молодшого віку – темно-сіра, старшого – помаранчева, червоподіб. форми, зверху опукла, знизу плеската, вкрита рідкими щетинками; лялечка (середня довж. 9,2 мм, макс. шир. 6,4 мм) рожева або помаранчево-жовта, за формою тіла нагадує жука. Поширився К. ж. із Пн. Америки (шт. Колорадо, звідси – назва), де спочатку харчувався колючим пасльоном. 1877 з’явився у Німеччині, 1922 – у Франції, наприкін­­ці 1920-х рр. – в усіх країнах Європи, 1947 – у СРСР, зокрема й Україні. Нині наявний у всьому світі (за винятком деяких о-вів). Осн. причиною знач. розповсю­­дження стала його плодючість. Через декілька днів після спаровування самки починають від­­кладати яйця щільними кладками (у середньому по 25–30 шт., іноді 100 і більше). За вегетац. період одна самка відкладає 500–800 яєць, рідше – бл. 1 тис. Личинка, що з’являється у травні–червні, має 4 віки і заляльковується у ґрунті. Найбільшої шкоди картоплі завдають жуки і личинки 3–4-го віків під час її бутонізації та цвітіння.

К. ж. властива стійкість до різних клімат. умов, зокрема т-ри. Зимують у ґрунті. Характер. біол. ознакою є наявність у циклі розвитку кількох форм фізіол. спокою різної тривалості, що ускладнює боротьбу з ними. Для захисту кар­­топлі від шкідника застосовують комплекс організац.-госп., про­­філакт. і знищувал. заходів. Кар­­топлю необхідно вирощувати в чотирипіл. сівозміні (повернення її на поперед. місце не раніше 3–4 р.); серед попередників – озимі зернові, зернобобові сумішки, люпин, льон, овочеві, крім пасльонових, просапні культури тощо. Важливим у боротьбі з К. ж. є оптимал. обробіток ґрунту. Оранка полів на зяб глибше на 2–3 см від орного шару сприяє вимерзанню жуків. Ефективними також є підгортання сходів картоплі з присипанням листя нижніх ярусів у період масової кладки яєць, рихлення міжрядь через 2–3 дні після відходу личинок на заляльковування, передзбирал. знищення зеленого бадилля (погіршує фізіол. підго­­товленість імаго до зимової діа­­паузи).

Серед мех. методів боротьби з шкідником – ручний збір (поширений в особистих під­­соб. госп-вах), а також збір за допомогою мех. обладнання (у США розроблено машину «Sau­­ger», у Німеччині – «Bio Gol­­lec­­tor», у СРСР – 4-рядк. експерим. пневмомех. навісне устаткуван­­ня, яке забезпечувало знищення 60 % жуків). Одним із шляхів вирішення проблеми є впровадження у вироб-во стійких сортів картоплі, що дає змогу зменшити обсяги втрат від шкідників з мін. застосуванням інсектицидів. Сорти з віднос. стійкістю, отримані за допомогою традиц. селекції, знижують виживання К. ж. на 50–80 %. Від ступ. стійкості сорту залежить маса імаго жука та його личинки, плодючість, активність ферментів та ін. показники життєдіяльності. Виведено низку сортів з різними ступ. стійкості до шкідника: у Білорусі – Яшина, Вилкова, Фосулати, Кандибін, Коваль; у РФ – Весна, Гарант, Дезіре, Іскра, Краснопольський, Кристал, Ма­­лахіт та ін.; в Україні за комплексом ознак виділено відносно стійкі сорти – Ведруска, Вимір, Водограй, Глазурна, Серпа­нок, Скарбниця, Повінь. Останнім часом проводять дослідж. з підвищення стійкості сортів кар­­топлі до К. ж. за допомогою ген­­но-інж. методів модифікування рослин шляхом експресування ними інсектицид. білків бактерії Bacillus thurigiensis. На основі цього підходу отримано лінії трансген. сортів картоплі (Bt-за­­хисні рослини) з абсолют. стійкістю до К. ж. У США такі сорти займають 11 % усіх площ під картоплею. Найпоширеніші серед них – Рассет, Бербанк, Суперіор та ін.

Л. А. Лазарчук

Стаття оновлена: 2014