Кома

КО́МА (від грец.  — сон, дріма­н­ня) — тяжкий стан організму, найвищий ступінь гальмува­н­ня центральної нервової системи, для якого характерні повна втрата сві­домості, роз­лад жит­тєво важливих функцій — кровообігу, диха­н­ня, обміну речовин тощо, від­сутність рефлексів, реакцій на по­дразники. Існує понад 30 видів К., що від­різняються етіологією. Причини виникне­н­ня коматоз. станів: значні ушкодже­н­ня мозку (гематома, абсцес, пухлина, епілепсія), ди­­фузні де­структивні ушкодже­н­ня тканини мозку (мех. травма, електротравма, контузія мозку, енцефаліт, менінгіт, субарахноїдал. крововиливи), токсичні ура­­же­н­ня мозку (отрує­н­ня алкоголем і його сурогатами, етилгліколем, вуглеводнями та ін. отру­­тами, грибами, наркотиками, седатив. препаратами, барбіту­­ратами тощо), недо­статність мозк. кровообігу (син­дром малого викиду, напади Морґаньї–Адамса–Стокса, наслідок асистолії, ішеміч. інсульт, гіпертензивна енцефалопатія), метаболічні чин­ники (роз­лади водного й електроліт. балансу, гіперосмоляр. син­дром, гіпер- або гіпонатріємія, роз­лади кислотно-основного стану, поруше­н­ня ба­­лансу кальцію, гіпоксія, гіпер- і гіпокапнія, печінк. недо­статність, уремія), ендокрин­ні чин­ники (гіпер- і гіпоглікемія, гіпер- та гіпотиреоїдизм), фіз. чин­ники (іонізуюча радіація, роз­лади температур. гомео­стазу, зокре­­ма тепловий удар, гіпотермія). Роз­різняють К. первин. церебрал. (апоплексична, травмат., епілеп­тична, К. інфекц. або пухлин. генезу) і вторин. генезу. Коматоз. стан з вторин. ураже­н­ням ЦНС може виникати при захворюва­н­нях внутр. органів і ендокрин. залоз (К. діабет., гіпоглікемічна, печінк., уремічна, еклам­­псична, гіпохлоремічна, наднирк. залозиста, тиреотоксична, мікседематозна, аноксична, алімен­­тарно-дистрофічна).

Встанов­­ле­н­ня причини коматоз. стану часто є складним, особливо за від­сутності анамнестич. даних. Важливе значе­н­ня мають темп його роз­витку і симптоми, що йому пере­дують. К. не є самост. від­хиле­н­ням від нормал. стану або захворюва­н­ням, вона виникає як ускладне­н­ня при низці ін. захворювань, які су­проводжують­­ся знач. змінами у функціонуван­­ні нерв. системи, або ж через первин­не по­шкодже­н­ня певних структур головного мозку, що може виникати, напр., при тяжкій черепно-мозк. травмі. Коматозні стани від­різняються про­­явами і патогенезом, що зумов­­лює і різну терапевт. тактику. Роз­­­виток К. може від­буватися як по­ступово (протягом декількох годин, доби), так і швидко (від декількох хвилин до 3 год.) та практично мит­тєво. За ступ. тяжкості виділяють помір., глибокий і термінал. ступ. К. Помірну К. характеризують порушена сві­домість, глибоке пригніче­н­ня кірк. і під­кірк. функцій, від­сутність мимовіл. рухів, реакції не лише на світлові, а й на сильні больові по­дразники. Диха­н­ня іноді набуває патол. характеру — стає стридорозним або уповільненим, іноді аритмічним. Можливі зміни діяльнос­­ті серц.-судин. системи (під­вище­н­ня або зниже­н­ня артеріал. тиску, слабкість пульсу, ціаноз). При глибокій К. спо­стерігаються від­сутність стовбур. і спин­номозк. функцій, згаса­н­ня всіх важливих рефлектор. актів — ди­­ха­н­ня, ковта­н­ня, роз­вивається повна арефлексія й атонія. Диха­н­ня пере­ривчасте, аритмічне, часто змінюється на диха­н­ня Чейна–Стокса. Мають місце по­­гірше­н­ня серц. діяльності, зниже­н­ня судин. тонусу, температури тіла, різкий ціаноз, нетрима­н­ня сечі. Граничну (або термінал.) К. характеризують глибоке порушен­­ня функцій довгастого мозку без стовбур. і спин­номозк. рефлек­­сів, припине­н­ня мимовіл. диха­н­ня і про­гресивне зниже­н­ня артеріал. тиску. Під час виходу зі стану К. у результаті терапії від­новлюється робота ЦНС (за­звичай у зворот. порядку її пригнобле­н­ня). Спершу зʼявля­­ють­­ся корнеал. і зіничні рефлекси, а потім від­новлюється сві­домість (часто при цьому у хворого спо­стерігаються оглушеність, маре­н­ня, галюцинації). Іноді під час виходу з К. мають місце ру­­хове занепокоє­н­ня, хаотичні ру­­хи, судорожні напади тощо.

Завантажити статтю