Кома - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кома

КО́МА (від грец. – сон, дрімання) – тяжкий стан організму, найвищий ступінь гальмування центральної нервової системи, для якого характерні повна втрата свідомості, розлад життєво важливих функцій – кровообігу, дихання, обміну речовин тощо, відсутність рефлексів, реакцій на подразники. Існує понад 30 видів К., що відрізняються етіологією. Причини виникнення коматоз. станів: значні ушкодження мозку (гематома, абсцес, пухлина, епілепсія), ди­­фузні деструктивні ушкодження тканини мозку (мех. травма, електротравма, контузія мозку, енцефаліт, менінгіт, субарахноїдал. крововиливи), токсичні ура­­ження мозку (отруєння алкоголем і його сурогатами, етилгліколем, вуглеводнями та ін. отру­­тами, грибами, наркотиками, седатив. препаратами, барбіту­­ратами тощо), недостатність мозк. кровообігу (синдром малого викиду, напади Морґаньї–Адамса–Стокса, наслідок асистолії, ішеміч. інсульт, гіпертензивна енцефалопатія), метаболічні чинники (розлади водного й електроліт. балансу, гіперосмоляр. синдром, гіпер- або гіпонатріємія, розлади кислотно-основного стану, порушення ба­­лансу кальцію, гіпоксія, гіпер- і гіпокапнія, печінк. недостатність, уремія), ендокринні чинники (гіпер- і гіпоглікемія, гіпер- та гіпотиреоїдизм), фіз. чинники (іонізуюча радіація, розлади температур. гомеостазу, зокре­­ма тепловий удар, гіпотермія). Розрізняють К. первин. церебрал. (апоплексична, травмат., епілеп­тична, К. інфекц. або пухлин. генезу) і вторин. генезу. Коматоз. стан з вторин. ураженням ЦНС може виникати при захворюваннях внутр. органів і ендокрин. залоз (К. діабет., гіпоглікемічна, печінк., уремічна, еклам­­псична, гіпохлоремічна, наднирк. залозиста, тиреотоксична, мікседематозна, аноксична, алімен­­тарно-дистрофічна).

Встанов­­лення причини коматоз. стану часто є складним, особливо за відсутності анамнестич. даних. Важливе значення мають темп його розвитку і симптоми, що йому передують. К. не є самост. відхиленням від нормал. стану або захворюванням, вона виникає як ускладнення при низці ін. захворювань, які супроводжують­­ся знач. змінами у функціонуван­­ні нерв. системи, або ж через первинне пошкодження певних структур головного мозку, що може виникати, напр., при тяжкій черепно-мозк. травмі. Коматозні стани відрізняються про­­явами і патогенезом, що зумов­­лює і різну терапевт. тактику. Роз­­виток К. може відбуватися як поступово (протягом декількох годин, доби), так і швидко (від декількох хвилин до 3 год.) та практично миттєво. За ступ. тяжкості виділяють помір., глибокий і термінал. ступ. К. Помірну К. характеризують порушена свідомість, глибоке пригнічення кірк. і підкірк. функцій, відсутність мимовіл. рухів, реакції не лише на світлові, а й на сильні больові подразники. Дихання іноді набуває патол. характеру – стає стридорозним або уповільненим, іноді аритмічним. Можливі зміни діяльнос­­ті серц.-судин. системи (підвищення або зниження артеріал. тиску, слабкість пульсу, ціаноз). При глибокій К. спостерігаються відсутність стовбур. і спинномозк. функцій, згасання всіх важливих рефлектор. актів – ди­­хання, ковтання, розвивається повна арефлексія й атонія. Дихання переривчасте, аритмічне, часто змінюється на дихання Чейна–Стокса. Мають місце по­­гіршення серц. діяльності, зниження судин. тонусу, т-ри тіла, різкий ціаноз, нетримання сечі. Граничну (або термінал.) К. характеризують глибоке порушен­­ня функцій довгастого мозку без стовбур. і спинномозк. рефлек­­сів, припинення мимовіл. дихання і прогресивне зниження артеріал. тиску. Під час виходу зі стану К. у результаті терапії відновлюється робота ЦНС (зазвичай у зворот. порядку її пригноблення). Спершу з’явля­­ють­­ся корнеал. і зіничні рефлекси, а потім відновлюється свідомість (часто при цьому у хворого спостерігаються оглушеність, марення, галюцинації). Іноді під час виходу з К. мають місце ру­­хове занепокоєння, хаотичні ру­­хи, судорожні напади тощо.

А. С. Котуза, В. Г. Дубиніна

Стаття оновлена: 2014