Корнійчук Олександр Євдокимович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Корнійчук Олександр Євдокимович

КОРНІЙЧУ́К Олександр Євдокимович (12(25). 05. 1905, ст. Христинівка Уман. пов. Київ. губ., нині місто Черкас. обл. – 14. 05. 1972, Київ) – письменник, драматург, громадський діяч. Чоловік В. Ва­силевської. Акад. АН УРСР (1939) та СРСР (1943). Голова СПУ (1938–41, 1946–53). Міжнар. Ле­­нін. премія «За зміцнення миру між народами» (1960). Герой Соц. Праці (1967). Депутат ВР УРСР та СРСР 1–8 скликань. Голова ВР УРСР 2, 3, 5 скликань. Закін. Київ. ІНО (1929). Працював сце­наристом, ред., зав. худож. відділу на Київ. (1929–34), Харків. та Одес. кіностудіях. Під час 2-ї світ. війни – ст. пропагандист Гол. політ. упр. рад. армії, ред. г. «За Радянську Україну!». Від 1943 – заст. нар. комісара закордон. справ СРСР та УРСР. У лютому–липні 1944 – міністр закордон. справ УРСР. 1947 на пленумі СПУ (Київ) звинувачував М. Риль­ського, Ю. Яновського, Л. Смілянського, О. Довженка, І. Сенченка як «бурж. націоналістів», утверджуючи сталін.-каганович. політику репресій проти укр. інтелігенції. Від 1950 – чл. Все­­світ. ради миру. Голова Ком-ту у справах мист-в УРСР, заст. голови РМ УРСР (1953–54). Голова Ком-ту з Держ. премій УРСР ім. Т. Шевченка (1961–72). Дебютував 1925 у київ. г. «Більшовик» оповіданням «Він був великий», присвяч. В. Леніну. Ран­ні оповідання, сценарії, п’єси «На грані», «Кам’яний острів» (обидві – 1929), «Штурм» (1931) і «Фіо­летова щука» (1932) спрямов. проти т. зв. укр. бурж. націоналізму. У творчості 1930-х рр. воз­величував рад. владу, зокре­ма у п’єсі «Загибель ескадри» (1933), сюжет якої запозичив у реж. А. Кордюма і прозаїка В. Охременка. Драми «Платон Кречет» (1934, вид. 1935; 2-а ред. – 1963) і «Богдан Хмельницький» (1939) відзначено 1941 Сталін. премією. У п’єсі «Правда» (1937) вперше в укр. драматургії створив образ В. Леніна. Персонажів комедій «В степах України» (1941; Сталін. премія, 1942; 2-а ред. – 1963), «Макар Діброва» (1948; Сталін. премія, 1949), «Калиновий гай» (1950; Сталін. премія, 1951) наділив вираз. індивідуальністю. У п’єсі «Фронт» (1942; Сталін. премія, 1943), напис. за особистою вказівкою і правкою Й. Сталіна, розкритикував старих генералів – героїв 1920-х рр., які «не вміли воювати у нових умовах» (у версії памфлету цю п’єсу ставили на окупов. німцями територіях під назвою «Ось так вони воюють» у постановці В. Блюменталя-Тамаріна). Розробляв жанр проблем. драми. Канонізовував комуніст. мораль («Чому посміхалися зорі», 1958), вивів нову когорту «ділків» у сатир. образі Македона Сома («Над Дніпром», 1960). Видав кн. нарисів, статей і виступів «Разом із життям» (1950), «Мільйони со­­нячних днів» (1975), «Життя – джерело мистецтва» (1985). Дра­­ми К. ставили у театрах СРСР і за кордоном. За його творами знято к/ф «Богдан Хмельницький» (1941, реж. І. Савченко), «Фронт» (реж. Г. і С. Васильєви), «Партизани в степах України» (реж. Г. Юра; обидва – 1943), «Калиновий гай» (1953, реж. Т. Левчук), «Триста років тому…» (1956, реж. В. Петров; за п’є­сою «Богдан Хмельницький»), «Крила» (1956, реж. Т. Лукашевич), «Правда» (1957, реж. В. До­бровольський, І. Шмарук), «Ма­кар Діброва» (1960, реж. І. Бже­ський), «Ескадра повертає на захід» (реж. М. Вінграновський, М. Білинський), «Чому посміхалися зорі» (реж. І. Шмарук; оби­­два – 1966), «А тепер суди…» (1967, за п’єсою «Сторінка щоденника»; порушив заборон. тему кохання українки до іноземця; обидва – реж. В. Дов­­гань). Автор сценаріїв до фільмів «Чорні дні» (1930), «Приємного апетиту» (1932; обидва – у спів­авт.), доопрацював сценарій кінокартини «Тарас Шевчен­ко» (1951) після смерті її реж. І. Савченка. За істор. драмою «Богдан Хмельницький» К. Дань­кевич написав однойм. оперу (1951, зазнала офіц. критики за недостатню ідеол. чіткість; 2-а ред. – 1953; лібрето К. спільно з В. Василевською), а В. Губаренко – за п’єсою «Загибель ескадри» (1967). Драма «Пам’ять серця» (1969; поставлено у Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка; Держ. премія України ім. Т. Шев­ченка, 1971) – спроба соц.-пси­хол. аналізу духов. світу покоління людей повоєн. доби. Знято наук.-популярну стрічку «Олек­сандр Корнійчук» (1970, реж. Л. Кордюм-Островська). Вибр. твори К. перекладено рос. мовою («Сочинения», 1956, т. 1–3; «Собрание сочинений», 1976–77, т. 1–4; усі – Москва). 1975 у с. Плюти Обухів. р-ну Київ. обл. засн. Будинок-музей К. (див. Літературно-мистецькі Плюти) і встановлено йому пам’ятник (1980, скульптор О. Скобликов); у Києві відкрито мемор. дошку на будинку на вул. К. Лібкнехта (1973, нині Шовковична). На його честь названо київ. проспект (1973, нині Оболонський) і ст. метро (1980, нині «Оболонь»), а також вулиці у м. Ніжин (Черніг. обл.) і Христинівці.

Тв.: Твори. К., 1966–68. Т. 1–5; Зібрання творів. К., 1986–88. Т. 1–5.

Літ.: Адельгейм Є. Два драматурги: Статті про п’єси І. Кочерги та О. Корнійчука. К., 1938; Трипільський А. Олек­сандр Корнійчук: Літ.-крит. нарис. К., 1950; Горбунова Е. Драматургия А. Кор­нейчука. Москва, 1952; Пархоменко М. Александр Корнейчук. Москва, 1952; Кисельов Й. Образ позитивного героя в драматургії Олександра Корнійчука. К., 1955; Билинкис Я. Драматургия Александра Корнейчука. Москва, 1957; Гебель В. А. Е. Корнейчук. Москва, 1957; Старинкевич Є. Олександр Корнійчук // Літ. портрети. К., 1960; Богуславська З. Драматург і театр: П’єси О. Корнійчука на сценах московських театрів. К., 1961; Дузь І. Олександр Корнійчук: Літ. портрет. 1963; Грицюк Э. Публицистика Александра Корнейчука. К., 1972; Кобилецький Ю. Крила Кречета: Життя і творчість Олександра Корнійчука. К., 1975; Абалкин Н. Диалог с драматургом: Критические очерки с лирико-публицистическими отступле­ниями. Москва, 1976. Т. 1; Пам’ять сер­ця: Спогади про О. Корнійчука. К., 1978; Світ Олександра Корнійчука: Статті. К., 1980; Вакуленко Д. Олександр Кор­нійчук: Життя і творчість. К., 1985; Дузь І. Від задуму до прем’єри: Творча історія п’єс О. Корнійчука. К., 1985; Кор­нійчук М. І в пам’яті, і в серці. К., 1988; Левада О. Драматург і доба // Рад. Україна. 1989, 22–23 черв.; Олександр Корнійчук: Таємниці червоного Шекспіра // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменниц. шухляд: Детектив­на історія укр. літ-ри. К., 2010.

О. М. Хорозова

Стаття оновлена: 2014