Лугини
Визначення і загальна характеристика
ЛУГИ́НИ — селище міського типу Житомирської області, райцентр. Лугин. селищ. раді підпорядк. села Глухова, Крупчатка, Лугинки, Станційне. Знаходиться на р. Жерів (притока Ужа, бас. Припʼяті), за 108 км від обл. центру та за 6 км від однойм. залізнич. станції. Площа 5,37 км2. За переписом 2001, насел. становило 4737 осіб (складає 89,1 % до 1989), станом на січень 2015 — 4580 осіб (переважно українці). Назва с-ща походить від слова «луг». На околиці Л. виявлено залишки неоліт. поселення (5 тис. до н. е.). Вперше згадуються у писем. джерелах 1606. Ними володів князь Януш Острозький. У 1-й пол. 17 ст. вже були містечком і входили до Овруц. пов. Київ. воєводства. 1628 налічувалося 56 дворів. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі та Коліївщині. За 2-м поділом Польщі 1793 Л. відійшли до Рос. імперії. Наприкінці 18 ст. у 112-ти дворах проживало 465 осіб, діяли 5 винокурень, деревʼяний млин, двічі на рік відбувалися ярмарки. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Овруц. пов. Волин. губ., від кін. 19 ст. — волос. центр. 1871 відкрито 2-класне училище. У остан. чв. 19 ст. працювали шкіряний завод (засн. у 1860-х рр.), чавуноливарне виробництво (базувалося на місц. покладах руди), смолокурня, кілька винокурень, олійня, круподерня, водяний млин. Тоді ж проводили 3 ярмарки на рік і 1 базар на місяць; містечко було своєрід. перевалоч. пунктом зерна з хлібороб. Пд. на Полісся. Здавна тут проживала значна євр. громада, зокрема за переписом 1897, серед 2535 жит. нараховано 1599 євреїв. 1904 насел. складало 4 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, 25 червня 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Улітку та восени 1919 побл. м-ка та у р-ні Коростен. вузла тривали найзапекліші бої. До січня 1918 Л. контролювали загони УЦР, у січні–лютому 1918, січні 1919 — квітні 1920 — більшовики, лютому–грудні 1918 — австро-нім., квітні–червні 1920 — польс. війська. У 1920-х рр. в околицях Л. проти більшов. влади продовжували збройну боротьбу укр. повстан. загони отамана Тютюнника. 1921–23 — у складі Коростен. пов., 1923–30, 1935–37 — Коростен. округи. 1932–37 — у межах Київ., від 1937 — Житомир. обл. Від 1923 — центр Лугин. р-ну та Лугин. євр. нац. сільс. ради. У тому ж році проживало 3796 осіб, з них українців — 36,9 %, євреїв — 60,4 %, росіян — 1 %, поляків — 0,8 %, німців — 0,7 %. 1939 мешкало 857 (37 %), 1989 — 20 євреїв. У міжвоєнні роки засн. Лугин. чол. хор, який став відомим за межами УРСР (зокрема 1939 виступав на Всесоюз. с.-г. виставці у Москві). Від 9 серпня 1941 до 30 грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світової війни воювали 897 лугинців, з них 296 загинули. Від 1967 — смт. Тер. с-ща була значно забруднена унаслідок аварії на ЧАЕС. Нині працює Лугин. хлібозавод. У Л. — 2 заг.-осв. школи, 2 дитсадки, ДЮСШ; Лугинський краєзнавчий музей, рай. Будинок культури, 2 б-ки, муз. школа; рай. лікарня; готель; відділ. 3-х банків. Від 1931 виходить рай. г. «Промінь», від 2011 — двічі на рік літ.-мист., краєзн. альманах «Світоч душі». Реліг. громади: УПЦ МП (церква Різдва Пресвятої Богородиці, зведена на поч. 19 ст.), РКЦ, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, свідків Єгови. Встановлено памʼятники Т. Шевченку та на могилі Героя Рад. Союзу В. Фількова, мемор. знаки мирним жителям, які загинули під час 2-ї світової війни, ліквідаторам аварії на ЧАЕС і воїнам-афганцям. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі хім. технології целюлозно-папер. виробництва Л. Коптюх, фахівець у галузі геодинаміки С. Шерман (очолював лаб. тектонофізики Інституту земної кори РАН у м. Іркутськ, РФ); письменник, літературознавець, перекладач Б. Буркатов, письменник В. Кириленко, євр. поет Х. Вайнерман; футболіст (воротар) В. Банников.
Літ.: Ткачук П. Д. З історії містечка Лугини (ХVІІ–ХІХ століття) // Мат. Всеукр. наук.-краєзн. конф. «Житомирщина крізь призму століть». Ж., 1997; Сульська З. В. Над тихоплинним Жеревом // Ними пишається Лугинщина. Коростень, 2005; Її ж. Лугини: Книга-довід. Коростень, 2006; Атаманчук М., Таргонський П. Земля Лугів: Істор.-краєзн. нариси. До 400-річчя Лугин. Коростень, 2006; Таргонський П. Перший власник Лугин // Світоч душі: Літ.-мист., краєзн. альм. 2011. № 1.
З. В. Сульська, В. В. Черняк
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
