Лужицька культура - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лужицька культура

ЛУ́ЖИЦЬКА КУЛЬТУ́РА – археологічна культура. Існувала у 13–3 ст. до н. е. (найдовше – у Польщі). Назва походить від істор.-геогр. місцевості Лужиця на Пн. Сх. Німеччини. Охоплює тер. від Серед. Чехії та Моравії на Пд. до р. Ельба на Зх., Балт. моря на Пн., зх. р-нів Білорусі та України на Сході. В Україні поширена від верхньої і середньої течії Зх. Бугу на Сх. до р. Горинь (Ульвівок, Рованці, Тяг­лів), хоча окремі її прояви на пам’ятках чорноліської культури доходять на Cх. до Полтавщини. Пам’ятки – численні неукріплені поселення та городища, скарби бронз. речей. Госп-во лужиц. племен базувалося на орному землеробстві та придом­ному скотарстві. Також вони мали розвинену кольор., а з поч. залізного віку й чорну металургію. Характерним є поховал. обряд тілоспалення в урнах, переважно у безкурган. могильниках (т. зв. поля поховань). Основу ідеол. уявлень насел. скла­дали солярні культи. Питання етніч. приналежності носіїв Л. к. залишається дискусійним, зокрема частина дослідників вважає їх праслов’янами, ін. частина – кель­тами чи германцями.

Літ.: Крушельницкая Л. И., Павлив Д. Ю. Лужицкая культура // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. К., 1990.

В. І. Клочко

Статтю оновлено: 2017