Лужницький Леонід - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лужницький Леонід

ЛУЖНИ́ЦЬКИЙ Леонід (25. 04. 1869, с. Сороць­ке, нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл. – 16. 10. 1951, поселення Гекстернюхт, Німеччина) – церковний діяч УГКЦ. Батько Г. Лужницького. Закін. г-зію в Тернополі (1887), вивчав теологію у Львів. і Віден. ун-тах. 1893 рукопоклад. на священика. Був катехитом нар. школи в Тернополі; від 1904 викладав у Львів. академ. г-зії; від 1921 – у Львів. духов. семінарії; від 1929 – у Львів. богослов. академії. Засн. і голова істор.-правн. секції (від 1930) Богослов. наук. т-ва. 1944 емігрував до Австрії, згодом – до Німеччини. Автор кн. «Нарис історії церкви в оповіданнях» (1898), «Малий катехизм на основі церковного року» (1921), «Догматика Католицької Церкви» (1924), «Християнсько-католицька етика» (1927; 1948) та ін., багатьох пулікацій у часописах «Нива», «Мета», «Богословіє». Підготував до друку «Історію Католицької Церкви».

Літ.: Ленцик В. Священницька традиція роду Лужницьких // Зб. пр. і мат. на пошану Г. Лужницького (1903–1990). Л.; Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1996.

о. А. Баб’як

Статтю оновлено: 2017