Луки-Райковеької культура - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Луки-Райковеької культура

ЛУКИ́-РАЙКОВЕ́ЦЬКОЇ КУЛЬТУ́РА – археологічна культура. Датована 8–10 ст. Поширена на тер. від Серед. Дніпра до Закарпаття. Пн. межа – Прип’ят. Полісся; Пд. – верхів’я Пруту, Серету, Дністра, Горині; Сх. – пониззя Десни та Сули. Назву отримала від поселення Лука-Райковецька. В Україні відомо понад 200 пам’яток Л.-Р. к., найдослідженіші – у Серед. Придніпров’ї, на Житомирщині, Пд. Бузі, у Прикарпатті й Пн. Буковині. Близькі до Л.-Р. к. пам’ятки відомі також у Молдові та Болгарії. Городища, неукріплені поселення та могильники розташовувалися на берегах річок, терасах корін. берега, схилах і заплав. підвищеннях. Городища були 3-х типів: сховища без житл. забудови; культові центри; общинні та племінні адм. центри з щільною забудовою. Спостерігається концентрація поселень побл. городищ. Пл. поселень – від 1–3 до 20–80 га. Напівземлянк. житла заглиблені у ґрунт від 0,3 до 1,5 м, форма прямокутна. Відомі також наземні будівлі (іноді – двокамерні). Печі споруджені з каміння, глини або вирізані у глиняному материку (розташ. в одному з кутів житла). Могильники розміщені безпосередньо на поселеннях чи поруч, з похованням за обрядом кремації на стороні з подальшим захороненням у підкурган. ямах в урнах. Серед речового матеріалу Л.-Р. к. переважає кераміка: на ранньому етапі – ліпна, на пізньому поруч із нею – гончарна. Знаряддя праці пов’я­зані з с. госп-вом і ремеслами (наральники, серпи, коси, моти­ки, тесла тощо). Також знайдено зброю та прикраси: скроневі кільця, фібули, сережки, браслети з кольорових металів, скляні намиста. Л.-Р. к. мала генетич. зв’язок з празькою культурою, однак її особливості у лісостеп. смузі (попередник – пеньківсь­ка культура) потребують подальших досліджень.

Літ.: Этнокультурная карта территории Украинской ССР в 1 тис. н. э. 1985; Славяне Юго-Восточной Евро­пы в предгосударственный период. 1990 (обидві – Київ).

О. П. Моця

Статтю оновлено: 2017