ЛУКІЯНО́ВИЧ-ТУРКЕ́ВИЧ Стефанія Іванівна (15. 04. 1898, Львів — 08. 04. 1977, м. Кембридж, Велика Британія) — композитор, музико­знавець, педагог. Дочка Івана, сестра Лева Туркевичів та І. Мартинець-Тур­кевич, дружина Р. Лісовського, згодом — Н. Лукіяновича, мати З. Лісовської-Нижанківської, бабуся Л.-А. Нижанків­ської-Кукс. Член СКУ (1939–41). Закінчила жіночу гімназію у Львові, де спів­ала в учнівському хорі, брала участь у Шевченківських концертах, спів­ала у дівочому квартеті твір «Царівна Млака» С. Людкевича. На­вчалася у Вищому музичному ін­ституті у Львові (кл. композиції В. Барвінського, фортепіано — В. Курца, Є. Лялевича). Удосконалювала майстерність в А. Шенберґа (Берлін). Закінчила Празьку консерваторію (1930; кл. композиції В. Новака). Ви­вчала музико­знавство у Львівському (кл. А. Хибінського), Ві­денському (кл. Ф. Шренера) та Празькому університетах, 1934 отримала ступінь доктора філософії і стала першою жінкою в Галичині з таким науковим зва­н­ням. 1935–39 вела класи фортепіано і гармонії у Вищому музичному ін­ституті, водночас 1921–22 — в Учительській семінарії, музичній школі А. Нементовської, працювала концерт­мейстером у класі А. Ді­дура, 1939–41 — доцент музико­знавчих дисциплін Консерваторії, 1942–44 — концерт­мейстер Українського оперного театру (усі — Львів). Брала участь у концертах у Львові, пере­важно як піаністка-виконавець власних творів, у радіо­про­грамах. Ви­ступала з науковими доповід­ями на ювілейних вечорах та конференціях. У 1920–30-х рр. написала низку музичних творів. Під час 2-ї світової війни пере­їхала до Західної Європи. Від 1945 мешкала у Великій Британії. На думку А. Рудницького, музична мова Л.-Т. модерна та без­ком­промісна з помітним нахилом до контрапунктних структур, проте чисто поліфонічні форми в ній не зу­стрічаються. У вокальних творах від­чувається більша свобода творчої думки і більш майстерне володі­н­ня засобами, ніж в інструментальних.