Луньяк Андрій Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Луньяк Андрій Іванович

ЛУНЬЯ́К Андрій Іванович (05(17). 12. 1881, С.-Пе­тербург – 15. 10. 1957, м. Ка­зань, Татарстан, РФ) – хі­мік. Син І. Луньяка. Д-р хім. н. (1947). Держ. нагороди СРСР. За­кін. Військ.-мед. академію в С.-Пе­тербурзі (1904). Під час навч. на­городж. премією ім. М. Зи­міна за наук. працю «О продуктах конден­сации альдегидов жир­ного ряда с фенолом» (1903). Працював військ. лікарем. Від 1906 – у Ка­зан. ун-ті. 1908–10 та 1914 пе­ребував у закордон. наук. від­ряджен­нях, зокрема удосконалював знання у Хім. ін-ті Берлін. ун-ту. Від 1912 – ад’юнкт-проф. каф. орган. хімії і с.-г. хім. аналізу Новоолександрій. ін-ту с. госп-ва і лісівництва (Польща). 1914 в Ун-ті св. Володимира у Києві захистив дис. «О действии галоидцинкоорганических и галоидмагнийорганических соединений на ангидриды одно­основных жирных кислот» на ступ. магістра хімії. 1917–19 – в. о. ординар. проф. каф. фізіол. хімії, водночас 1918–19 – декан с.-г. і ліс., 1920–21 – фіз.-мат., 1921–22 – мед. ф-тів, 1923–24 – зав. каф. орган. хімії Перм. ун-ту (РФ); 1924–25 – зав. каф. тех. хімії, 1926–28 – ректор Казан. ун-ту; 1925–26 – ректор Казан. ін-ту с. госп-ва і лісівництва; від 1936 – зав. каф. орган. хімії Казан. мед. ін-ту. Під час 2-ї світ. вій­ни організував у влас. лаб. вироб-во лікар. препаратів для потреб шпиталів і ін. лікув. установ. Від 1952 – на пенсії. Досліджував взаємодію ізомасляного ангідриду і бром­оцтового ефіру в присутності цинку.

Пр.: О продуктах конденсации альдегидов жирного ряда с фенолами // Журн. Рус. физ.-хим. об-ва. Часть хим. 1904. Т. 36/1; К постройке цементно-тукового комбината в Татарской республике. Казань, 1930 (спів­авт.); Перспектива химической промышленности в Татарстане. Казань, 1932 (спів­авт.). Літ.: Абрамов В. С., Вильчин­ская А. Р., Фриновская В. А. Памяти Андрея Ивано­­вича Луньяка // ЖОХ. 1958. Т. 28, вып. 3/4.

Н. М. Фещенко

Статтю оновлено: 2017