Луспекаєв Павло Борисович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Луспекаєв Павло Борисович

ЛУСПЕКА́ЄВ Павло Борисович (справж. – Луспекян Павло Багдасарович; 20. 04. 1927, с. Большиє Сали, нині Ростов. обл., РФ, за ін. даними – Луганськ – 17. 04. 1970, Москва, похов. у Ленінграді, нині С.-Пе­тербург) – актор. Засл. арт. РРФСР (1965). Держ. премія РФ (1997, посмертно). Учасник 2-ї світ. війни. Закін. Вище театр. уч-ще ім. М. Щепкіна при Малому театрі (Москва, 1950; курс К. Зубова). Працював у Ворошиловгр. (нині Луганськ, 1944–46), Тбіліс. ім. О. Грибоєдова (1950–57), Київ. ім. Лесі Українки (1957–59) рос. драм. театрах, Ленінгр. Великому драм. театрі ім. М. Горького (1959–65). Дебютував у кіно 1954 роллю Бориса у фільмі «Вони спустилися з гір» (реж. Н. Санішвілі). Володів великим самобут. талантом, потуж. темпераментом, глибокою органічністю та рідкіс. сильною індивідуальністю. Найбільшу популярність отримав після виконання ролі Павла Верещагіна у кінокартині «Біле сонце пустелі» (1969, реж. В. Мотиль), якому надав рис зворушл. щиросердості, наївності, незахищеності. Від 1997 на кінофестивалі «Кіношок» вручають спец. приз «Пані Удача» ім. Л. 2012 Луган. рос. драм. театру присвоєно ім’я актора, відкрито мемор. дошку та проведено театр. фестиваль його імені. Герою Павлу Верещагіну встановлено пам’ятники на кордоні Донец. та Ростов. обл. (2001), у Луганську (2011, скульптор В. Закалюкін), Москві (2014). Знято д/ф «Павло Луспекаєв. Ця жорстока пані удача» (2005, реж. О. Дроздова), видано кн. спогадів «Павел Луспекаев: Госпожа удача» (Москва, 2012).

Ролі: Хлестаков («Ревізор» М. Гоголя), Кандиба, Гайдай («Калиновий гай», «Загибель ескадри» О. Корнійчука), Борейко («Порт-Артур» за О. Степановим), Тригорін («Чайка» А. Чехова), Нагульнов («Піднята цілина» за М. Шолоховим), Вожеватов («Безприданниця» О. Островського), Олексій («Оптимістична трагедія» В. Вишневського), Альошка, Черкун («На дні», «Варвари» М. Горького), Бакланов («Друге дихання» О. Крона), Бойцов («Іркутська історія» О. Арбузова), Людвіґ, Бонар («Під каштанами Праги», «Четвертий» К. Симонова); у кіно – Карцев («Таємниця двох океанів», 1956, реж. К. Піпінашвілі), Антон Кузнецов («Балтійське небо», 1960, реж. В. Венгеров), Степан Жуйков («Капронові тенета», 1962, реж. Г. Полока, Л. Шенгелія), Маркін («На одній планеті», 1965, реж. І. Ольшвангер), Павло («Довге щасливе життя», реж. Г. Шпаликов), Косталмед («Республіка ШКІД», реж. Г. Полока; обидва – 1966), Тетерін («Подія, яку ніхто не помітив», 1967, реж. О. Володін), Ребров («Рокіровка у довгий бік», 1969, реж. В. Григор’єв), Іван Васильович («Зелені ланцюжки», 1970, реж. Г. Аронов), Іван Артамонов («Така довга, довга дорога…», 1972, реж. В. Окунцов).

Літ.: Мотыль В. Павел Луспекаев // Актеры сов. кино. Москва, 1973. Вып. 9; Павел Луспекаев: Воспоминания об актере. Ленинград, 1977; Ланина Т. В. Павел Луспекаев. С.-Пе­тербург, 2003.

Ю. О. Щербак

Статтю оновлено: 2017