Луценко Анатолій Федорович
ЛУЦЕ́НКО Анатолій Федорович (17. 02. 1925, с. Саверці, нині Попільнян. р-ну Житомир. обл. — 19. 10. 2002, смт Калита Бровар. р-ну Київ. обл.) — поет, художник. Член НСПУ (1996). Премії ім. Г. Сковороди (1971) та ім. І. Огієнка (2001). Закін. Київ. училище приклад. мистецтв (1948), Ленінгр. АМ (нині С.-Петербург, 1972). У 1930–40-х рр. родина Л. була розкуркулена та заслана в Сибір. У 16 р. під час 2-ї світової війни потрапив у фашист. концтабір Освенцім, звідки втік через Францію за допомогою Руху Опору, учасником якого він був. Працював вчителем образотвор. мистецтва у Калитян. серед. школі (нині тут діє його музей). Створив 4 альбоми пейзаж. малюнків по 200 у кожному, також опанував графіку та іконопис. Л. розписав відбудовану Свято-Микол. церкву в Калиті. У своїх віршах намагався передати долю батьків. краю, рідного села, з якого пішов у життя. Осн. теми творчості Л. — образ матері, котрий супроводжував його через усі пекла, та образ матері-України, що дала йому наснагу жити і творити. Вірші вражають своєю правдивістю, вони «гіркі і вогняні». Автор зб. «Сльози і пам’ять» (1992), «Живиця отчої землі» (1993; обидві — Баранівка), «Живучий пломінь» (1993), «На моїм порозі», «Овогненне життя» (обидві — 1994), «Максимове джерело» (1995), «Із пекла в пекло» (1996), «Кущиста рунь» (1997), «Вседоля» (1999), «Неповторні відтінки» (2000), «Глибиною серця» (2001; усі — Київ) та ін. Усі книжки автора вийшли у влас. худож. оформленні. У періодиці опубл. літ.-дослідниц. розвідки про творчість М. Клименка, М. Костомарова, М. Рильського, Лесі Українки, Т. Шевченка.
Завантажити статтю
Людина 
