Луценко Юрій Віталійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Луценко Юрій Віталійович

ЛУЦЕ́НКО Юрій Віталійович (14. 12. 1964, Рівне) – політичний діяч. Нар. депутат України (2002–05, 2007, від 2014). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2006). Закін. Львів. політех. ін-т (1989). Відтоді працював на вироб-ві; 1994–96 – у Рівнен. обл. раді та обл. держ. адміністрації; 1996–97 – нач. упр. регіон. наук.-тех. політики, 1997–98 – заст. Міністра у справах науки і техніки; 2005–06 і 2007–10 – Міністр внутр. справ України. Від 1996 – чл. Соціаліст. партії України, з якої вийшов 2006 на знак протесту проти входження соціалістів у коаліцію з КПУ та «Партією регіонів». Від 2000 – співголова акції «Україна без Кучми»; у листопаді 2004 – січні 2005 – чл. Ком-ту нац. порятунку, під час Помаранч. революції був одним із т. зв. польових ком-рів Майдану; від 2006 – засн. і голова громад. об’єднання «Народна самооборона». 26 грудня 2010 заарешт., 27 лютого 2012 за звинуваченнями у перевищенні служб. повноважень і нецільовому використанні держ. коштів засудж. до 4-х р. позбавлення волі. Безпідставне ув’язнення Л. із політ. мотивів спричинило гостру реакцію світ. спільноти, у деяких європ. країнах і США відбулися акції на його підтримку. 2012 Європ. суд з прав людини визнав арешт Л. незаконним і політично вмотивованим. 2013 звільнений згідно з Указом Президента України «Про помилування». У тому ж році ініціював створення громад. руху «Третя українська рес­публіка», який 2014 став політ. партією. Від 2016 – Ген. прокурор України. У ВР України 4-го скликання – чл. Ком-ту з питань буд-ва, транспорту, житлово-комунал. госп-ва і зв’язку, фракції Соціаліст. партії України; 6-го – чл. фракції блоку «Наша Україна–Народна самооборона»; 8-го – голова фракції партії «Блок Петра Порошенка». Автор кн. «По обидва боки колючого дроту» (К., 2014).

Літ.: Кокотюха А. Юрій Луценко. Польовий командир. Х., 2007; Кралюк П. Світлотіні Юрія Луценка // ЛУ. 2015, 23 квіт.

В. П. Яніцький

Статтю оновлено: 2017