Лучицький Ігор Володимиpович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лучицький Ігор Володимиpович

ЛУЧИ́ЦЬКИЙ Ігор Володимиpович (10(23). 04. 1912, Варшава – 30. 09. 1983, Москва) – геолог. Син Володимира, онук Івана та Марії Лучиць­ких. Д-р геол.-мінерал. н. (1957), проф. (1964), чл.-кор. АН СРСР (1968). Премія ім. О. Карпінського АН СРСР (1975). Держ. нагороди СРСР. Учасник 2-ї світ. вій­ни. Закін. Моск. геол.-розв. ін-т (1936). Працював 1934–37 у Всесоюз. ін-ті мінерал. сировини; 1937–40 та 1945–49 – в Ін-ті геол. наук АН СРСР (обидва – Москва); водночас 1936–37 та 1945–49 – у Моск. ун-ті; 1949–50 – нач. Центр. мінералого-петрогр. лаб., 1951–53 – гол. геолог Краснояр. темат. екс­педиції Геол. упр. «Єнісейбуд»; 1954–56 – зав. каф. петрографії Чернів. ун-ту; 1956–61 – у Геол. ін-ті Зх.-сибір. філії АН СРСР (м. Красноярськ); від 1961 – в Ін-ті геології та геофізики Сибір. відділ. АН СРСР (м. Новосибірськ): 1963–79 – зав. лаб. експерим. тектоніки; водночас 1962–71 – проф., 1971–79 – зав. каф. заг. геології Новосибір. ун-ту; від 1979 – засн. і зав. відділу па­леовулканології Ін-ту літосфери АН СРСР (Москва). 1981–83 був головою палеовулкан. комісії Петрогр. ком-ту АН СРСР та палеовулкан. секції Наук. ради з тектоніки Сибіру та Далекого Сходу Сибір. відділ. АН СРСР. Напрями наук. дослідж.: палеовулканологія (один з осно­воположників), тектоніка, тектонофізика та моделювання тектоніч. процесів, петрографія до­кембрію Сх.-європ. платформи. Провадив геол. дослідж. у р-нах Сх. Забайкалля, Краснояр. краю, Іркут. обл. та гір Пд. Сибіру, роз­­робив сучасні уявлення про геол. структуру цієї тер. Дослідж. у межах Ангаро-Ілім. межиріччя стали основою для складання геол. карт Пд. Сибір. платформи, на тер. Саяно-Алтай. гірської області – геол. і геофіз. карт Пд. Краснояр. краю. Сфор­мулював низку нових положень щодо тектоніки Центр. Сибіру; обґрунтував нар.-госп. значення нефелін. руд пн. частини Куз­нец. Алатау для буд-ва найбільшого в СРСР Краснояр. алюм. з-ду; брав активну участь в роботах з підрахунку запасів магнезитів Єнісей. кряжа, в розробленні проблеми «Девон. наф­та». В останні роки переважно займався дослідж. у галузі тектон. експерименту в умовах високих тисків і т-р, а також на еквівалент. матеріалах. Створення нестандарт. приладів і проведення на них експериментів дозволило вивчити геол. властивості широкого класу гір. порід у різноманіт. термодинам. умовах, що дало можливість по-новому висвітлити утворення будинажу, складок, т. зв. холод. інтрузій тощо.

Пр.: Основные черты вулканизма Восточного Забайкалья. Москва; Ленинград, 1950; Вулканизм и тектоника девонских впадин Минусинского меж­горного прогиба. Москва, 1960; Сравнительная палеовулканология среднего и верхнего палеозоя юга Сибири и Восточного Казахстана. Новосибирск, 1966 (спів­авт.); Эксперименты по деформации горных пород в обстановке высоких давлений и температур. Новосибирск, 1967 (спів­авт.); О значении эксперимента в геологии // Пробл. теор. и регион. тектоники: К 60-летию акад. А. Л. Яншина. Москва, 1971; Осно­вы палеовулканологии. Москва, 1971. Т. 1–2; Вопросы палеовулканологии: Избр. тр. Москва, 1988; Тектоника и вул­канизм. Вопросы экспериментальной тектоники: Избр. тр. Москва, 1989.

Літ.: Жизнь, отданная геологии. Игорь Владимирович Лучицкий (1912–1983): Очерки. Воспоминания. Материалы. Москва, 2012.

Д. Є. Макаренко, С. Б. Шехунова

Статтю оновлено: 2017