Лучишин Іван

ЛУЧИ́ШИН Іван (20. 05. 1895, с. Грушатичі, нині Старосамбір. р-ну Львів. обл. — 06. 07. 1984, м. Цюрих, Швейцарія) — громадсько-політичний діяч, публіцист. Під час 1-ї світової вій­ни зголосився до­бровольцем до УСС, однак австро-угор. влада мобілізувала його до регуляр. війська. Після звільне­н­ня зі служби ви­їхав до Києва, звідти — до м. Катеринослав (нині Дні­про), де закін. комерц. школу. Очолював гурток україно­знавства, засн. при школі з ініціативи від­новлено­го товариства «Просвіта», намагався обʼ­єд­нати всі гуртки шкіл. молоді Катеринослава у Юнац. спілку. Згодом вступив до Катеринослав гірн. училища, 1918–19 брав участь у студент. ви­ступах. 1921 повернувся до Галичини, організовував укр. споживчі ко­оперативи. За­знав пере­слідувань з боку польс. вла­ди. Закін. гірн. ін­ститут у Чехо-Словач­чині (1926). Працював за фа­хом у копальнях Чехії та Моравії, через кілька років повернувся до Львова. Був ін­спектором та організатором заг.-осв. і фахо­вого навч. у гол. управі «Рідної школи» (1930 у Львові на­друк. кн. «Фахові школи — порадник для батьків та молоді»), головою союзу молоді «Каменярі», ред. його місячника, спів­роб. тижневика «Громадський голос». Після проведе­н­ня пацифікації вивіз до Праги багато матеріалів і видав кількома мовами брошуру про цей злочин польс. влади. 1937 заснував у Львові текс­тил. під­приємство. З поч. 2-ї світової вій­ни — спів­роб. Укр. до­помогової комісії. 1944 ви­їхав на Захід. 1948 став чл. Укр. нац. ради (м. Авґсбурґ, Німеч­чина), брав участь у всіх її сесіях. Від 1951 мешкав у Швейцарії. Автор числен. політ. публікацій.

Завантажити статтю