Львів

ЛЬВІВ — місто обласного значе­н­ня, адмі­­ністративний, економічний і культурний центр Львівської області. Є гол. містом істор.-геогр. краю Галичина та регіону Західна Україна. Має статус істор. населеного місця. Знаходиться за 133 км від м. Володимир-Волин­­ський Волин. обл., за 151 км від Луцька, за 211 км від Рівного та за 537 км від Києва (на Пн. і Пн. Сх.), за 217 км від м. Люблін (на Пн. Зх.), за 164 км від м. Ряшів і за 327 км від м. Краків (на Зх.; усі — Польща), за 269 км від Ужгорода (на Пд. Зх.), за 288 км від м. Хуст Закарп. обл. (на Пд.), за 142 км від Івано-Франківська (на Пд. Сх.) та за 134 км від Тернополя (на Сх.). Від­стань до укр.-польс. кордону бл. 50 км. Лежить на пасмі Розточчя, на Львів. плато (на крайньому Пн. Зх. Подільської височини) та на Гол. європ. вододілі Балтій. і Чорномор. басейнів. Центр. частина Л. міститься в улоговині, на Сх., Пд. Зх. і Пн. Зх. від неї — височини з денудац. останцями. На пн. околицях — гряди Пасмового Побуж­жя. Найвищі точки міста: пагорби Високий Замок (або Замкова Гора; 413 м над р. м.) та Гора Лева (ін. назви: Лиса, Піскова; 388 м над р. м.). Центр. р-ни належать до бас. Західного Бугу (осн. річка Л. — Полтва, яка тут бере початок з потоків Пасіка та Сорока, також протікають потоки Вулецький, Залізна Вода, Дикий Рів, Світязь, Снопківський, Клепарівський, Голосківський, Збоївський, Малехівський, Знесенський, Під­бірцівський, Кривчицький, Лисиницький, Чижківський, Сихівський, Марунька та ін.), зх. і пд. окраїни — до бас. Дністра (на львів. пд. околицях — витік Зубрі; серед ін. потоків — Зимна Вода, Кульпарківський, Білогірський, Левандівський). Є невеликі штучні озера (Алтайські, або Піскові, Брюховецькі, Вин­никівське, 2 на вул. Володимира Великого, Електрон, Зелене Око, Левандівське, Старознесенське, Погулянське) та ставки (Ботанічний, на вул. Пекарська, А. Вахнянина, Б. Хмельницького, Чернеча Гора, Болгарська, Лисенецька, Скнилівська, Тернопільська, Щирецька, 2 на вул. Конюшин­на). У Л. — багато зелених насаджень (820 га); у парках, лісопарках, лісах на околицях зростають бук, дуб, граб, ясен, береза, сосна, каштан, липа, тополя, клен. Значна кількість опадів (650–700 мм на рік; тема дощу є однією з провід­них у місц. художників). Корисні копалини: пісок, су­глинки, глина, вапняк, торф.

Пл. міста 171 км². За пере­писом насел. 2001, на тер. Львів. міськ­ради проживали 758 526 (складає 92,9 % до 1989), у Л. — 732 818 (92,7 %) осіб: українців — 88,1 % (1989 — 79,1 %), росіян — 8,9 % (16,1 %), поляків — 0,9 % (1,2 %), білорусів — 0,4 %, євреїв — 0,3 % (1,6 %), вірмен — 0,1 %; станом на 2013 — від­повід­но 759 064 і 730 272, 2014 — 758 375 і 729 038, 2015 — 759 094 і 729 429, на 1 січня 2016 — 758 398 і 728 350 осіб. Нині бл. 35 % львівʼян є парафіянами УГКЦ, 11 % — УАПЦ, 9 % — УПЦ КП, 6 % — РКЦ. Серед ін. реліг. громад — Вірм. Апостол. Церкви, УПЦ МП, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови, християн віри євангельсь­­кої, євангелістів християн-баптистів, юдеїв, мусульман. Є 14 чол. монастирів УГКЦ (8), РКЦ (5), УПЦ КП (1), 18 жін. монаших чинів і згромаджень УГКЦ (11), РКЦ (7) і 1 жін. монастир УПЦ МП. Жит. роз­мовляють пере­важно українською мовою. У кількох заг.-осв. школах навч. здійснюють польс. і рос. мовами. Функціонує Товариство польс. культури Львівщини. 1990–2016 існував Рос. культур. центр.

Адм. поділ на р-ни: Галиц. (центр. частина; 5,9 км², 54,6 тис. осіб; місцевості: Середмістя, Цитадель, Софіївка, Снопків; гол. вулиці: площа Ринок (центр політ., громад., культур. і торг. життя, т. зв. серце Л.), про­спекти Свободи і Т. Шевченка, вул. П. Дорошенка та М. Коперника), Залізнич. (зх.; 29,6 км², 131 тис. осіб; Рясне, Левандівка, Білогорща, Скнилівок, Сигнівка, Бог­данівка; вул. Городоцька, Любінська, Кульпарківська, І. Виговського, С. Петлюри, Є. Патона, Т. Шевченка, Сяйво, Широка, Левандівська, Суботівська, Повітряна), Шевченків. (пн.; 45 км², 145,8 тис. осіб; Голоско, Замарстинів, Збоїща, Рясне, Клепарів, Гаврилівка, або Підзамче; вул. В. Липинського, Т. Шевченка, Геть­мана Мазепи, Б. Хмельницького, Б. Грінченка, Замарстинівська, П. Куліша, про­спект В. Чорновола), Личаків. (сх.; 35 км², 119 тис. осіб; Личаків, Великі Кривчиці, Лисиничі, Ма­йорівка, Погулянка, Снопків, Знесі­н­ня, Кайзервальд, Цетнерівка, Ялівець; вул. Личаківська, Зелена, Пасічна, Пекарська, К. Левицького, М. Лисенка), Сихів. (пд.-сх.; 17,56 км², 149,4 тис. осіб; Сихів, Пасіки, Пирогівка, Козельники, Боднарівка, Новий Львів, Персенківка, Снопків; про­спект Червоної Калини, вул. Зелена, Сихівська, Стрийська, Хуторівка, Луганська, Дністерська, Тернопільська, М. Драгана, Пасічна, В. Стуса, май­дан Івана-Павла ІІ) і Франків. (пд.; 18,9 км², 151,2 тис. осіб; На байках, Бог­данівка, Кульпарків, Кастелівка, Вулька; вул. С. Бандери, Героїв УПА, Кульпарківська, Стрийська, Володимира Великого, Наукова, В. Антоновича, Є. Коновальця, Генерала Чу­принки, Княгині Ольги). Найдовша вулиця — Городоцька (7,4 км), найкоротша — М. Біляшівського (30 м), найвужча — Вузька (3 м), найменша площа — Вічева (довж. 24 м, шир. 21 м). Львівʼяни строком на 5 р. обирають 64-х депутатів до міськради та міського голову (1994–2002 — В. Куйбіда, 2002–05 — Л. Буняк, від 2006 — А. Садовий), який разом зі 6-ма чл. виконав. комітету очолює виконавчу владу. У структурі міської влади також: 9 департаментів (адміністрація міського голови; гуманітар. політики; екон. роз­витку; фінанс. політики; житл. господарства та інфра­структури; містобудува­н­ня; роз­витку; юрид.; адм. послуг), 33 упр., 124 комунал. під­приємства, 6 рай. адміністрацій, інспекція держ. архіт.-буд. контролю. Личаків. рай. адміністрації під­порядк. Вин­ників. міська (м. Винники; 6,7 км²; 13 654 особи, 2001; 16 902 особи, 2016), Шевченків. — Брюховиц. селищна (смт Брюховичі; 11,2 км²; 5806 і 6116 осіб; обидва мають статус істор. населених місць), Залізнич. — Руднен. селищна (смт Рудне; 4,19 км²; 6248 і 7030 осіб) ради. У радіусі до 50 км навколо Л. — моноцентр. Львів. агломерація (5390 км², понад 1,2 млн осіб), до якої входять міста Городок, Жовква, Камʼянка-Бузька, Миколаїв, Пустомити, Яворів, смт Великий Любінь Городоцького ра­йону, м. Дубляни, смт Куликів Жовківського ра­йону, смт Запитів, смт Новий Яричів Камʼянка-Бузького району, с. Зим­­на Вода, смт Щирець Пустомитівського ра­йону, смт Івано-Франкове, м. Новояворівськ Яворівського ра­йону та ін.

Вузол залізнич. (у Л. — адміністрація Львівської залізниці; станції: Л.-Головний, Приміський Двірець, Клепарів, Персенківка, Підзамче) та автомобіл. (автовокзал «Л.», авто­станції № 2, 3, 4, 5, 8 і «Західна») шляхів (зокрема й між­нар.), які сполучають Л. з Києвом, Будапештом, Варшавою та Краковом. Пасажиропотік «Львів» Між­народного аеропорту ім. Данила Галицького бл. 650 тис. осіб на рік. Функціонують 55 автобус., 11 трамвай. і 9 тролейбус. маршрутів. У Л. роз­таш. ген. консульства Польщі, Чехії, РФ, почесні консульства Австрії, Бельгії, Білорусі, Бразилії, Грузії, Казах­стану, Канади, Латвії, Литви, Мексики, Нідерландів, Німеч­чини та Словенії, візовий центр посольства Іспанії в Україні, пере­буває консул. кореспондент посольства Італії в Україні. Міста-по­братими: Він­ніпеґ (Канада, 1973), Фрайбурґ (Німеч­чина, 1989), Рочдейл (Велика Британія), Ряшів (обидва — 1992), Краків, Пере­мишль (обидва — 1995), Вроцлав, Лодзь (обидва — 2003), Люблін (2004; усі — Польща), Будапешт, Рішон-ле-Ціон (Ізраїль; обидва — 1993), Новий Сад (Сербія, 1999), Самарканд (Узбеки­­стан, 2000), Корнінґ (шт. Нью-Йорк, США), Кутаїсі (Грузія; оби­два — 2002), Баня Лука (Бос­нія і Герцеґовина, 2004), Тбілісі, Вільнюс (обидва — 2013), Гааґа (Нідерланди, 2014), Монако (2015), Пловдив (Болгарія, 2016). У 1998–2000 тривали дружні стосунки між Л. і м. Грозний (Чечня, РФ). Нині з 6-ма містами спів­працює без укладе­н­ня договору: Ві­день, Зальцбурґ, Ін­нсбрук (обидва — Австрія), Ліон (Франція), Орхус (Данія), Парма (шт. Огайо, США). 2011 про­йшли Дні Л. у Кракові, Києві, Луганську, Одесі та Харкові, 2012 — Відні, Копенгаґені, Дні­пропетровську (нині Дні­про), Донецьку, Запоріж­жі, Луцьку та м. Маріуполь Донец. обл., 2013 — у Сумах; 2012 — Дні Луганська й Одеси у Л. Місто від­значено найвищою військ. нагородою Польщі — орденом «За військову доброчесність» (1922) та найвищою нагородою СРСР — орденом Леніна (1971). 30 листопада — 5 грудня 1998 на 22-й конф. у м. Кіото (Японія) істор. частину Л. занесено до Світ. спадщини ЮНЕСКО. 2009 Л. на­дано зва­н­ня Культур. столиці України, 2015 — статус «Місто літ-ри ЮНЕСКО». 2016 місто під № 5 уві­йшло до десяти місць, котрі, за версією видавництва «LonelyPlanet», варто від­відати в Європі.

Протягом своєї історії назва міста не змінювалася (раніше у нім. джерелах згадувалося як Lem­­berg, лат. — Leopolis). Виникнен­ню міста та пере­творен­ню його у вузол шляхів сприяло те, що через нього пролягає зруч. прохід з верх. Над­дністрянщини до верх. Побуж­жя, обмежений лісистими пагорбами Опі­л­ля і Роз­точ­чя. Найдавніші ві­домі сліди пере­бува­н­ня людини в околицях сучас. Л. від­носять до доби мезоліту. У центрі міста виявлено рештки споруд, що пере­кривають одна одну: ран­ньословʼян. житла 5–6 ст., будівель 11–12, 14–18 і 19–20 ст. Це свідчить про давність заселе­н­ня на тер., де в серед. 13 ст. виникло місто під на­звою Л. На тер. г. Високий Замок охороняється памʼятка археології нац. значе­н­ня — давньорус. городище, роз­копане 1955–56 під керівництвом О. Ратича. Памʼятка археології місц. значе­н­ня: побл. вул. Університетська та Листопадового Чину — курган неви­значеного часу (досліджено 1993 О. Овчин­никовим), на вул. Старознесенська — багатошар. поселе­н­ня від 9 ст., двошар. поселе­н­ня 13–14 ст. (обидва — 1989), городище-капище (1990–92; усі — М. Бандрівським), поселе­н­ня (1985, О. Корчинським) 10–13 ст., на Кайзервальді — поселе­н­ня від 5 ст. (1987, М. Бандрівським), городище 10–11 ст. (1992, М. Бандрівським і О. Овчин­никовим), на вул. Кривчицька — поселе­н­ня від 9 ст. (1992, М. Бандрівським). У Вин­никах в ур­очищах Жупан (1934, М. Смішком) і Лисівка (1959, І. Свєшниковим та М. Пелещишиним) виявлено поселе­н­ня культури лійчастого посуду 3 тис. до н. е.

Л. уперше згадується у Галиц.-Волин. літописі з нагоди опису пожежі Холма, що сталася 1256. На думку літописця, за­граву від полумʼя було видно навіть зі Л. На­ступні літописні згадки засвідчують наявність тут потуж. укріплень: 1259 князь Данило Романович ро­зібрав їх, щоб не провокувати ворожих дій від монголо-татар; натомість 1287 військо хана Телебуги тримало місто в облозі 2 тижні та не змогло його здобути. Львів. джерела 16–17 ст. (Я. Альнпек уклав лат. мовою істор. нарис про Л., М. Ґруневеґ — нім. мовою опис міста, Й.-Б. Зіморович — лат. мовою хроніку «Потрійний Львів») одно­стайно називають засновником міста Лева Даниловича (Лева І); напис про це був на Галиц. брамі — гол. вʼ­їзді у Л. з Пд. Усупереч цьому, більшість істориків 19–20 ст. висловлювали думку про заснува­н­ня міста Данилом Романовичем, який за літопис. свідче­н­нями «багато градів будував проти без­бож. татар». У сучас. історіо­графії пере­важає концепція, що обʼ­єд­нує обидві версії: Данило налагодив містобуд. діяльність у мас­штабах усієї держави, а Лев без­посередньо керував спорудже­н­ням міста, при­значеного йому в уділ і на­званого його імʼям. За Юрія Львовича (1301–08) Л. був столицею обʼ­єд­наного Галиц.-Волин. князівства. Після прийня­т­тя Юрієм Львовичем титулу короля вживали і назву Львів. королівство (засвідчена в іспан. «Книзі знань» 14 ст.). Швидкий екон. роз­виток і роз­будова міста були зумовлені його роллю як центру між­нар. торгівлі на пере­хресті шляхів із Центр. Європи до Причорноморʼя і з Прибалтики на Угорщину та Балкани. У звʼязку з цим у Л. оселялися купці з різних країн: німці, поляки, вірмени, євреї. Згадка про війта Бертольда, який отримав млин Сільський кут у Вин­никах (або від Лева Даниловича, або Лева II Юрі­йовича), засвідчує наявність самовряд. громади для нових міщан.

Під час боротьби з монголо-татарами Галиц.-Волин. князівство ослабло. Цим скори­сталися сусідні держави, які менше по­страждали від навали ординців. 1340 Л. захопив польс. король Казимир III, але не зумів утриматися в ньому й обмежився пограбува­н­ням князів. скарбниці у Високому Замку. 1340–49 місто належало волин. і галиц. князю Любарту (сину литов. князя Ґедиміна), від імені якого управляв Дмитро Детько. 1349 Л. і Галичиною вдруге заволодів Казимир ІІІ, який прагнув оформити своє панува­н­ня як персонал. унію Руського та Польс. королівств. Однак після короткого пере­хід. періоду Галичину при­єд­нали до Польс. королівства на правах землі. Тоді ж роз­почалося політ. і військ. змага­н­ня Польщі, Литви й Угорщини за Л. та навколишні землі. 1370–72, 1379–85 місто входило до складу Угорщини, 1372–78, 1385–87 — у володін­ні васала Угорщини Володислава Опольського, який карбував монети із зображе­н­ням лева — герба Л. і Галиц. землі. 1387–1772 — знову у межах кордонів Польщі (після Люблін. унії з Литвою 1569 — Речі Посполитої). 1434–1772 — центр Руського воєводства. Л. здавна мав Маґдебур. право; нині достовірно ві­домо про на­да­н­ня від­повід. грамоти (низка істориків її вважають не першим, але під­тверджуючим документом) 1356 Казимиром III. У тому ж році закріплено роз­поділ Л. на місто та перед­містя, причому мати статус повноправ. міщан могли лише власники нерухомого майна в межах міських мурів. Від 2-ї пол. 14 ст. завдяки покровительству королів. влади провід­не місце в міському упр. зайняли католики: спершу німці, а від 1-ї пол. 16 ст. — пере­важно поляки. В оточеній мурами та валами центр. частині були виділені окремі дільниці, де могли володіти будинками русини (українці) та всі православні, вір­­мени й євреї. На перед­містя ці обмеже­н­ня не поширювалися. Воно поділялося на пн., під­владне королів. старості (пізніше Підзамче), і пд., яке під­лягало міській владі (пізніше Галиц. перед­містя та частина Краківського). Старостин. перед­містя включало тер., заселену в княжу добу, тому там було сконцентровано значну частину укр. насел. У 13 ст. виникли православні Онуфріїв. і Святоюр., катол. домініканський, у 14 ст. — катол. францискан. монастирі. 1412 з Галича (нині Галиц. р-н Івано-Фр. обл.) до Л. пере­несено римо-катол. митрополію, до юрисдикції якої належали римо-катол. парафії майже всіх укр. земель (крім Закарпа­т­тя). Від 1364 Л. був також осередком вірм.-григоріан. єпис­копства. 1539 засн. Львів. православне єпис­копство. У 16–17 ст. у пн. перед­місті діяли 12, на вул. Руська в межах мурів і у Галиц. перед­місті — по одній православ. церкві. На від­міну від ін. укр. міст, у Л. була не одна євр. громада, а дві: крім новозаснованої в 14 ст. міської, залишилася ще з княжих часів громада у Краків. перед­місті. Міське самоврядува­н­ня, яке охоплювало лише повноправ. міщан, складалося з ради (її чл. по­змін­но виконували обовʼязки бурмистра), війта й очолюваної ним судової колегії — лави. Спершу лавників було 7, від 1385 — 9, а від поч. 17 ст. — 12. Самоврядні функції могли виконувати лише пред­ставники обмеженого кола родин із найбагатших купців, які становили міський патриціат, решту міщан вважали по­спільством. 1577 по­спільство внаслідок наполегливої боротьби домоглося утворе­н­ня контрол. органу — колегії сорока мужів (квадрагінтавірат). На засі­да­н­нях «станів і націй» по черзі подавали голоси пред­ставники ради, лави, вірм. і укр. громад. Рада контролювала діяльність цехів, які обʼ­єд­нува­­ли ремісн. майстрів. Львів. цехи ві­домі від 14 ст. 1425 їх було 9, 1579 — 20, у 1-й пол. 17 ст. — понад 30. У більшості цехів цехмістрів обирали лише з католиків. У маляр. цеху пере­важали православні і вони обирали одного з двох цехмістрів. Шевці-українці утворювали окремий цех. Були також євр. цехи.

Гол. чин­ником екон. роз­витку міста стала між­нар. торгівля, особливо транзитна. Через Л. проходив торг. шлях з Пд. Німеч­чини та Пн. Італії до італ. колоній Криму, а після паді­н­ня Візантії — до Стамбула та ін. міст Туреч­чини. Л. користувався правом складу, за яким транзитні товари протягом 15-ти днів мали ви­ставляти на міський продаж. Із Близького Сходу через Стамбул, Крим, Балкани надходили прянощі, прикраси, шовк та ін. сх. товари. З Криму, о-вів Іоній. моря й Угорщини привозили вина, із Зх. і Центр. Європи та Польщі — сукно, метал. вироби, одяг. У торгівлі сх. товарами гол. роль ві­ді­гравали вірм. і грец. купці. З часом значна частина між­нар. торгівлі пере­йшла до євр. купців. Роз­виток ремесла та торгівлі су­проводжувався зро­ста­н­ням насел.: на поч. 15 ст. — бл. 10 тис., у 1-й пол. 17 ст. — 20–25 тис. осіб. За кількістю насел. і екон. значе­н­ням Л. залишався найбільшим містом укр. земель від 14 ст. до 1830-х рр., коли на 1-е м. ви­йшла Одеса. Л. здавна став ви­знач. осередком роз­витку укр., польс., євр. і вірм. культур. 1573–74 тут діяла друкарня, в якій Іван Федоров (Федорович) видав «Апостол» і «Буквар». Від 1580-х рр. провід. громад.-політ. і церк. організацією українців було Львів. братство при Успен. церкві на вул. Руська, яке 1593 отримало права ставропігії — установи незалежної від місц. церк. ієрархії, а 1708 прийняло унію. При ньому існували школа та друкарня. Крім гол. міського братства, виникло бл. 10 братств у перед­міс. парафіях, які спільно ви­ступали проти нац.-реліг. обмежень українців. Окремі школи були при римо-катол. парафіях і вірм. соборі. Високим рівнем від­значалася латиномовна катол. кафедрал. школа. 1608 засн. школу при єзуїт. монастирі, яка 1661–1773 функціонувала на правах академії. Бл. 1605–06 у від­повідь на кн. «Poselstwo do papieża rzym­­skiego Sixta IV od duchowieństwa i od książąt i panów ruskich w roku 1476» уній. церк. діяча Іпатія Потія зʼявився українською мовою публіцист. полеміч. твір «Пере­сторога», автором якого різні дослідники вважають або актив. діяча Львів. братства Ю. Рогатинця (І. Франко, Г. Коляда), або культ.-осв. і церк. діяча, ректора Львів. брат. школи І. Борецького (проф. Львів. університету, академік АН УРСР М. Возняк), або львів. священика А. Вознесенського (проф. Львів. університету П. Яременко). У 1-й пол. 17 ст. колиш. студент Замой. академії М. Гунашевський упорядкував з різних документів у ви­гляді рукопис. книги т. зв. Львівський літопис (був по­даний під на­звою «Ісписаніє літом от рождества Христова року... і по нім ідущих»), який охоплює період від 1498 до 1649. Тоді ж Я. Половецький виготовив кілька його копій. Цю памʼятку української мови виявив на поч. 1830-х рр. історик Д. Зубрицький в архіві Львів. ставропігій. ін­ституту (виник 1788 замість Львів. братства), а найбільш повне ви­да­н­ня з наук. коментарями здійснив 1971 О. Бевз. У 2-й пол. 16 — на поч. 17 ст. польс. і лат. мовами писали вірші та проз. твори С.-Ф. Кльонович і Ш. Шимонович. Тоді ж у Л. жили вірм. письмен­ник С. Лехаці, низка євр. книжників.

9 жовтня 1648 військо Б. Хмельницького зайняло перед­містя Л., а 14–16 жовтня М. Кривонос здобув Високий Замок. Міська громада виплатила контрибуцію, і козац. військо зняло облогу та вирушило в напрямі Замостя (нині Люблін. воєводства, Польща). 20–27 вересня 1655 армія Б. Хмельницького за під­тримки рос. війська В. Бутурліна знову утримувала Л. в облозі. 1672 місто намагалася захопити турец. армія, на боці якої проти Польщі воювало військо П. Дорошенка. 6 вересня 1704 Л. здобуло швед. військо під проводом Карла XII і змусило магістрат виплатити великий викуп. Неодноразово, не отримавши платні з казни, від міщан вимагали кошти на своє утрима­н­ня загони польс. війська. У 2-й пол. 17 — більшій частині 18 ст. від­бувався екон. занепад Л., спричинений як вій­нами й епідеміями, так і недалеко­гляд. політикою шляхти. У між­нар. торгівлі Л. по­ступився Бродам (нині Львів. обл.). У перед­містях зро­стали юридики — дільниці, де адм. влада належала феод. земле­власникам або церк. установам. Проте Л. і надалі залишався знач. культур. осередком. Було багато освічених міщан, деякі з них мали великі б-ки; окремі вихідці з Л. навч. у закордон. університетах. Окрім Львів. брат. друкарні, діяли друкарні М. Сльозки, єзуїт. колегіуму, І. Филиповича та ін. У 16–17 ст. тут працювали ви­значні укр. малярі-іконописці Ф. Сенькович, М. Петрахнович та ін., архітектори з Італії Павло Римлянин, Петро Красовський, Петро з Барбони.

Від 1772 — столичне місто Королівства Ґаліції і Лодомерії — найбільшої провінції Австрії. Від­тоді влада належала австр. бюрократ. структурам. Пере­стали існувати юридики магнатів і церк. установ, були зняті обмеже­н­ня прав некатоликів на купівлю будинків у центрі міста. За наказом імператора Йосифа II скасовано низку катол. монастирів, а їхні будівлі пере­дано уряд. установам, мед. і навч. закладам. 1777 роз­почали роз­бирати міські мури. За р. Полтва, паралельно до колиш. зх. («нижчих») валів, сформувався центр. про­спект. Виїзні шляхи стали гол. вулицями нових дільниць міста. Кількість жит. зро­стала за рахунок службовців держ. установ, студентів і учнів, ремісників, робітників мануфактур: 1772 — 25 тис., 1816 — 41,4 тис., 1827 — 55,5 тис., 1848 — 70,3 тис. осіб. 1773 австрієць А. Піл­лер від­крив друкарню, яка завдяки під­тримці австр. влади досить швидко стала найбільшою у місті (друкувала укази імператора, роз­порядже­н­ня губерн. правлі­н­ня, а пізніше й університет. під­ручники). 1775 виник нім., а згодом — польс. театри. 1776 франц. мовою почало виходити перше на укр. землях період. вид. «Gazette de Leopol» (усього 52 числа). 1783 засн. Львів. духовну семінарію, 1784 — Львів. академ. гімназію з лат. (від 1849 — нім.) мовою викла­да­н­ня (1867–74 навч. про­граму повністю пере­ведено на укр. мову), 1818 — Другу Львів. г-зію, 1844 на базі австр. реал. школи — Тех. академію (від 1872 — Львів. вища політех. школа). 1784–1805 діяв Йосифин. університет, 1784–1809 — Укр. ін­ститут (Studium Ruthe­­num) для під­готовки греко-катол. духовенства, 1817–1918 — Францовий університет. Від кін. 1780-х рр. традиції брат. друкарні продов­жувала друкарня Ставропігій. ін­ституту, яка публікувала книги цер­­ковно-словʼян. мовами. Від 1807 Л. — центр ново­утвореної Галицької греко-католицької митрополії. На­прикінці 1810-х рр. серед. укр. насел. виникла мовно-літ. і су­спільно-політ. течія — москвофільство, або русофільство, яка об­стоювала нац.-культурну, а пізніше — держ.-політ. єд­ність з рос. народом і Росією. 1811–1944 та від 1988 виходить польськомовна «Gazeta Lwowska». 1823 створ. Ін­ститут ім. Ос­солінських (див. Оссолінеум), до складу якого уві­йшли видавництво, бібліотека та музей. 1833–37 існував гурток про­гресив. укр. молоді «Руська Трійця» (най­про­гресивніші чл.: М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький; входили також М. Устиянович, А. Могильницький, під­тримував звʼязок Г. Ількевич). Від поч. 1770-х рр. до 1824 (з пере­рвою) у Л. працював укр. живописець Л. Долинський, 1873–1916 — укр. живописець і ре­ставратор Т. Копистинський, 1906–20 — укр. живописець М. Сосенко, 1838–85 — чеський живописець Й. Свобода, у 1780-х рр. — 1-й пол. 19 ст. — австр. скульптор Г. Вітвер, 1812–36 — австр. скульптор Антон і 1826–56 — його брат скульптор Йоган-Баптист Шімзери, у 2-й пол. 19 ст. — Ю. Марковський і Л. Марконі. У 19 ст. архітектура Л. роз­вивалася під впливом віден. зразків, зокрема були зведені будівлі за проектами австр. архітекторів Л. Піхля, Т. Гансена, Ю. Гохберґера, З. Ґорґолевського, Г. Гельмера, Ф. Фельнера. У 1-й пол. 19 ст. значну частину свого життя у Л. провів композитор Ф.-К. Моцарт. 1826–29 він очолював муз. хор св. Цецилії, у якому спів­али бл. 400 осіб. Згодом на його базі створив муз. товариство св. Цецилії й ін­ститут співу. 1841 уведено в екс­плуатацію паровий млин.

Початок революції 1848–49 у Зх. і Центр. Європі був сигналом до активізації громад.-політ. руху у Л. Польс. визв. рух очолила Нац. рада (Rada Narodowa). Першою укр. політ. організацією стала Гол. руська рада (голова — Г. Яхимович; заст.: І. Борисикевич, М. Куземський; секр.: Т. Леонтович, М. Малиновський), яка існувала до 1851. Під її егідою 19–25 жовтня 1848 проведено зʼїзд укр. освіт. діячів — Собор руських учених. 1 листопада 1848 демонстрація проти абсолютист. режиму пере­росла в рев. ви­ступ, який придушено після артилер. об­стрілу центру міста. 1848–57 друкували першу україномовну г. «Зоря Галицька». 1849 у Францовому університеті засн. каф. української мови і літ-ри. Гол. вимогою укр. громад. і освіт. діячів було роз­шире­н­ня політ. прав українців і виділе­н­ня укр. частини Галичини в окрему провінцію. На­прикінці 1860-х рр. юрид. статус Л. змінився внаслідок пере­творе­н­ня Австр. імперії в кон­ституц. Австро-Угор. монархію та на­да­н­ня Галичині кра­йової автономії. Недемократ. виборче право зумовило пере­вагу в Галиц. кра­йовому сеймі польс. великих земле­власників, інтереси яких пред­ставляли політ. угрупова­н­ня подоляків і станьчиків, від поч. 20 ст. — ендеків. У таких умовах Статут 1870, який регламентував нові засади самоврядува­н­ня міської громади, не забезпечував українцям і євреям сприятливих умов для нац.-куль­­тур. роз­витку. 1871 Л. уперше поділено на дільниці: Центр., Галиц., Краків., Жовків. та Личаківську. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Л. став гол. екон. осередком Галичини. 1861 прокладено залізницю до Пере­мишля, Кракова та Відня, 1866 — до Чернівців, 1870 — до Тернополя і Під­волочиська (нині смт Терноп. обл.), 1873 — до Стрия (нині місто Львів. обл.), на Закарпа­т­тя та до Будапешта. 1879 зʼявилися кінні, 1894 — електр. трамваї, які стимулювали роз­будову нових мікрора­йонів. 1870 було 16, 1902 — 25 великих під­приємств. 1900 заг. кількість під­приємств (пере­важно харч. і легкої пром-стей, також метало­обробні) становила 278, на 22-х з них працювали бл. 8 % львів. робітників (по 100 та більше осіб). Загалом у промисловості на той час було зайнято 5580 осіб (бл. 55 % жит.). У Л. виникли філії великих австр. банків; з укр. фінанс. установ — страх. товариство «Дністер» (1892), «Центробанк» (1898), Земельний банк гіпотечний (1910). На­прикінці 19 ст. до міста при­єд­нано села Клепарів, Замарстинів і Знесі­н­ня. 1869 проживали 87 тис., 1890 — 128 тис., 1900 — 170,2 тис. (поляків — 84,1 %, євреїв — 45,1 %, українців — 33,9 %) осіб. До поч. 20 ст. Л., у якому сходилися 9 ліній, пере­творився на найбільший залізнич. вузол на укр. землях.

Кон­ституц. лад у Австро-Угорщині надавав можливість громадянам обʼ­єд­нуватися у культурні й ін. спрямува­н­ня організації, політ. партії, сприяв боротьбі за демократизацію сусп. ладу. На­прикінці 1860-х рр. серед зх.-укр. інтелегенції ліберал. напряму виникла су­спільно-політ. течія — народовці, або українофіли, яка стала ідеол. опонентом галиц. москвофілів. 1868 у Л. засн. укр. товариства «Просвіта» (за­ймалося консолідацією нар. спільноти та під­несе­н­ням нац. сві­домості українців; від­крило низку б-к, друкарень, книгарень, нар. тетрів, кінотеатрів, музеїв; багато її пред­ставників були депутатами Галиц. кра­йового сейму та віден. парламенту) та «Руська бесіда» (виникло на базі гуртка інтелігенції «Молода Русь»; ініціював Ю. Лаврівський; серед провід. діячів — В. Шухевич, Л. Шехович, І. Кокорудз, Ю. Савчак, І. Копач; 1864–1923 утримувало перший мандрів. профес. укр. муз.-драм. театр у Галичині). 1873 створ. Товариство ім. Т. Шевченка, яке спершу мало літ. характер, а 1892 реорганізоване в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (голови: право­знавець К. Сушкевич, 1873–85; педагоги С. Громницький, 1885–87, 1889–91; Д. Гладилович, 1887–89, 1891–92; педагоги, історики Ю. Целевич, 1892–93; О. Барвінський, 1893–97; історик, літературо­знавець (пізніше — держ. діяч, академік АН СРСР і ВУАН) М. Грушевський, 1897–1913; історик, публіцист С. Томашівський, 1913–18; літературо­знавець, поет, пере­кладач (пізніше — академік АН УРСР) В. Щурат, 1919–23; літературо­знавець, мово­знавець, фольклорист, письмен­ник, академік АН УРСР К. Студинський, 1923–32; математик В. Левицький, 1932–35; антрополог, ізоолог І. Раковський, 1935–40). У 1898 його не­змін. секр. став фольк­лорист, етно­граф В. Гнатюк (пізніше — академік ВУАН), який разом з І. Франком заснував Етногр. комісію. Тоді ж створ. Математично-природописно-лікар. секцію під керівництвом І. Верхратського. Польс. культуру ре­презентували Літ. товариство ім. А. Міцкевича, Товариство людової школи, Польс. істор. товариство. 1878 від­бувся Львів. процес соціалістів, на якому засуджені І. Франко, М. Павлик, Г. Павлик, О. Терлецький та ін. 1880 і 1881 у Л. страйкували друкарі, 1886 — меблярі, 1888 — пекарі. 1880 у місті організовано перше масове віче українців. 1890 біля ратуші проведено першу на укр. землях першотравневу демонстрацію. Діячі різних політ. напрямів гуртувалися навколо газет. Органами народовців були «Вечорниці», «Мета», «Правда», від 1880 — «Діло», найважливіші серед ви­дань москвофілів — «Слово», «Галицька Русь», «Галича­­нинъ». Радикал.-демократ. і соціаліст. пресу започаткували часописи І. Франка та М. Павлика «Громадський друг» (1878), «Дзвін», «Народ» (1890–95). Й. Данилюк публікував робітн. г. «Рrа­­са» (1878–92). Виходили також органи польс. сх.-галиц. консерваторів, нац. демократів («Słowo Polskie»), людовців («Kurjer Pol­­ski», спів­роб. якого був І. Франко). З різними течіями євр. політ. руху повʼязані часописи, що їх видавали сіоністи, а також діячі, що орієнтувалися на нім. або польс. культуру. Від 1890 у Л. діяв керів. орган Русько-української радикальної партії (РУРП; провід­ні діячі: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, Ю. Бачинський, В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький, В. Охримович), від 1899 — Української соціал-демократичної партії (УСДП; Ю. Бачинський, М. Ганкевич, С. Вітик, М. Новаковський, Р. Яросевич, Я. Остапчук) та Укр. нац.-демократ. партії (УНДП; В. Будзиновський, Є. Левицький, К. Левицький, В. Охримович, І. Франко). На поч. 20 ст. провід­ні позиції серед польс. політ. сил у Л. посіли націонал-демократи, що спричинило польс.-укр. проти­стоя­н­ня. Виявом цього стало вбивство 12 квітня 1908 у місті М. Січинським намісника Галичини А. Потоцького та загибель 1 липня 1910 А. Коцка в ході демонстрації за створе­н­ня укр. університету. У цей період у Л. почалися масові демонстрації за демократизацію вибор. права. 28 червня 1914 від­бувся Шевченків. здвиг — масова маніфестація чл. товариства «Сокіл», Укр. січового союзу (див. «Січ»), «Пласту», спорт. т-в. Напередодні 1-ї світової війни діяли укр. і польс. напів­військ. організації. 1 серпня 1914 пред­ставники РУРП, УСДП і УНДП утворили Головну українську раду, яка 4 серпня прийняла по­станову про створе­н­ня з добровольців Легіону Українських Січових стрільців, а 6 серпня оголосила про організацію його керів. органу — Бо­йової управи Українських Січових стрільців.

У 19 — на поч. 20 ст. і у пере­двоєн. час у Л., окрім І. Франка, В. Щурата та М. Павлика, мешкали автор держ. гімну України М. Вербицький, укр. письмен­ники В. Барвінський, В. Пачовський і М. Яцків, літературо­знавець О. Огоновський, мово­знавець О. Партицький, письмен­ник, композитор А. Вахнянин, публіцист, літературо­знавець І. Белей, бібліо­граф І. Левицький, громад.-культурна діячка О. Басараб; польс. письмен­ники С. Гощинсь­кий, А. Фредро, Я. Кас­прович, М. Конопніцька, Ґ. Запольська, Я. Стафф; знач. вплив на літ. життя мали укр. громад. і культурні діячі, письмен­ники та публіцисти М. Драгоманов (див. Драгоманови), О. Кониський і П. Куліш (див. Кулішезнавство). Тут мали можливість друкуватися письмен­ники з укр. земель, які входили до складу Рос. імперії, зокрема М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький. У Францовому університеті викладали нім. мінералог, геолог Ф. Ціркель, зоо­лог, гео­граф, академік Польс. АН (пізніше — чл.-кор. АН СРСР) Б. Дибовський, мистецтво­знавець Войцех Дзєдушицький (його далекий родич Володимир Дзєдушицький 1857 пере­віз у Л. свою природо­знавчу колекцію, на базі якої 1870 від­крито музей), засн. Львівсько-Варшавської логіко-філософської школи К. Твардовський, першовід­кривач тепл. руху атомів і молекул Марʼян і математик Роман Смолуховські; у Львів. політех. школі — архітектор А.-В. Захаревич (син ви­знач. львів. арх. 19 ст. Ю. Захаревича), геолог, мінералог, академік Польс. АН Ю. Медвецький, хімік, фізик І. Мосціцький (1926–39 — президент Польщі). Роз­виток істор. науки у цей період у Л. повʼязаний з діяльністю М. Грушевського, Ю. Целевича, І. Шараневича, С. Томашівського, І. Крипʼякевича (пізніше — академік АН УРСР), М. Кордуби, І.-М. Кревецького, польс. учених Ф.-К. Ліске, В. Лозінсь­кого, К. Шайнохи, Л. Кубалі (його син Т. Кубаля став ві­домим львів. скульптором), Я. Птасьніка, О.-М. Бальцера, дослідника історії львів. євреїв М. Балабана. Знач. внесок у справу охорони, ви­вче­н­ня та популяризації істор. і культурно-мист. памʼяток зробили крає­знавці А. Шнайдер (дядько письмен­ниці Уляни Кравченко), Б. Януш, дир. міського архіву А. Чоловський, бургомістр Т. Рутовський. 1892 при міському архіві засн. Істор. музей Л., 1908 — Нац. музей ім. короля Яна ІІІ. 1900 після смерті Ю. Куїловського-Саса Галиц. митрополитом і Львів. архі­єпис­копом УГКЦ був номінований Андрей Шептицький (інтронізов. 12 січня 1901), який 1905 створив Церк. музей. 1905–15 хранителем музею Дзєдушицьких працював М.-А. Ломніцький, а 1915–31 його дир. був Я.-Л. Ломніцький. Після закін. Львів. консерваторії 1893 на сцені Театру Скарбека у Л. партією Леонори («Фаворитка» Ґ. Доніцет­ті) дебютувала С. Крушельницька. Тут спів­ала також її сестра Ганна, ви­ступав племін­ник актор, нар. арт. СРСР Марʼян; з містом повʼязане життя ін. сестри — фольклористки Емілії. 1909 у Л. роз­почав свою режисер. карʼєру Лесь Курбас (пізніше — нар. арт. Респ.), по­ставивши зі студент. аматор. гуртком пʼєсу «Євреї» Є. Чирікова. У театрі при товаристві «Руська бесіда» (від 1914 — «Укр. бесіда»), Новому львів. театрі та ін. львів. театр. трупах грали М. Бенцаль, І. Біберович, В. Блавацький, Я. Бортник, А. Бучма, М. Гребінецька, І. Гриневецький, М. Жарська, Б. Крижанівський, Ф. Лопатинська, М. Романович, Т. Романович, І. Рубчак, О. Рубчаківна, К. Рубчакова, П. Сорока, С. Семдор, В. Сорокова, Й. Стадник, С. Стадникова, С. Терлецький, Л. Шевченко, В. Юрчак, С. Янович та ін. Понад 80 р. у Л. жив. і працював композитор, музико­­знавець, нар. арт. СРСР С. Людкевич. 1913 у Л. на­друковано 299 книг українською мовою (загалом у світі — 410) та 65 укр. період. ви­дань (у світі — 83).

3 вересня 1914 у ході Галицької битви Л. був зайнятий рос. військом і став центром Галицького генерал-губернаторства. Рос. влада заборонила укр. партії та організації, укр. пресу, депортувала політ. опонентів. 22 вересня 1915 після поразки рос. війська у Горлиц. битві Л. повернувся під владу Австро-Угорщини. 3 березня 1918 на під­тримку уряду УНР у місті про­йшло масове «свято миру та державності» (60 тис. осіб), 6 березня 1918 — ім­провізов. мітинг на залізнич. вокзалі за участі місц. мешканців і військовополонених над­дні­прянців, у вересні 1918 — мітинги з вимогами обʼ­єд­нати всі укр. землі Австро-Угор. імперії в єдиний корон. край із окремим сеймом та адміністрацією. 25 березня 1918 у залі Муз. ін­ституту ім. М. Лисенка від­бувся зʼїзд 500 укр. пред­ставників усіх галиц. партій; 18–19 жовтня 1918 — засі­да­н­ня Української національної ради (на чолі з адвокатом Є. Петрушевичем; до неї уві­йшли М. Кордуба, К. Левицький, К. Студинський, С. Томашівський, Андрей Шептицький, адвокат С. Голубович, право­знавець С. Дністрянський, публіцист Л. Цегельський, письмен­ники В. Стефаник і О. Назарук, журналіст В. Панейко, єпис­копи Г. Хомишин і Й.-Й. Ко­­циловський, священик А. Бандера), яка проголосила створе­н­ня в Галичині, Буковині й Закарпат­ті Української держави (за Тимчас. осн. законом від 13 листопада 1918 — Західноукраїнська Народна Республіка). 1 листопада 1918 укр. військовики встановили контроль над усіма стратег. обʼєктами Л., а над ратушею був під­нятий жовто-блакит. прапор. Польс. насел. Л. негативно від­реагувало на встановле­н­ня укр. влади. Укр.-польс. бої в місті тривали до 22 листопада 1918, а його облога укр. армією до квітня 1919. Події від березня 1918 уві­йшли в історіо­графію як Листопадова національно-демократична революція (ін. назви: Першолистопад. зрив, Листопад. чин).

Від грудня 1920 Л. — адм. центр Львівського воєводства у складі Польщі. 1921 поляки становили 51,0 % (111,9 тис.), євреї — 27,6 % (60,4 тис.), українці — 12,4 % (27,3 тис.), росіяни — 0,2 % (354); у 1931 — 50,4 % (157,5 тис.), 31,9 % (99,6 тис.), 15,9 % (49,7 тис.), 0,2 % (0,5 тис.). На екон. стані міста негативно по­значилося зменше­н­ня звʼязків із традиц. ринками на Сх. і Пд., протегува­н­ня урядом роз­витку промисловості центр. Польщі. Між­нар. ярмарок «Східні торги» не зміг активізувати роль Л. у світ. торгівлі. 1935 у місті зареєстровано 6242 комерц. під­приємства, з яких 3022 торгували продуктами харчува­н­ня, 1340 — одягом. Обіг капіталів пром. під­приємств становив лише чверть обігу торг. фірм. Більшість під­приємств належала євр. і польс. промисловцям та комерсантам. З під­приємств, що належали українцям, найві­домішими були буд. фірма І. Левинського, кондитер. ф-ка «Фортуна нова» (нині Львівська кондитерська фабрика «Світоч») К. Авдикович-Глинської та Андрея Шептицького, хім. ф-ка «Елегант». В екон. житті регіону зро­стала роль укр. кооп. обʼ­єдн., адміністрація яких роз­ташовувалася у Л. («Маслосоюз», «Центросоюз», «Нар. торговля»), функціонували Союз укр. купців і промисловців, ремісн. товариство «Зоря». Францовий університет, який фактично був двомовним, пере­творено на польс. Університет ім. Яна Казимира. У між­воєн. період у ньому працювали бактеріолог, роз­робник вакцини проти епідеміч. тифу Р. Вайґль, академік Польс. АН — історик права П. Домбковський, філософ Р. Інґарден та брати мікробіо­лог Влодзімєж і мово­­знавець Єжи Куриловичі, математик, чл.-кор. Польс. АН С. Банах, біо­хімік, чл.-кор. Польс. АН, академік АН СРСР Я. Парнас. 1921–25 діяв Львівський таємний український університет, 1922–25 — Львів. таємна укр. висока політех. школа. 1927 засн. Львівську греко-католицьку богословську академію, ректором якої був Йосиф Сліпий. НТШ роз­горнуло дослідж. з археології (Я. Пастернак), історії (І. Крипʼякевич), літературо­знавства (К. Студинсь­кий, В. Щурат), мово­знавства (В. Сімович), фольклористики та музико­знавства (Ф. Колес­са, який пізніше став академік АН УРСР), книго­знавства (Є. Пеленський), медицини (М. Панчишин). 1920 у Л. виникло Укр. військ.-істор. товариство, 1923 — Укр. богослов. товариство. Тоді ж функціонувала низка польс. і євр. фахових т-в. Л. залишався найбільшим на зх.-укр. землях осередком книгови­да­н­ня та преси. Видавн. спілка «Діло» видавала однойм. газету, тижневик «Неділя», книжк. сер. «Бібліотека “Діла”». 1923 І. Тиктор заснував концерн «Українська преса», який друкував щоден­ну г. «Новий час», тижневик для селян «Народна справа», у серії «Історична бібліотека» — вид. «Велика історія України», «Історія культури», «Історія українського війська», «Всесвітня історія». Християн. і патріот. ідеали ре­презентував місячник «Дзвони». Ідеолог укр. націоналіст. руху Д. Донцов редагував «Літературно-науковий вісник» і «Вістник». Виходили ліберал.-демократ. двотижневик «Назу­стріч», укр. радянофіл. часописи «Вікна» (ред. Я. Галан, Степан Тудор), «Нові шляхи» (ред. А. Крушельницький), польс. «Syg­­nary». 1930–33 Укр. пед. товариство «Рідна школа» видало «Українську загальну енцикльопедію» (гол. ред. — І. Раковський; чл. редколегії: В. Дорошенко, М. Рудницький, В. Сімович). У цей час у Л. творили укр. письмен­ники Б.-І. Антонич, О. Гаврилюк, В. Бобинський, Я. Гординський, П. Козланюк, Г. Костельник, Б.-Ю. Кравців, Лев і його сини Антін, Володимир-Бог­дан і Михайло Лотоцькі, польс. письмен­ники О. Ортвін, Ю. Віт­тлін, М. Вольська, Т. Збєжховський, укр. художники І. Труш, О. Новаківський (його син Яро­слав отримав зва­н­ня засл. арх. УРСР), П. Ковжун, укр. скульп­тори С. Литвиненко, А. Коверко, польс. скульптор Л.-А. Дрекслер; у Вин­никах — громад.-політ. діяч, письмен­ник І. Липа.

У 1920–30-х рр. Л. був осередком боротьби за право українців на самови­значе­н­ня. 18 березня 1923 від­булася 40-тисячна демонстрація проти ви­зна­н­ня Радою послів держав Антанти анексії Сх. Галичини Польщею. Найбільшим впливом серед укр. громади користувалися Укра­їнська народна трудова партія (1919–25) і Українське національно-демократичне обʼєд­нан­ня (1925–39; лідер — Д. Левицький), які фактично контролювали непартійну Організацію українців у Л. У місті були зосереджені керів. органи Української католицької народної партії, під­піл. Комуністичної партії Західної України. У вересні 1920 у Л. створ. тимчасову Начальну колегію Української військової організації. Від 1929 діяли під­піл. структури ОУН. 25 вересня 1921 у Л. укр. під­пільники здійснили замах на нач. Польс. держави Ю. Пілсудського, 5 вересня 1924 — на президента Польщі С. Войцєховського. 21 жовтня 1933 за доруче­н­ням ОУН М. Лемик на знак протесту проти голодомору в УСРР застрелив працівника ген. консульства СРСР О. Майлова. У травні–липні 1936 у Л. від­бувся Львівський процес ОУН, зокрема над її очільниками С. Бандерою, Я. Стецьком і Р. Шухевичем. 16–17 травня 1936 про­йшов Антифашистський кон­грес діячів культури — форум пред­ставників ліворадикал. і радянофіл. інтелігенції Польщі, Зх. України та Зх. Білорусії. Рад.-нім. таємна угода, ухвалена 23–24 серпня 1939, перед­бачала входже­н­ня Зх. України зі Л. до СРСР. У серед. вересня 1939 на під­ступах до Л. польс. гарнізони вели бої з нім. військами, а 19 вересня зі Сх. наді­йшли рад. частини. 22 квітня польс. військові здали зброю Червоній армії, яка того ж дня уві­йшла у Л. Остан. президентом Л. був С. Островський (1936–39), який 1971 став 4-м президентом Польщі в екзилі. 26–28 жовтня у Л. проведено Нар. збори Зх. України, які складалися з ві­ді­браних новою владою депутатів. Попри недемократичність вибор. процедури, більшість українців і євреїв схвалювали воз­зʼ­єд­на­н­ня укр. земель, натомість пере­важна частина поляків вважала рад. владу окупаційною. Всі укр., польс. і євр. партії та громад. організації заборонено, пром. під­приємства націоналізовано. У ВНЗах почали впроваджувати укр. мову, зро­стала кількість укр. шкіл, від­кривали масові б-ки. Водночас гол. зав­да­н­ням культ.-осв. установ стала комуніст. пропаганда. Комуніст. влада практикувала масові ре­пресії — звільне­н­ня з роботи «неблагонадійних», увʼязне­н­ня, депортації, роз­стріли. На­прикінці червня 1941 енкаведисти роз­стріляли понад 2 тис. українців, поляків, євреїв.

Від 30 червня 1941 до 27 липня 1944 — під нім.-нацист. окупацією. Л. був центром дистрикту Галичина у складі Генеральної губернії. Вже у перші дні окупації нацисти роз­стріляли бл. 7 тис. євреїв, стратили групу провід. польс. учених і літераторів, зокрема математиків К. Бартеля, А.-М. Ломніцького, право­знавця Р.-Ю. Лоншана де Берʼє, лікаря-хірурга Т. Островського, письмен­ника, пере­кладача Т. Желенського. 1942–43 вони вбили бл. 236 тис. євреїв. У концтаборі Цитадель проводили масові роз­стріли військовополонених. Гол. місцями страт були Янівський концентраційний табір, ґетто, концтабір Белжець, куди вивозили євреїв з усієї Галичини. На львів. вулицях проводили повіше­н­ня пі­до­зрюваних у сприян­ні Рухові Опору, зокрема й чл. і прибічників ОУН. 30 червня 1941 Нац. збори у Л. прийняли Акт від­новле­н­ня Української Держави. Був сформований укр. уряд, однак уже 9 липня нацисти заарештували його голову Я. Стецька та кількох міністрів. Під­готовку до зброй. боротьби проти окупантів повели під­піл. структури ОУН і групи польс. під­пі­л­ля (див. Армія кра­йова). Діяло також кілька рад. під­піл. організацій. Унаслідок Львівсько-Сандомирської на­ступальної операції 13 липня — 23 серпня 1944 Зх. Україна була звільнена від нацистів. Події 1-ї та 2-ї світ. воєн спричинили масові еміграції насел. у країни Зх. Європи, США, Канади, Бразилії та ін. Від­разу ж після від­ступу нім. військ почалося від­новле­н­ня органів рад. влади. До кін. 1980-х рр. екон. і культурне життя Л. роз­вивалося під повним контролем обл. і міського комітетів КП, які координували викона­н­ня директив моск. і київ. центр. комітетів. У рад. період керівні посади в органах влади, промисловості тощо обі­ймали пере­важно росіяни та зрусифіков. українці. Політ. терор слугував впроваджен­ню тоталітар. системи у всіх сферах сусп. життя, зокрема 8–10 березня 1946 проведено збори групи ві­ді­браних і заляканих силовими структурами священиків та мирян, які проголосили ліквідацію УГКЦ і пере­дачу її парафій Моск. патріархові (див. Львівський собор 1946). Масового характеру набули арешти та вивезе­н­ня до Сибіру. Тільки в ніч з 20 на 21 жовтня 1947 з міста від­правлено на засла­н­ня 287 родин. Спровоковані рад. спец­службами вбивства церк. діяча, богослова, філософа Г. Костельника (20. 09. 1948) і письмен­ника Я. Галана (25. 10. 1949) стали приводом для дальшого загостре­н­ня ре­пресій. Кампанії паплюже­н­ня «укр. бурж. націоналізму» су­проводжувалися посиле­н­ням цензури, новими хвилями русифікації. Проводили чистки науковців, викл. і студентів, у б-ках і музеях вилучали та частково знищували ви­знані «ідейно шкідливими» книги й екс­понати; частину цін­них матеріалів роз­містили у спецфондах.

До 1939 у будівлі на вул. С. Бандери, № 1 роз­ташовувався 4-й від­діл Гол. комендатури держ. поліції, до повноважень якого входили боротьба з ОУН і КП Зх. України; 1939–41 — львів. вʼяз­­ниця № 1, де енкаведисти роз­стріляли бл. 1 тис. осіб; 1941–44 — слідча вʼязниця ґестапо, 1944–91 — слід. від­діл і слід. ізолятор КДБ (нині Музей-меморіал памʼяті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»). Місцем утрима­н­ня багатьох учасників укр. визв. руху була й вʼяз­­ниця «Бригідки». Знище­н­ня нацистами євреїв, вимушений виїзд поляків, арешти та депортації, які чинила рад. влада, зумовили зміну нац. і соц. структури мешканців міста. Широке пром. будівництво, приплив насел. із сіл, які роз­почалися на­прикінці 1940-х рр., загострили соц. про­блеми: забезпече­н­ня водою, житлом та ін. У 2-й пол. 1941 проживали 299 тис. (поляків — 50,3 %, євреїв — 25,4 %, українців — 22,0 %), 1942 — 319,6 тис. (54,0 %, 15,6 %, 26,1 %), 1943 — 209,1 тис. (поляків — 62,9 %, українців — 29,9 %) осіб. 1940 українці становили 22,0 %, росіяни — 1,6 %, поляки — 43,4 %, євреї — 32,8 %; 1944 — 26,4 % (40,7 тис.), 5,5 % (8,4 тис.), 66,7 % (102,98 тис.), 1,1 % (1,7 тис.); 1951 — 42,8 % (163 тис.), 30,8 % (117 тис.), 16,3 % (62 тис.), 7,0 % (27 тис.); 1979 — 74,0 % (492,2 тис.), 19,3 % (128,3 тис.), 1,8 % (11,9 тис.), 2,7 % (17,95 тис.).

Першою маніфестацією непокори режимові був масовий похорон 5 листопада 1944 Aндрея Шептицького. До серед. 1950-х рр. продовжувало боротьбу під­пі­л­ля ОУН–УПА. 31 січня 1949 під час бою в центрі Л. загинув шеф штабу УПА О. Гасин, 5 березня 1950 на окраїні міста у с. Білогорща (нині у його межах) — головнокомандувач УПА Р. Шухевич. Від кін. 1950-х рр. у Л. виникали роз­різнені антирад. під­піл. групи. 1957–61 діяв Укр. нац. комітет, керівників якого Б. Грицину та І. Коваля роз­стріляли. 1962 у Л. від­бувся суд над Л. Лукʼяненком (від 2004 — Герой України) та ін. чл. Укр. робітничо-селян. спілки. 1963–65 у місті існував Клуб твор. молоді «Пролісок». Хоча він був легальним, його культ.-осв. діяльність припинено внаслідок ре­пресій карал. органів. Л. став одним із гол. в Україні та СРСР центрів самвидаву. Звинуваче­н­ня у «виготовлен­ні, зберіган­ні та поширен­ні антирад. літ-ри» були основними у політ. процесах, які тут проходили. На них засуджено М. Масютка, І. Геля та Я. Заневич-Менкуш (березень 1966), братів Богдана та Михайла Горинів, М. Осадчого та М. Зваричевська (квітень 1966), B. Чорновола (1967; від 2000 — Герой України). Жертвами нових судових процесів стали в 1972 по­друж­жя Ігор та Ірина Калинці, С. Шабатура, вдруге І. Гель і М. Осадчий, 1973 — В. Чорновіл (за ви­да­н­ня самвидав. ж. «Український вісник»), З. Попадюк, Я. Микитко. 22 травня 1979 на акцію протесту пере­творився похорон спів­ака та композитора В. Івасюка (від 2009 — Герой України); за ви­ступ зі звинуваче­н­ням влади у його вбивстві засуджені чл. Української гельсінської спілки Василь та його батько Петро Січки. 1981 за участь у роботі цієї спілки отримав вирок І. Кандиба, 1982 — черговий раз М. Горинь. Від серед. 1980-х рр. рух за демократизацію став більш від­критим. 1987 офіційно створ. культурологічне Лева Товариство, яке швидко набрало й політ. спрямува­н­ня. Під його егідою у березні 1989 — серпні 1990 виходила як позацензурна г. «По­ступ». 13 червня 1988 від­бувся перший мітинг, на якому, як і на на­ступних, висували демократ. та нац. гасла. 26 квітня 1989 на мітингу в річницю Чорнобил. трагедії під­нято жовто-блакитні прапори. 7 травня 1989 засн. Львів. регіон. організацію НРУ. 21 січня 1990 від­бувся живий ланцюг Івано-Фран­ківськ–Л.–Київ на від­значе­н­ня Дня само­стійності та соборності України. У березні 1990 на виборах до обл. і міської рад повну пере­могу здобув демократ. блок. Головою обл. ради став В. Чорновіл; голова міськвиконкому Б. Котик пере­йшов на демократ. позиції ще до виборів. 3 квітня 1990 над ратушею під­нято нац. прапор, 19 вересня демонтовано памʼятник В. Леніну в центрі міста. Спроба держ. пере­вороту у Москві 19–21 серпня 1991 була засуджена львів. обл. і міською радами та багатотисяч. мітингами львівʼян; 26 серпня у Л. почав діяти штаб для формува­н­ня Нац. гвардії України.

1987 група греко-катол. священиків ви­йшла з під­пі­л­ля та вимагала легалізації забороненої УГКЦ. Аналог. вимоги 17 вересня 1989 по­ставила 250-тисячна демонстрація. 19 жовтня 1989 у Л. виникла перша парафія УГКЦ, яка поклала початок від­новлен­ню цієї Церкви в Україні. Собор під керівництвом архі­єпис­копа В. Стернюка 23 січня 1990 проголосив легалізацію УГКЦ, а 29 березня 1991 до собору св. Юра повернувся глава УГКЦ М.-І. Любачівський. 7 вересня 1992 пере­поховано патріарха Йосифа Сліпого в крипті собору св. Юра. У травні 1999 у Л. від­булася зу­стріч президентів держав Центр. та Сх. Європи. Проти­стоя­н­ня демократ. і антидемократ. сил набрало особливої гостроти в ході під­готовки та проведе­н­ня президент. виборів 2004. Тоді сотні тисяч львівʼян взяли участь в акціях громадян. непокори у Л. і на Май­дані Незалежності в Києві (див. Помаранчева революція). У листопаді 2013 — лютому 2014 багато львівʼян були учасниками Євромай­дану (з Л. повʼя­­зані життя Героїв України І. Байдовського, В. Бойкова, Р. Варениці, Ю. Вербицького, У. Голоднюка, С. Дідича, А. Жаловаги, Б. Ількова, О. Капіноса, І. Костенка, Б. Сольчанина, В. Топія; див. Небесна Сотня, Революція Гідності). Під час рев. подій у Л. збиралися другі (після Києва) за чисельністю мітинги серед усіх міст України. За по­становою ЦК ВКП(б), Л. мав стати гол. пром. центром зх. областей УРСР. У рад. період будівництво нових заводів велося без урахува­н­ня інтересів України та регіону, надмірно висока частка під­приємств обслуговувала ВПК (військ. електроніка та засоби звʼязку, ремонт танків). 1944 засн. авіаремонт. прифронт. завод, на базі якого 1951 утвор. завод «Вимірювач», а 1969 — Львів. вироб.-тех. обʼ­єдн. ім. В. Леніна (нині Львівський державний завод «Лорта»), яке обслуговувало ракетно-космічну галузь. 1959 на базі велосипед. заводу засн. завод п/с 24 з випуску електровакуум. приладів, вакуум. конденсаторів для потреб ВПК (від 1977 — ВО, від 1993 — держ. під­приємство, від 2004 — держ. наук.-вироб. комплекс «Полярон», який 2011 збанкрутував). До 1956 обсяги машинобудува­н­ня порівняно з 1945 зросли у 55 разів. До найбільших маш.-буд. під­приємств належали Львівський автобусний завод, ВО «Автонавантажувач» і «Львівхімсільгоспмаш» (див. «Львівсільмаш»), які від 1-ї пол. 2010-х рр. не працюють. Певне місце за­ймало і виробництво товарів нар. вжитку: заводи телевізорів (нині «Електрон “Концерн”»), електроламповий і низьковольт. електроламп (на їхній базі виникли під­приємства «Кіне­скоп», яке у 1990-х рр. роз­палося на невеликі під­роз­діли, та «Іскра»); швейне ВО «Львівський Маяк» (нині ТДВ), трикотажне ВО «Промінь», взут­тєва ф-ка «Про­грес»; Львів. кондитер. ф-ка «Світоч». 1990-і рр. по­значилися по­єд­на­н­ням процесів нац.-культур. від­родже­н­ня і криз. явищ в економіці. Роз­почате ще верхівкою КП роз­кра­да­н­ня приватизов. держ. під­приємств зумовило майже повний занепад у Л. машинобудува­н­ня, приладобудува­н­ня, електроніки, що викликало зро­ста­н­ня без­робі­т­тя, масові еміграцію та закордон­ні по­їздки для заробітку. На поч. 21 ст. домінуючою була харч. пром-сть, частка якої вже 2001 становила 39,4 %. Питома вага продукції машинобудува­н­ня та металооб­робки склала 17,6 %, легкої промисловості — 6,2 %, хім. і нафтохім. — 6,0 %, енергетики — 4,9 %, виробництва буд. матеріалів — 5,5 %. До 1998 діяв Львівський мотозавод, до 2002 — Львівський лакофарбовий завод, до 2005 — Львівська екс­периментальна кераміко-скульптурна фабрика та Львів. завод гумотех. виробів, до 2006 — Львів. мех­склозавод і «Львівпокізол», до 2008 — Львівський завод теле­графної апаратури, до 2009 — Львівська фабрика художніх виробів ім. Лесі Українки, Львівський дослідний нафтомасловий завод, Львів. кераміч. завод і Львів. міський молоч. завод. 2005–08 Галиц. автозавод випускав автобуси ГалАЗ. Нині також працюють: «Львів­прилад», НВО «Термо­прилад» ім. В. Лаха, НВП «Елек­трон-Т» (електр. побут. прилади), Львівська ізоляторна компанія, «ЦВГ Україна» (кабел.-провід­ник. продукція), Львівський завод радіо­електрон­ної медичної апаратури (від 2008 — у складі ПАТ «Іскра»); Львівський завод фрезерних вер­статів, Львівський завод штучних алмазів та алмазного інструменту, Львівський інструментальний завод, Львівсь­кий екс­периментальний механічний завод; Львівський бронетанковий завод, Львівський державний авіаційно-ремонтний за­­вод, Львівський локомотиворемонтний завод, Львів. авторемонт. завод концерну «Техвоєнсервіс», «ВЕЕМ-Металавто­пром» (пасажир. сиді­н­ня для громад. транс­порту), «Сферос-Електрон» (вузли, деталі та прила­д­дя для автотранс­порт. засобів); «Галичфарм», «Львівдіалік» ДАК «Укр­­мед­пром»; Львівський державний ювелірний завод; Львівський склодзеркальний завод «Галімпекс»; Львівський хімічний завод; ф-ка «Трембіта» (гітари та бандури); Львів. казен­не екс­перим. під­приємство засобів пере­сува­н­ня та протезува­н­ня; Львів. ф-ка паперово-білових виробів «Бібльос»; Львів. завод збір. кон­струкцій, Львів. завод залізобетон. виробів № 2, Львів. монтажно-заготівел. завод; «Карпати» Львівська виробничо-торговельна меблева фірма, Мебл. компанія «Сігма»; легкої промисловості — «Весна-Захід» (до 2007 — «Весна»; тривалий час очолювала М. Забігайло), Шкіряне під­приємство «Світа­­нок», «Грація-Тексалекса», Львів. бавовнопрядил. ф-ка, «Ролада», «Трот­тола», Укр. панчішна ф-ка; харчової промисловості — «Галка Лтд», «Ензим», Львівський холодокомбінат, Львівський лікеро-горілчаний завод, «Концерн “Хліб­пром”» (хлібозаводи на вул. Городоцька, Хлібна), «Галиц. здоба», Львів. жиркомбінат (маргарин, ма­йонез, кетчупи), пивоварні під­приємства «Карлсберг Україна» (Львівська пивоварня), «Сан ІнБев Україна» та «Перша приватна броварня». У Л. — філія «Магістрал. нафто­проводи “Дружба”» АТ «Укртранс»; штаб-квартири Упр. магістрал. газо­проводів «Львівтранс­газ» і АТ «Концерн “Галнафтогаз”» (одна з найбільших в Україні мереж автозаправ. комплексів «ОККО»). У Вин­никах — Львів. тютюн. ф-ка.

Л. — найважливіший діловий центр Зх. України, великий бізнес-центр між Варшавою та Києвом. Згідно зі Стратегією роз­витку Л. до 2025 осн. галузями економіки мають стати туризм та інформ. технології, пріоритет. також є сфера бізнес-послуг та логістики. Л. посідає 1-е м. в Україні зі зро­ста­н­ня кількості туристів (понад 2 млн осіб на рік). Входить до 30-ти країн світу з найбільшим потенціалом роз­витку інформ. технологій. У Л. — від­діле­н­ня бл. 50-ти банків («Альфа-банку», «Креді Агріколь Банку», «Мегабанку», «Оща­дбанку», «ПриватБанку», «Промінвестбанку», «Райф­файзен Банку Аваль», «Укргазбанку», «Укр­ексімбанку» та ін.), гол. офіси «VS Bank», «Ідея Банку», «Кредобанку», банку «Л.», «Оксі Банку», 4 біржі, 13 інвестиц. компаній, 80 страх. організацій, 24 лізинг. і 77 аудитор. фірм. Тут роз­таш. сервіс. центр швейцар. компанії «Nestle», що управляє під­роз­ділами в 20-ти країнах Центр. і Сх. Європи. Одна з найбільших IT-компаній в Україні з гол. офісом у Л. — «Елекс» (засн. 1991; понад 270 працівників). 2016 від­крито Глобал. сервіс. центр компанії «Vimpel Com», який обслуговуватиме операції з фінансів, закупівель і HR-процесів у 8-ми країнах. У Галиц. р-ні — 18 (осн.: «Атлас Делюкс», «Дністер», «Жорж», «Лео­­поліс», «Л.», «Нобіліс», «Опера», «Швейцарський»), у Залізнич. — 9 («Гелікон», «Ірена», «Купава», «Пре­стиж», «Таурус»), у Личаків. — 4 («Євроготель»), у Сихів. — 8 («Екран», «Соната», «Український дворик», «Шувар»), у Франків. — 7 («Геть­ман», «Екотель», «Нота бене», «Райське яблуко», «Супутник», «Турист», «Урбан»), у Шевченків. — 8 («Власта», «Волтер», «Герольд», «Нтон») готелів. Функціонує понад 800 обʼєктів ресторан. бізнесу. Л. ві­домий своїми кавʼярнями та цукернями. Найбільші міські базари: «Краківський», «Пів­ден­ний» і «Привокзальний». У центрі — сувенір. базар «Вернісаж».

1971 засн. Зх. наук. центр АН УРСР (від 2001 — HAHУ та Міністерства освіти і науки України). 21 січня 1989 проголошено від­новле­н­ня НТШ в Україні з центром у Л. (голови: 1989–2005 — фахівець у галузі механіки, матеріало­знавець, чл.-кор. НАНУ О. Романів, 2005–14 — історик, мово­знавець О. Купчинський, від 2014 — фахівець у галузі механіки, чл.-кор. НАНУ Р. Кушнір; від 1947 також діють НТШ у Зх. Європі та США). 2000 зі Л. до Києва пере­дис­локоване Гол. від­діл. Геологорозвідувального ін­ституту Українського державного, від­тоді у місті функціонує його Львів. від­діле­н­ня. До поч. 2010-х рр. діяли Інформаційної інфра­структури Державний науково-дослідний ін­ститут Держ­комзвʼязку й інформатизації України та НАНУ (тривалий час керував чл.-кор. НАНУ В. Грицик) та Львівський науково-дослідний радіотехнічний ін­ститут. Нині у місті — Прикладних про­блем механіки і математики ім. Я. Під­стригача Ін­ститут (у його структурі — Центр матем. моделюва­н­ня та Наук.-вироб. центр з інформ. про­блем територій; дир. — Р. Кушнір), Фізики конденсованих систем Ін­ститут (Наук.-телекомунікац. центр «Укр. академ. і дослідниц. мережа»; дир. — академік НАНУ І. Мриглод, почес. дир. — Герой України, академік НАНУ І. Юхновський), Фізико-механічний Ін­ститут ім. Г. Карпенка (Між­галуз. дослідниц. центр «Протон», Держ. інж. центри «Львівантикор» і «Техно-Ресурс»; дир. — академік НАНУ З. Назарчук, почес. дир. — академік НАНУ В. Панасюк), Від­діл. фізико-хімії горючих копалин Ін­ституту фізико-орган. хімії і вуглехімії, Біо­логії клітини Ін­ститут (дир. — академік НАНУ А. Сибірний), Геології і геохімії горючих копалин Ін­ститут (дир. — чл.-кор. НАНУ М. Павлюк), Екології Карпат Ін­ститут (дир. — М. Козловський), Карпат. від­діл. і Від­діл сейсмічності Карпат. регіону Ін­ституту геофізики, Народо­знавства Ін­ститут (діють музеї: археології; етно­графії та худож. промислу; меблів та порцеляни; див. Львівський міський промисловий музей; дир. — академік НАНУ С. Павлюк), Україно­знавства Ін­ститут ім. І. Крипʼякевича (дир. — М. Литвин), Ін­ститут І. Франка (до 2011 — Львів. від­діл. Ін­ституту літ-ри; дир. — чл.-кор. НАНУ Є. Нахлік), Регіональних досліджень Ін­ститут (Обчислюв. центр; дир. — В. Кравців) НАНУ; Біо­логії тварин Ін­ститут НААНУ (дир. — академік НААНУ В. Влізло), Ветеринарних препаратів та кормових добавок Державний науково-дослідний контрольний ін­ститут (дир. — академік НААНУ І. Коцюмбас); Патології крові та транс­фузійної медицини Ін­ститут (дир. — В. Новак), Спадкової патології Ін­ститут (дир. — О. Гнатейко) НАМНУ; Львівський науково-дослідний ін­ститут епідеміології та гігієни МОЗ України; Львівський науково-дослідний ін­ститут судових екс­пертиз Міністерства юстиції України; Фізичної оптики Ін­ститут Міністерства освіти і науки України (дир. — Р. Влох), Астрономічна обсерваторія Львівського університету; «Еротрон» Науково-дослідний ін­ститут при­ймальних електрон­но-променевих трубок, Метрології вимірювальних і управляючих систем Науково-дослідний ін­ститут (НДІ «Система») Міністерства екон. роз­витку та торгівлі України; Львівське кон­структорське бюро, «Львівтепло­електро­проект» Науково-дослiдний i проект­но-вишукувальний iн­ститут, «Львівді­пронафтохім» Міністерства енергетики та вугіл. промисловості України; ін­ститути «Укрзахід­проектре­ставрація» (1979–2005 очолював нар. арх. України І. Могитич) й «Місто­проект». Наук. роботу в галузі архіво­знавства ведуть Архів України історичний у Львові Центральний державний і Держ. архів Львів. обл.

ВНЗи: Львівський національний університет ім. І. Франка (у його складі — пед., правничий і природн. коледжі; фіз.-мат. ліцей-інтернат і класична г-зія; діють Зоологічний музей, Мінералогічний музей ім. Є. Лазаренка, а також музеї геології корис. копалин, палеонтологічний, археологічний та історії; ректор — В. Мельник), «Львівська політехніка» Національний університет (5 коледжів: автомоб.-дорож., тех., техніко-екон., технол., «Інфокомунікації»; академ. г-зія; ректор — Ю. Бобало), Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького (мед. коледж; ректор — Б. Зіменковський), Львівський національний університет ветеринарної медицини та біо­технологій ім. С. Ґжи­­цького (ректор — В. Стибель), Національний лісотехнічний університет України (технол. коледж; ректор — академік НАНУ Ю. Туниця), Львівський торговельно-економічний університет (ректор — П. Куцик), Академія друкарства Українська (полігр. ко­­ледж; ректор — Б. Дурняк), Львівська національна академія мистецтв (худож. ліцей; ректор — нар. художник України В. Одрехівський), Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка (ректор — нар. арт. України, чл.-кор. НАМУ І. Пилатюк), Сухопутних військ ім. геть­мана Петра Сагайдачного Національна академія (військ. коледж сержант. складу; ректор — П. Ткачук), Львівський державний університет без­пеки жит­тєдіяльності (ректор — чл.-кор. НАПНУ М. Козяр), Львівський державний університет внутрішніх справ (ректор — Р. Благута), Львівський державний університет фізичної культури ім. І. Боберського (ректор — Є. При­ступа), Львів. мед. ін­ститут, Львів. ін­ститут медсестринства та лаборатор. медицини ім. А. Крупинського, Львів. університет бізнесу та права, Львів. ін­ститут економіки і туризму, Львів. ін­ститут менеджменту. Від­крито Львів. навч.-наук. ін­ститути Ужгород. університету й Університету банків. справи (екон. ліцей), Львів. філії Дні­проп. університету залізнич. транс­порту, Київ. університету культури і мистецтв, Нац. університету харч. технологій та Європ. університету, Львів. ін­ститут Між­регіон. академії упр. персоналом. У Брюховичах — Львів. регіон. ін­ститут держ. управлі­н­ня Нац. академії держ. управлі­н­ня при Президентові України (дир. — чл.-кор. НАНУ В. Загорський), Львівська православна богословська академія УПЦ КП, Український католицький університет і Василіян. ін­ститут філос.-богослов. студій ім. Йосифа Велямина Рутського. Середні спец. навч. заклади: Львівське державне музичне училище ім. С. Людкевича, Львівське музично-педагогічне училище ім. Ф. Колес­си, Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша, Львівський державний коледж культури і мистецтв; Львівська греко-католицька духовна семінарія Святого Духа, Молодіж. навч. центр ім. св. Івана Боско Селезіян. згромадже­н­ня УГКЦ, Львівська духовна семінарія УАПЦ, Львів. богословська семінарія Церкви християн віри євангельської; Львівське державне училище фізичної культури; Львів. вищі профес. училища: художнє, № 20, № 29, харч. технологій, політехнічне, ін­­форм.-компʼютер. технологій, компʼютер. технологій і будівництва, дизайну та будівництва, технологій і сервісу, побут. обслуговува­н­ня, торгівлі та сфери послуг; Львів. технікум і між­регіон. вище профес. училище залізнич. транс­порту; Львів. коледжі: мед. ім. А. Крупинського, мед. післядиплом. освіти, будівництва, архітектури та дизайну, профес. готел.-турист. і ресторан. сервісу, кооп. економіки і права. Є Львів. коледж Держ. університету телекомунікацій, Львів. коледж транс­порт. інфра­структури Дні­проп. університету залізнич. транс­порту, Львів. коледж легкої промисловості Київ. університету технологій і дизайну, Львів. коледжі мʼясної та молоч. промисловості й харч. і пере­роб. промисловості Нац. університету харч. технологій, Львів. бізнес-коледж Європ. університету; Мед. коледж «Монада». У місті — Мала АНУ, центри екол.-натураліст. творчості учнів. молоді, крає­знавства, екс­курсій і туризму учнів. молоді та наук.-тех. творчості учнів. молоді; навч.-реабілітац. центри «Левеня» (1-го ступ.), «Довіра», «Мрія», «Оберіг», «Св. Миколая» (Брюховичі; усі — 1–2-го ступ.); Львів. держ. палац естет. вихова­н­ня учнів. молоді; заг.-осв. санаторна школа-інтернат № 1 ім. Б.-І. Антонича, спец. заг.-осв. школи-інтернати № 100 і Марії Покрови (усі — обл.); Львівська державна хорео­графічна школа, Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької; Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною під­готовкою ім. Ге­роїв Крут, Львів. школа вищої спорт. майстерності; гімназії: лінгвістична, правнича, укр. приватна, «Євшан», «Пре­стиж», ім. О. Степанів; ліцеї: менеджмету та технологічний; 19 спеціаліз. шкіл з по­глибленим ви­вче­н­ням англ., нім., франц. мов, матем. наук, інформ. технологій, еколого-правового профілю тощо; 11 навч.-вихов. комплексів («школа-гімназія» — 7, «школа-ліцей» — 2, «школа-садок» — 2); 62 заг.-осв. школи; 2 вечірні змін­ні школи.

У під­порядкуван­ні упр. охорони здоровʼя Львів. міськради пере­буває 23 заклади охорони здо­­ровʼя: 6 міських поліклінік, 7 міських клініч. лікарень, дит. лікарня, лікарня швидкої мед. допомоги, го­спіс, косметол. лікарня, пологовий будинок, 5 стоматол. поліклінік. Є значна кількість закладів охорони здоровʼя обл. та ві­домчого під­порядкува­н­ня, будинків від­починку та санаторіїв. Діють Зх. центр НАМУ (кер.-засн. — нар. художник України, академік НАМУ А. Бокотей), обл. організації НСПУ, НСКУ, НСАУ, НСХУ. Ще від рад. часів популяризують істор. і культурну спадщину українського народу. ж. «Дзвін» (до 1990 — «Жовтень») і видавництво «Каменяр» (від 1994 — спів­засн. премії ім. Б.-І. Антонича «Привіта­н­ня життя»). 1984 у Л. письмен­ники І. Лучук, Н. Гончар і Р. Садловський заснували літ. групу «Лугосад», 1985 Ю. Андрухович, О. Ірванець та В. Неборак — «Бу-Ба-Бу». 1991 створ. видавництво «Кальварія», яке на­прикінці 1990-х рр. стало чільним партнером Асоціації українських письмен­ників. Від 1996 щовересня від­бувається між­нар. Львівський форум видавців. Серед провід. видавництв — «Аверс», «Екс­прес», «Літопис», «Мета», «Місіонер», «Наутілус», «Олір», «Піраміда», «Світ», «Свічадо», «Старого Лева Видавництво», «Торбан», «Фенікс», «Центр Європи», «Афіша», «Країна ангелят» (ж. «Ангелятко» і «Ангеляткова наука»). Період. ви­да­н­ня: «Ваш магазин», «Високий Замок», «Газета по-львівськи», «Екс­прес», «Життя», «Ї», «Літературний Львів», «Львівська газета. Вісник міста», «Львівська пошта», «По­ступ», «Ратуша», «Українська музика». Телебаче­н­ня: ТРК «Л.», ТРК «Люкс», «Незалежне телевіз. агентство», «Перший західний», «Зх. інформ. корпорація» («ЗІК»); радіо: Львів. обласне, «Незалежність», «Галичина ФМ», «Люкс», «24», «Вголос», «Львівська хвиля»; інтернет-ви­да­н­ня: «ЗІК», «Гал. інфо», «Захід. нет», «Вголос», «Львівський портал», «Львівська газета», «Дивись. інфо», «032.ua», «Твоє місто TV», «Варіанти» тощо. 2007 ви­дано 1-й, 2008 — 2-й, 2010 — 3-й, 2012 — 4-й томи «Енциклопедії Львова». У місті — Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАНУ (ген. дир. — чл.-кор. НАНУ М. Романюк), Львівська обласна наукова медична бібліо­тека, Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека, Львівська обласна універсальна наукова бібліотека, Львів. обл. бібліотеч. колектор, Центр. міська бібліотека ім. Лесі Українки, 20 бібліо­тек-філій для дорослих центр. бібліотеч. системи, Львів. обл. держ. бібліотека для юнацтва, Львів. обл. бібліотека для дітей, Центр. міська дит. бібліотека та її 16 філій; Грушевського Михайла Меморіальний музей у Львові, Державний природо­знавчий музей НАНУ, Крушельницької С. Музично-меморіальний музей у Львові (філія — Людкевича С. Музично-меморіальний музей), Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького (філії: Каплиця боїмів, Львівської сакральної барокової скульптури 18 ст. «Творчість Іоан­на-Георгія Пінзеля» Музей, Львова найдавніших памʼяток Музей, Мистецтва давньої української книги Музей, «Русалка Дністрова» альманаху Музей, Шевченка Тараса Музей, Мемор. музей-майстерня Т. Бриж), Львівський історичний музей (філії: Коновальця Є. Історико-меморіальний музей, Шухевича Р. Музей, Музей-Арсенал, Музей визвольної боротьби, «Палац­цо Бандінел­лі» Музей, якому під­порядк. музеї пошти і скла), Львівський музей історії релігії, Львівський національний літературно-меморіальний музей І. Франка, Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького (філії: Кульчицької О. Художньо-меморіальний музей, Левицького Л. Художньо-меморіальний музей, Новаківського О. Художньо-меморіальний музей, Труша І. Художньо-меморіальний музей), Аптека-музей «Під чорним орлом» (засн. 1735), а також музеї: вишитих ікон о. д-ра Д. Блаже­йовського, давніх графіч. технік при худож. майстерні «Літо­графія», істо­рії Львів. залізниці при Палаці куль­тури залізничників, історії медицини Галичини імені М. Панчишина при Укр. лікар. товаристві у Л., нар. музей метрології та вимірюв. техніки при Львів. наук.-вироб. центрі стандартизації, метрології та сертифікації, пивоварі­н­ня при Львів. пивоварні; Львівська обласна філар­монія із концерт. залом ім. С. Людкевича (від 1902 функціонує академ. симф. оркестр, від 1998 — академ. молодіж. симф. оркестр «INSO-Л.», від 2000 — квартет бандуристок «Львівʼян­­ки»), Львівський будинок орган­ної та камерної музики, Львівський академічний молодіжний театр ім. Леся Курбаса, Львівський академічний обласний театр ляльок, Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки, Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької, Національний академічний українсь­­кий драматичний театр ім. І. Франка, Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, «Воскресі­н­ня» Львівський духовний театр, Перший український театр для дітей та юнацтва, Перша сцена сучас. драматургії «Драма. UA», Театр естрад. мініатюр «І люди, і ляльки», Театр. центр «Слово і голос», Львів. християн. театр «Ем­мануїл», Молодіж. аматор. театр «Намір», Львівсь­кий державний цирк; «Львівський палац мистецтв» Культурно-мистецький центр (2004 при ньому від­крито Шевченка Тараса Кімнату-музей), Львів. обл. центр культури і до­зві­л­ля Укр. товариства глухих, Львів. обл. центр нар. творчості і культ.-осв. роботи, культур. центр «Новий центр», Нар. доми Білогорщі та Левандівки; мист. галереї «Art-e-fakt galereЯ», «Бонтон», «Гері Боумена», «Дзиґа», «Зелена канапа», «IconArt», «LvivArt», «Мадам Пальмгрем», «Мист. рамарня», «Музей Ідей», «ОМ», «Пори року», «Primus», «Равлик», «Сливка», «УКУ», «Щось цікаве», «Яровіт» та ін.; кінотеатри: ім. О. Довженка», «Київ», «Кінопалац», «Коперник», «Л.», «Планета кіно» та «Сокіл»; Палац спорту «Будівельник»; Львів. Будинок вчених, Львів. обласні Будинок учителя та Будинок архітектора, Будинок офіцерів Зх. оператив. командува­н­ня. Знач. успіху досягли камерні оркестри «Академія», «Віртуози Львова», «Леополіс», ансамбль старовин. музики «Львівські менестрелі», тріо бандуристок «Червона калина», муніцип. оркестр «Галицькі сурми», хор. капели «Дударик», «Трембіта», муніцип. хор «Гомін», камер. хор «Ґлорія», чол. вокал. ансамбль «Орфей», ансамбль пісні і танцю «Лемковина», ансамбль танцю «Юність». 1986 у Л. виникла одна з перших у СРСР неформал. громад. організацій «Львівський рок-клуб», який ві­ді­грав значну роль в українізації рок-музики в Україні, а з його середовища ви­йшли гурти «Брати Гадюкіни», «Лесик Бенд», «Плач Єремії», «999», «Білий загін» та ін. Місто дало початок ві­домим муз. гуртам «Мертвий пі­вень», «Скрябін» (лідер — Кузьма), «Океан Ельзи» (С. Вакарчук), «Пік­кардійська терція», «Мері», «Оратанія», «Механічний апельсин» та ін. 2004 уродженка Л. — нар. арт. України Р. Лижичко — стала пере­можницею пісен. конкурсу «Євробаче­н­ня».

Щороку проходить низка між­нар., всеукр. і міських фестивалів. 1981 і 1995 від­повід­но започатковано фестивалі класич. музики «Віртуози» та «Контрасти», 1999, 2008 і 2012 — муз. фольклорні фестивалі Велика коляда», «Етновир» і укр.-польс. партнерства, 2001, 2003 і 2011 — джаз. фестивалі «JazzBez» і «Флюгери Л.», Львівський між­народний джазовий фестиваль «Alfa Jazz Fest», 2006 і 2007 — рок-фестивалі «Руйнація» і «StareMisto», 2011 — фестиваль орган. музики «Діапазон»; 1986 — фестиваль ковалів «Залізний Лев»; 1989 — найбільший театр. фестиваль України «Золотий Лев», 2004 — фестиваль молодого аматор. театру «Драбина», 2009 — фестиваль «Ляльковий світ», 2010 — фестиваль сучас. драматургії «Драма. UA»; 2006, 2008 і 2013 — кінофестивалі «КіноЛев», «WIZ-ART», «АртхаусТрафік»; 2006 — Львів. літ. фестиваль; 2007 — Львів. дит. фестиваль. 1990 і 1992 двічі стартував молодіж. фестиваль альтернатив. культури «Вивих»; у вересні–жовтні від­булося Львівське бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів 91 — від­родже­н­ня»; 1996 вперше організовані Осін. і Весн. салони НСХУ. Традиційними стали мист. заходи «Львівська Шевченкіана» та «Шевченко-фест», театралізов. карнавал, фестиваль середньовіч. культури «Л. стародавній», тиждень актуал. мистецтва, Великод. і Різдвяний ярмарки, святк. заходи «Спалах Різдвяної звізди», різдвяне муз. шоу «Сніжність», свята «На каву до Л.», пампуха, пива, сиру та вина, шоколаду, «Л. на тарілці» та ін.

Тер. і обʼєкти природно-заповід. фонду: Ботанічний сад Львівського університету (вул. Кирила і Мефодія, № 4, вул. Марка Черемшини, № 44; 18,5 га; створ. і на­дано статус 1983), Ботан. сад Нац. лісотех. університету України (див. Ботанічний сад Українського лісотехнічного університету; вул. Т. Чу­принки, № 103, вул. О. Кобилянської, № 1 та арборетум у с. Страдч Яворів. р-ну; 22,7 га; 1991; обидва — заг.-держ. значе­н­ня), Ботан. сад Львів. мед. університету (вул. Пекарська, № 73; 1,5 га; 1997; місц. значе­н­ня); памʼятки садово-парк. мистецтва Стрийський парк (Софіївка; 56 га; 1980; заг.-держ. значе­н­ня), парки Високий Замок (на однойм. горі; 35,5 га), Залізна Вода (Сихів; 19,5 га), Личаківський (вул. Личаківська та Пасічна; 8,8 га), На валах (Галиц. р-н; 1,9 га), Снопківський (місцевість Снопків; 35,7 га), ім. І. Франка (між вул. С. Крушельницької та Листопад. Чину; 10,6 га), культури і від­починку ім. Б. Хмельницького (26 га), Пагорб Слави (12,36; усі — 1984, місц. значе­н­ня); регіон. ландшафт. парк «Знесі­н­ня» (Кайзервальд, Знесі­н­ня, 312 га; 1993; у його межах на Кайзервальді — парк Шевченківський гай); заказники Львівський (541,2 га; 1984, 2015) та Чортова Скеля (353 га; обидва — Вин­ників. лісництво); памʼятки природи Кортумова гора (між вул. Т. Шевченка та Варшавською; 21,4 га; 374 м над р. м.) та Медова печера (Ма­йорівка; 1,2 га; обидві — геол.), лісопарк «Погулянка» (Погулянка та Пасіки; 100,3 га; усі — 1984), дендропарк ім. Б.-Т. Дибовського (вул. Кубанська, № 12; 0,64 га; 2010), Вин­ники (Вин­ників. лісництво; 2,7 га), ґінкґо дволопатеве (вул. І. Франка, № 122), гледичія (вул. І. Котляревського, № 15), дуб звичайний пірамідал. форми (вул. І. Труша, № 23), кледрастис жовтий (вул. Л. Рудницького, № 12), кипарис горіхоплідний, липа американська (обидві — вул. Ю. Мушака, № 54), магнолії верболиста (вул. С. Рудницького, № 15), кобус (вул. С. Бандери, № 12, Бойківська, № 4, Л. Рудницького, № 25, І. Франка, № 133, Завадівська контора у Брюховичах) та суланжа (вул. Є. Коновальця, № 94), парикове дерево (вул. М. Кибальчича, № 11), платан (вул. Т. Копистинського, № 9), сосни кедрова європейська (вул. І. Труша, № 24) та румелійська (вул. І. Труша, № 19), тис ягідний, тсуга канадська (обидві — вул. Ю. Мушака, № 54), ялиці кавказька (вул. І. Труша, № 19) й одноколірна (вул. Ю. Мушака, № 54; усі — 1984), Франковий дуб (вул. С. Воробкевича, № 3; 2011; усі — ботан., місц. значе­н­ня). Існують також парки та сквери: у Галиц. р-ні — Бернарденгарден, Святоюрський (Митрополичі сади), Цитадель; у Залізнич. р-ні — Білогорща (або Пʼятий), ім. І. Виговського, Левандівський, Левандівське озеро, ім. С. Петлюри, Скнилівський; у Личаків. р-ні — ур­очище Ма­йорівка; у Сихів. р-ні — ім. Ю. Вербицького, Гідності, Зубрівський, духов. культури ім. Папи Римсь­кого Івана-Павла ІІ, ім. архангела Михаїла; у Франків. р-ні — Боднарівка, Горіховий гай, Піскові озера, Студентський; у Шевченків. р-ні — 700-річчя Л., Батуринський, Волинський, Замарстинів, Замарстинівський № 1, № 2 і № 3, ім. В. Єрошенка, Кортумова гора, Клепарівський.

1975 створ. Львівський державний історико-архітектурний заповід­ник, 1991 — «Личаківський цвинтар» Історико-культурний музей-заповід­ник. На межі 1980-х — 90-х рр. від­новлено Меморіал львів. орлят — учасників боїв проти ЗУНР 1918–19 та більшовиків 1920. Є 2010 памʼяток архітектури (найбільша кількість в Україні); з них нац. значе­н­ня: на вул. С. Бандери — костел св. Марії Магдалини (№10; 1609–12, 1758, 1890), Тех. академія (№ 12; 1874–78); на вул. Бiблiотечна, № 1 — арсенал Сенявських (1639–1840); на вул. Братів Рогатинців, № 32 — оборон­на вежа (житл. будинок з фрагментами бастеї низького муру; 14–15 ст., 1908); на вул. В. Вин­ниченка — навч. корпус єзуїт. пансіону (№ 8; 1839), палац намісників (№ 16; 1821), намісництво губернатора Галичини (№ 18; 1877–80), костел св. Михаїла (1634–1906), келії (17–18 ст.) монастиря кармелітів босих, мур з брамою (17 ст.; усі — № 20), б-ка, друкарня та музей НТШ (№ 24; 2-а пол. 19 ст.), костел Стріте­н­ня (1642–83), келії (17–19 ст.) монастиря кармеліток босих (№ 32); на г. Високий Замок — руїни замку (14–18 ст.) та скульптури левів з гротом (1591, 1617, 1845); на вул. Вiрменська, № 7/9 — вірм. собор (Успі­н­ня Пресвятої Богородиці; 1363–1527) та дзвіниця (1571–1862), вірм. монастир бенедиктинок (1682), палац вірм. архі­єпис­копів (17–18 ст.), колона св. Христофора (1722), вірм. банк, вівтар «Голгофа» (обидві — 18 ст.); на площі Вiчева, № 2 — костел Всіх Святих (1595), келії (1595–1627) монастиря бенедиктинок, мури з брамою (17 ст.); на площі Володимира Великого, № 1 — костел св. Марії Сніжної (14 ст., 19 ст.); на площі Галицька, № 10 — палац Потоцьких, Бєльських і Комаровських («Під лебедем»; 1763); на вул. М. Грушевського — костел тринітаріїв св. Миколи (№ 2; 1739–45), університет. будівля (№ 4; 1842–44); на площі Двiрцева — залізнич. вокзал (1904); на вул. Жовкiвська, № 8 — костел св. Мартина (1736), келії з дзвіницею (2-а пол. 18 ст.); на вул. Замарстинiвська, № 134а — костел місіонерів (1744 — 19 ст.); на вул. Заозерна (Голоско) — церква Успі­н­ня св. Ганни та дзвіниця (1775); на площі Кафедральна, № 1 — кафедрал. костел (1360–1480), каплиці боїмів (1609–15) і кампіанів (1619); на вул. М. Коперника — палаци Потоцьких (№ 15; 1880) і Сапіг із брамою (№ 42; 1867–68), мури з брамою, колодязь з двома левами (обидві — 1620), костел св. Лазаря (1634–40), келії (шпиталь; 1781–82; усі — № 27), дзвіниця Святодухів. церкви (№ 36; 1729, 1750); на вул. В. Короленка, № 1 — костел і келії монастиря францисканів (1707–1902); на вул. Кра­­кiвська, № 21 — Преображен. церква (1729, 1875–98); на вул. М. Кривоноса, № 1 — костел св. Казимира (1656–64); на площі М. Кропивницького (Привокзальна), № 1 — костел св. Єлизавети (1912; найвища будівля у місті, 85 м); на вул. Лесі Українки — Новий театр Скарбека (№ 1; 1842), монастир вірм. бенедиктинок (№ 10; 17 ст. — 1872); на вул. Личакiвська — костели кларисок (№ 2; 1607–1939), св. Антонія (№ 49а; 1718), церква св. Петра і Павла (№ 82; 1668–1798); на вул. Май­дан­на, № 6 — церква Святої Трійці (1654); на площі Музейна, № 1 — костел (1749–64), монастир. келії (1556–1778) домініканів і дзвіниця (1865); на вул. М. Некрасова, № 2 — колегія піарів (1762); на вул. Під­вальна — міський (№ 3; 1555–75) і королів. (№ 13; 1639) арсенали, порох. вежа (№ 4; 1554–56); на площі Ринок — ратуша (№ 1; 1827–51), фонтани «Адоніс», «Амфітріта», «Діана», «Нептун» (усі — 1793), палаци Бандінел­лі (№ 2; кін. 16 ст. — 1750), Корнякта (№ 6; 1580, 1793, 1816), лат. архі­єпис­копів (№ 9; 1634, 1845), Любомирських (№ 10; 17 ст. — 1763), Чорна камʼяниця (№ 4; 1588–1677, 1884), торг. дім (№ 32; 1912); на вул. Руська — Успен. церква (1591–1629), вежа Корнякта (1572–1695), каплиця Трьох Святителів (1578–91; усі — № 7), страх. товариство «Дністер» (№ 20; 1905); на про­спекті Свободи — фрагмент оборон. муру (№ 1; 14 ст.), худож.-пром. музей (№ 20; 1894–1904), міська опера (№ 28; 1897–1900); на площі Соборна, № 3, 3а — костел св. Андрія (1600–30), дзвіниця (17 ст. — 1734), келії, оборон­ні мури з Глинян. надбрам. баштою (усі — 1600) монастиря бернардинів, ротонда (1761), памʼят­­на колона (1736); на площі Ста­­рий ринок (торг. центр давньорус. Л.) — костел Івана Хрестителя (1371, 1887); на вул. Староєврейська — руїни синагоги «Золота Роза» (1582); на вул. В. Стефаника, № 2 — бібліотека Ос­солінських (1827); на вул. Театральна — костел (№ 11; 1610–30) і колегія (№ 13; 17 ст. — 1723) єзуїтів, палац Дідушицьких (№ 18; 1830); на вул. Тершаковцiв, № 1 — костел Заручин Марії та келії монастиря сакраменток (1743–1880); на вул. Університетська, № 1 — будинок Галиц. сейму (1877–81); на вул. I. Франка, № 121а — костел св. Софії (1763); на вул. Б. Хмель­­ницького — церква св. Миколи (№ 28; 13–18 ст.), церква св. Ону­­фрія (1518, 1680), шпиталь (1591), дзвіниця (1681–1822), келії (1683), мури (1693), огорожа (1905; усі — № 36), церква св. Параскеви Пʼят­­ниці (№ 77; 1645); площі св. Юра — собор св. Юра (1744–70), митрополича палата (1772), будинки капітулу (1738–74), дзвіниця (1828), Пн. корпус (1866), огорожа з брамами (1765–80), криниця «На базарі» (1772), стайня при огорожі (1777; усі — № 5); на вул. В. Вин­ниченка, № 14, вул. Вірменська, № 4–6, 13, 15–18, 20–23, 25, 32, 33, 35, вул. Галицька, № 3, 8, 11, 15, площі Кафедральна, № 2, 5, 6, 7, 8, вул. Краківська, № 1/3, 4, 5, 7, 9, 13, 15, 17, 22, 24, вул. Лесі Українки, № 12, 14, 16, 24, 30, 32, площі А. Міцкевича, № 9, площі Ринок, № 3, 5, 7, 8, 11–21, 23–31, 33–45, вул. Руська, № 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14, вул. Сербська, № 3, 5, 7, 8, 9, 11, вул. Ставропігійська, № 3, 5, 7, 9, вул. Староєврейська, № 7, 8, 10, 22–24, 26–29, 31, 34–36, 38, 50, 52, вул. Театральна, № 10, 12, вул. Івана Федорова, № 1, 4, 8–10, 14, 16, вул. Шевська, № 4, 6, 8, 10, 12, 14, 16, 18 — житл. будинки (15 — поч. 20 ст.); у Львівський музей народної архітектури та побуту ім. К. Шептицького на вул. Чернеча гора, № 1 — Микол. церква з с. Кривки Турків. р-ну (1763), церква св. Пара­скеви з с. Стоянів Радехів. р-ну (1822), Михайлів. церква та дзвіниця з с. Тисовець Сколів. р-ну (1863) Львів. обл., Микол. церква з с. Соколів Бучац. р-ну Терноп. обл. (1773), Троїц. церква з с. Клокучки, нині місцевість Чернівців (1774), дзвіниця з м. Монастириська Терноп. обл., каплиця з с. Ялинкувате Сколів. р-ну (обидві — 2-а пол. 19 ст.), школа з с. Бусовисько Старосамбір. р-ну Львів. обл. (1880), бурдей, ґражда, 24 хати, 24 госп. і вироб. споруди з Львів., Івано-Фр., Закарп. і Чернів. обл. Збереглися також палаци 19 ст. — Баворовських на вул. Бібліотечна, № 2, зі сфінксами на вул. Зелена, № 102, Дідушицьких на вул. М. Лисенка, № 15/17, Голуховських на вул. Листопадового Чину, № 16, Семенських–Левицьких (№ 19) та Туркулів–Комел­ло (№ 50а) на вул. Пекарська, Справедливості на вул. Князя Романа, № 1/3. У смт Брюховичі — нац. значе­н­ня Троїц. церква та дзвіниця (1775), у м. Вин­ники — нац. значе­н­ня Вознесен. костел (1738) і дзвіниця (19 ст.). Найвища споруда міста — Львів. телевежа (192 м).

Памʼятки історії нац. значе­н­ня: місце похова­н­ня книго­друка­­ря Івана Федорова (1583; вул. Б. Хмель­­ницького, № 36), будинки, в яких жили та працювали друкар М. Сльоз­­ка (поч. 17 ст.; вул. Руська, № 2), письмен­ник і громад.-політ. діяч І. Франко (2-а пол. 19 ст.; вул. І. Франка, № 152), спів­ачка С. Крушельницька (1-а пол. 20 ст.; вул. С. Крушельницької, № 23), композитор С. Людкевич (1-а пол. — серед. 20 ст.; вул. С. Людкевича, № 7), будинок Львів. університету (1842–44; вул. М. Грушевського, № 4). Серед памʼяток історії місц. значе­н­ня — Вал земляний на вул. Під­вальна (Губернаторські вали; 1460), місце гол. табору козаків під проводом Б. Хмельницького на площі св. Юра (1655; мемор. дошка, скульптор Д. Крвавич, 1979), місце страт гайдамаків (1769) і польс. пов­станців Т. Висньовського і Ю. Капустинського (1847; памʼятник, 1895) на вул. Клепарівська, місця поховань козаків на вул. Князя Романа (1648), учасників польс. пов­ста­н­ня на полі 40 (1863; 230 індивідуал. могил; па­­мʼятник, скульптор О. Заґурський, 1909), жертв барикад. боїв на полі 62 (1902; памʼятник, 1904), воїнів УГА (1918–19; пагорб зі скульптурою архістратига Михаїла, памʼятник, скульптори Д. Крва­­вич, М. Посікіра, 2001), Президента ЗУНР Є. Петрушевича у каплиці (1940), держ. секр. військ. справ ЗУНР Д. Вітовського (1919; обидва спочатку були похов. у Берліні), комен­данта УСС М. Галущинського (1932, поле 55) й основоположника організації «Пласт» О. Тисовського (1968, Ві­день; усі пере­похов. 2001) у криптах стіни памʼяті на полі 76 (памʼятник воїнам УНР, 2003), жертв сталін. ре­пресій на полі 85 (1941; памʼятник, арх. Г. Лупій, 1995) Личаків. цвинтаря, воїнів УСС (1919–21; 696 індивідуал. могил; хрести, на­гробні плити, 1998, 2003) та Президента ЗУНР К. Левицького, під­полковника Армії УНР В. Беня (обидва — 1941), генерала УГА М. Тарнавського і генерала-хорунжого Армії УНР М. Пере­сади-Суходольського (обидва — 1938) на полі 38, вʼязнів Янів. концтабору (памʼят­­ник, 1960-і рр.) на полі 1 Янівсь­­кого цвинтаря, січових стрільців на вул. Митрополита Липківського (1918–20; памʼятник, 1930-і рр.) та Мідна (1919; памʼятник), Військ. меморіал–Личаків. військ. цвинтар (1918–20; брат. могила січових стрільців; 1941; брат. могила жертв сталін. ре­пресій; 1944–47; 360 брат. могил рад. воїнів; па­­мʼятник, скульптор В. Бойко, арх. А. Шуляр, В. Каменщик, 1974), мемор. комплекс Пагорб Слави на вул. Пасічна (1914–15; брат. могила рос. воїнів; 1944; 3 брат. і 226 індивідуал. могил рад. воїнів, 25 могил Героїв Рад. Союзу; памʼятник, скульптори В. Форостецький, М. Лисенко, арх. М. Натальченко, І. Персиков, Г. Швецько-Вінецький, 1945–57, 1984).

1894 у місті від­бувся перший в Україні футбол., а 1905 — хокей. матчі. У 1930-х рр. проводили рівнин­ні автомобіл. пере­гони Краків–Л. 4 вересня 1931 у Л. про­йшов перший кон­грес Між­нар. федерації стрільби з лука. У тому ж році організовано чемпіонат світу і Європи з цього виду спорту. Львів. футбол. команда «Погонь» 5 разів ви­гравала чемпіонат Польщі з футболу. Нац. збірна Польщі деякі ігри проводила й у Л., за неї грало багато львів. гравців. 1969 львів. футбол. клуб «Карпати» здобув Кубок СРСР, а нині ви­ступає у премʼєр-лізі України. 2006 футбол. клуб «Л.» (нині в аматор. лізі чемпіонату України) ді­йшов до 1/8 фіналу Кубка України, у сезоні 2008/09 ви­ступав у пре­­мʼєр-лізі (обі­грав у дебют. матчі футбол. клуб «Шахтар»). 2007 у Л. започатковано Між­нар. фестиваль-турнір серед європ. футбол. фанів «EUROFANZ». 2012 Л. був одним з міст-господарів чемпіонату Європи з футболу. Стадіони: «Арена “Л.”», «Україна», «СКА», «Скіф», «Юність». Чемпіонами України з міні-футболу ставали львів. команди «Енергія» і «Тайм»; ви­ступають також команди «ТВД» і «Кардинал». У вищих лігах чемпіонатів України Л. пред­ставляли жін. гандбол. клуб «Галичанка», регбій. клуб «Сокіл», баскетбол. клуб «Політехніка-Галичина», ватерпол. клуб «Динамо» та волейбол. клуб «Л.». Здавна Л. є одним із провід. шахових центрів України (О. Бєлявський, А. Волокитін, В. Іванчук, В. Карт, М. Літинська, А. Михальчишин, Олег і Наталія та їхні доньки Анна і Марія Музичуки, С.-А. Попель, О. Попович, О. Романишин, М. Турянський, Л. Штейн). Низку нагород здобули пред­ставники львів. шкіл з легкої атлетики (В. Бобровник, А. Булковський, О. Величко, А. Газюра, Б. Галько, А. Голубцов, В. Дорош, І. Ісаїв, А. Квітков, І. Ковпак, В. Лозинський, Д. Об­баріус, М. Романюк, В. Степанов, Д. Тищук, А. Федорів), спорт. гiмнастики (Б. Макуц, В. Чукарін), велоспорту (Є. Бо­­лібрух, О. Гончаренко, Я. Попович, І. Романишин, М. Теп­пер), веслува­н­ня на байдарках і каное (В. Береза, Р. Бундз, Л. Гайор, М. Герцик, П. Грешта, А. Дідух, І. Калімбет, Б. Мороз, П. Редько, В. Свіл­ле, брати Михайло та Олексій Сливинські, М. Шурга), плава­н­ня (Г. Андросов, В. Вілкова, Ю. Громак, Р. Закала, А. Корчинський, М. Кофнер, І. Литвинова, В. Немшилов, Г. Прокопенко, В. Смєлова, О. Ткаченко, В. Шаповалов, Т. Штирьова-Волинкіна), водного поло (В. Берендюга, В. Мартинчик, М. Смирнов, В. Чернов), стрільби кульової (А. Айвазян, Д. Бобрун, Р. Бондарук, М. Голубов, В. Зименко, В. Іваненко, В. Іванчук, М. Калиниченко, Н. Калініна, Т. Калініна, В. Карасьов, Ю. Коростильова, В. Кришневський, А. Кукса, Л. Леськів, С. Леськів, Б. Мельник, М. Про­зоровський, Т. Рябінська, В. Сазонтов, С. Старинсь­кий, Ю. Юрасов, А. Юркевич, В. Юхатов) та лука (Л. Аржан­никова, Н. Білуха, Н. Власенко-Жердаєва, М. Гавелко-Галенда, Д. Грачов, Я. Гусак, А. Єгоров, М. Івашко, В. Ковпан, Н. Козіна, Ю. Лобженідзе, В. Міненко, Т. Мунтян, Т. Образцова, К. Палеха, І. Прокопів, Л. Прокопів, С. Радіонов, В. Рєзников, В. Сидорук, Д. Сизов, Л. Стрельбицький, Р. Труш, М. Хусківадзе), лижного (С. Гладишева, М. Зоц, В. Крупський) і сан­ного (В. Вахрушев, А. Гітайло, О. Чухліб) спорту, пауерліфтинґу та важкої атлетики (А. Алейникова, І. Годунько, І. Фрейдун, І. Шимечко), бо­ксу (П. Василюк, І. Дегтярьов, Р. Зауличний, А. Котельник, О. Паве­­лець, Л. Паламар, І. Пащук, Д. Сосновський, В. Старчак, Ю. Тхоровський, О. Усик, Л. Шапошников), вільної (І. Барна, Ю. Благіня, О. Ващук, С. Губринюк, І. Дух, М. Кушнір, М. Махинько, І. Мерлені, О. Сазонов, М. Стадник, М. Тарадай, А. Черкасова) і греко-рим. (В. Новохатько, С. Рибалко, В. Тростянський) боротьби, самбо та дзюдо (О. Бавшин, Т. Бєляєва, Т. Гаврилова, М. Євтушов, В. Кощавцев, М. Левицький, П. Семків, брати Михайло і Роман Юнаки), фехтува­н­ня (В. Андрієвський, Л. Васильєва, В. Кел­лер, В. Колесников, О. Рибінський, Є. Рюмін, В. Станкович, Є. Череповський, Я. Шемякіна, В. Шуберт), пʼяти­­борства (Є. Боркін, Л. Іванов, Ю. Кутенко, П. Ледньов, В. Ткачук), спорт. гімнастики (Б. Макуц, О. Чернявий, В. Чукарін).

У 20 ст. тут мешкали, навч. і працювали: дійсні чл. НТШ — історики А. Андрохович, М. Андрусяк, Б. Барвінський, Я. Дашкевич, В. Кучабський, М. Чубатий, архівіст В. Вуйцик, археолог Л. Крушельницька, право­знавці Є. Давидяк, В. Децикевич, О. На­­драга, літературо­знавці Л. Білецький, Л. Сеник, літературо­знавець, пере­кладач А. Содомора, мово­­знавці І. Брик, З. Кузеля, О. Макарушка, Я.-Б. Рудницький, О. Сер­­бенська, В. Стецюк, фольклорист Б. Заклинський, пере­кладо­знавець, германолог Р. Зорівчак, піаністка М. Крушельницька, культуролог, мистецтво­­знавець Р. Чмелик, кібернетик Р. Базилевич, математики М. Зарицький, І. Огірко, фізик В. Кучер, кардіолог Я. Барвінський, біо­хімік І. Головацький, хімік Є. Гладишевський, психологи Г. Васькович, В. Янів, гео­графи В. Величко, Ф. За­ставний, В. Кубі­йович, О. Шаблій, фахівець у галузі лісівництва С. Генсірук, економіст В. Огоновський, богослови В. Лаба, І. Назарко, О. Роз­дольський, І.-Й. Скрутень; академік АН УРСР — геологи О. Вʼялов, Г. Доленко, В. Порфирʼєв, Л. Ткачук, мінералог Є. Лазаренко, гео­граф С. Рудницький, геофізики В. Сельсь­кий, С. Суб­ботін, математики І. Данилюк, Я. Лопатинський, Й. Штокало, фахівці у галузі механіки Г. Карпенко, Я. Під­стригач, Г. Савін, фізико-хімік Р. Кучер, мово­­знавець С. Смаль-Стоцький, історик М. Яворський, філософ В. Юринець; академік НАНУ — кібернетики І. Войтович, Б. Пшеничний, фахівець у галузі електр. вимірювань Ф. Гриневич, фахівець у галузі теплотехніки та теплофізики Є. Дибан, фізик О. Івасишин, математики Д. Петрина, В. Рвачов, І. Скрипник, хіміки М. Лозинський, Л. Марковський, геоботанік М. Голубець, геолог В. Забігайло, економісти М. Долішній, С. Ямпольський, літературо­знавець І. Дзеверін, історик Я. Ісаєвич; чл.-кор. АН УРСР — фахівець у галузі електротехніки К. Карандєєв, геологи В. Кітик, М. Ладиженський, петро­граф, мінералог В. Соболєв, фахівець у галузі нафтопереробле­н­ня Я. Середа, фізіолог А. Вороб­йов, біо­хімік С. Ґжицький, фахівець у галузі рослин­ництва Г. Кияк, ботанік М. Попов, економіст М. Мелешкін; чл.-кор. НАНУ — фахівці у галузі механіки О. Андрейків, Я. Бурак, Г. Кіт, фізики Ю. Головач, М. Головко, І. Стасюк, хімік Р. Гладишевський, біо­хімік Р. Стойка, матеріало­­знавці І. Дмитрах, В. Похмурський, В. Скальський, В. Федірко, фахівець у галузі електр. мереж і систем Г. Денисенко, фахівець у галузі інформатики І. Парасюк, математики Б. Пташник, В. Слюсарчук, А. Чикрій, геологи В. Глушко, Ю. Сеньковський, ботанік С. Вас­сер, хірург М. Даниленко, лікар-патолого­анатом Д. Зербіно, фахівець у галузі акушерства та гін­екології Л. Тимошенко, архео­лог В. Баран, літературо­знавець М. Ільницький, економіст М. Герасимчук. У місті жили та за­ймалися твор. діяльністю письмен­ники Р. Братунь, Ірина Вільде, А. Волощак, В. Ґжицький, П. Інгульський, А. Канич, П. Карманський, Є.-Р. Куртяк, Д. Лукіянович, В. Лучук, Володимир і його син Степан Масляки, Ю. Мельничук, Марійка Під­гірянка, М. Петренко, М. Рудницький, І. Ткачук, Г. Тютюн­ник, Г. Чубай, Ю. Шкрумеляк, А. Шмигельський, Ю. Вин­­ничук, В. Ґабор, Р. Лубківський, М. Матіос, І. Павлюк, Р. Федорів; письмен­ник, художник Б. Шульц; графік, скульптор, мистецтво­знавець Я. Гніздовський, художники сестри Олена (нар. художник УРСР) та Ольга-Меланія Кульчицькі, по­друж­жя Є. Лисик (нар. художник УРСР) і О. Зінченко (засл. художник України) та їхня донька Г. Лисик, Антон (нар. художник УРСР) і його син Вітольд (засл. діяч мистецтв УРСР) Манастирські, В. Патик (нар. художник України), по­друж­жя Роман (нар. художник УРСР) і Марія Сельські, Л. Медвідь, Олександр (обидва — нар. художники України) і його син Костянтин Музики, Є. Без­ніско, С. Ґебус-Баранецька (обидва — засл. художники УРСР), Л. Левицький, В. Савін (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР), К. Звіринський (засл. діяч мистецтв України), С. Альбіновська-Мінкевич, С. Караф­фа-Корбут, Ю. Кратохвиля-Від­имська, О. Курилас, Я. Музика, Г. Смольський, Ю. Стефанчук; родина різьбярів Павло, Василь, Іван, Володимир і Роман Одрехівські; архітектори по­друж­жя Анатолій і Муза та їхня дочка Наталія Консулови, Василь і його син Євген Нагірні, З. Під­лісний; театр. актори, режисери О. Гай, Б. Романицький, В. Яременко (усі — нар. арт. СРСР), В. Аркушенко, Д. Дударев, Л. Кадирова, Б. Козак, Д. Козачковський, Л. Кривицька, В. Максименко, Ф. Стригун, Б. Тягно, по­друж­жя акторів В. Данченко та В. Полінська (усі — нар. арт. УРСР) і їхній син режисер С. Данченко (нар. арт. УРСР і СРСР, академік АМУ), актор, режисер Р. Віктюк (нар. арт. України та РФ), артистка балету Н. Слободян (нар. арт. УРСР), спів­ак П. Кармалюк, дириген­­ти Я. Вощак (обидва — нар. арт. СРСР), І.-Я. Гамкало, І. Лацанич, Д. Пелехатий, композитори, піа­ністи А. Кос-Анатольський (усі — нар. арт. УРСР), Б.-Ю. Янівський, спів­ак, композитор І. Білозір, хор. диригент М. Кацал (усі — нар. арт. України), музико­знавець, композитор, піаніст В. Барвінський, композитор Я. Ярославенко, етномузиколог В. Гошовський, мистецтво­знавці Іларіон і його донька Віра Свєнціцькі. З Л. по­­вʼязані імена Героїв України — фізика І. Вакарчука, лікаря-терапевта В. Козявкіна; письмен­ників Р. Іваничука та Д. Павличка; композиторів М. Колес­си (нар. арт. СРСР і УРСР, академік АМУ), М. Скорика та Є. Станковича; хор. диригента П. Муравського (усі — нар. арт. УРСР, академік НАМУ); актора театру та кіно Б. Ступки (нар. арт. СРСР і УРСР); спів­ачки О. Басистюк (нар. арт. УРСР); мистецтво­знавця Б. Возницького (академік НАМУ); журналіста Г. Ґонґадзе; політ. діяча В. Ткачука (почес. чл. НААНУ); учасників нац.-визв. руху О. Гірника, С. Хмари та Ю.-Б. Шухевича; учасників бо­йових дій на Сх. України С. Кульчицького та К. Могилка. У місті минули дит. роки письмен­ника, першого президента АН Ізраїлю М. Бубера; Львів. університет закінчили іноз. чл. НАНУ — укр. історик, мово­знавець О. Пріцак і польс. літературо­знавець М. Якубець. Тут народилися іноз. чл. НАНУ — амер. фізик Дж. Ґамота, польс. геолог В. Рика та укр. літературо­знавці Л. Рудницький і Д. Струк; євр. фізик Ю.-Е. Лілієнфельд, брати австр. економіст Людвіґ і математик Річард фон Мізеси, польс. філософ Я. Лукашевич; євр. письмен­ник С. Лем, польс. письмен­ники С.-Є. Лец, Т. Ріт­тнер, австр. письмен­ник Л. фон Захер-Мазох, рос. письмен­ниця детектив. жанру Олександра Мариніна (справж. — М. Алєксєєва); амер. актори Б. Каліч, П. Муні та Л. Фукс.

1877 Т. Баронч виконав у теракоті перше в зх.-укр. скульптурі погру­д­дя Т. Шевченка. Збереглися памʼятники польс. поету А. Міцкевичу (скульптори А. Попель, М. Паращук, арх. З. Гендель, В. Садловський, 1906, площа А. Міцкевича) та учасникам польс. пов­ста­н­ня 1794 — швецю Я. Кілінському (скульптор Ю. Мар­­ковський, 1894, Стрий. парк) і селянину Б. Ґловацькому (скульп­тори Ю. Марковський, Г. Кузневич, 1905, вул. Личаківська). Встановлено памʼятники князю Данилові Галицькому (2001, скульп­тори В. Ярич, Р. Романович, арх. Я. Чурилик, площа Галицька), Івану Федорову (скульптори В. Борисенко, В. Подольський, арх. А. Консулов, 1977, вул. Під­вальна), Т. Шевченку (скульптор А. Коверко, арх. О. Лушпинський, 1924, вул. Т. Шевченка; скульптори Я. Чайка, Е. Мисько, 1960, вул. Личаківська; скульптори Андрій і Володимир Сухорські, арх. Ю. Диба, Ю. Хромей, 1992, 1996, про­спект Свободи), І. Франку (скульптор Г. Пивоваров, 1949, вул. І. Франка; скульптори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка, арх. А. Шуляр, 1964, вул. Університетська; скульптор В. Сколоздра, 1956, Вин­ники), М. Вербицькому (скульптори Андрій і Володимир Сухорські, 2015, на розі вул. С. Бандери і Генерала Чу­принки), Б.-І. Антоничу (скульп­тор В. Одрехівський, арх. Д. Белюх, О. Лібич, О. Матушков, 2016, вул. Городоцька), Лесі Українці (скульптор Л. Біганич, арх. В. Блюсюк, 1971, вул. В. Караджича), В. Стефанику (скульптор В. Сколоздра, арх. М. Вендзилович, 1971, вул. В. Стефаника), С. Тудору (скульптор Д. Крвавич, арх. М. Вендзилович, 1979, площа Є. Маланюка), М. Шашкевичу (скульптори Д. Крвавич, М. Посікіра, арх. М. Федик, В. Дубина, 1990, вул. М. Коперника; 2007, вул. Хуторівка), В. Стусу (скульп­тор В. Думина, 2016, навч.-вихов. комплекс ім. В. Стуса), М. Грушевському (скульптори Д. Крвавич, М. Посікіра, Л. Яремчук, арх. В. Каменщик, 1994, вул. М. Грушевського), В. Чорноволу (скульптор І. Самотос, арх. В. Каменщик, 2002, вул. Під­вальна), С. Бандері (скульптор М. Посікіра, арх. М. Федик, 2007, вул. С. Бандери), Р. Шухевичу (скульптор Я. Скакун, 2009, вул. Білогорща), М. Панчишину (скульптор В. Гурмак, арх. Я. Климовський, 2000, вул. Чернігівська), І. Трушу (1997, побл. вул. І. Франка та Паркова), живописцю Є. Дровняку, талант якого вперше роз­крито у Л. (2006, площа Музейна), В. Івасюку (2011, про­спект Т. Шевченка; усі — скульп­тор С. Олешко, арх. М. Ягольник), Іванові-Павлу ІІ (скульптор Л. Молодожанин, 2002, про­спект Червоної Калини; скульптор Л. Кукіль, 2012, Брюховичі; 2015, вул. Брюховицька), Андрею Шептицькому (арх. М. Федик, І. Кузьмак, 2015, побл. собору св. Юра; у Л. стояли від­повід­но 1932–39 і 1935–47 памʼятники митрополиту, які виготовили А. Коверко і С. Литвиненко), Л. фон Захер-Мазоху (скульптор В. Цісарик, 2008, вул. Сербська), герою оборони Відня, популяризатору кави в Європі Ю. Кульчицькому (скульп­тори і арх. Володимир і Петро Сколоздри, 2013, площа Данила Галицького), винахідникам гасової лампи І. Лукасевичу та Я. Зегу (скульптор В. Цісарик, 2008, вул. Вірменська), на честь товариства «Просвіта» (скульптор В. Ярич, арх. М. Обідняк, 1993, між вул. М. Лисенка та Просвіти), вʼязням Телергофа (арх. Л. Тирович, 1934, поле 40 Личаків. цвинтаря), жертвам комуніст. злочинів (скульп­тор П. Штаєр, арх. Р. Сивенький, 1997, побл. вул. С. Бандери та площі М. Шашкевича), жертвам голодомору-геноциду та депортацій 20 ст. (скульптор М. Посікіра, арх. М. Федик, 2008, вул. І. Виговського), львів. політехнікам, які загинули під час 2-ї світової війни (скульптори Б. Попович, І. Хміляр, арх. Р. Липка, 1976, вул. С. Бандери), польс. професорам, яких роз­стріляли нацисти (краків. скульптор О. Сьліва, львів. арх. О. Трофименко, Д. Сорокевич, 2011, Студент. парк), жертвам фашизму (вул. С. Кушевича) і львів. євр. ґетто (про­спект В. Чорновола; обидва — скульптори Л. Штерен­штейн, Ю. Шмуклер, арх. В. Плихівський, 1992), пере­можцям над нацизмом (скульптори Д. Крвавич, Е. Мисько, Я. Мотика, О. Пирожков, арх. А. Огранович, М. Вендзилович, 1970, вул. Стрийська), по­двигу лікарів у 2-й світ. війні (скульптор І. Кушнір, арх. А. Огранович, 1975, вул. Пекарська), героям Небесної Сотні та героям, які загинули під час боїв на Сх. України (скульптор Х. Чорноус, 2016, вул. Професорська), Юрію Змієборцю (скульптори Андрій і Володимир Сухорські, арх. О. Ярема, 1999, площа Генерала Григоренка), Покрови Богородиці (скульптор і арх. В. Сколоздра, 2000, вул. Т. Шевченка), броварям (скульптор В. Цісарик, 2011, про­спект Свободи), ветеринарам (скульптор Ю.-З. Савко, арх. І. Тимчишин, 2016, вул. Пекарська), на честь першого футбол. матчу в Україні (скульп­тор Я. Скакун, арх. Р. Мелех, 2004, Стрий. парк), гравцям футбол. клубу «Карпати» (1969, стадіон «Україна»), солдату Швейку (скульптор С. Олешко, 2002, про­спект Свободи), львів. Ромео і Джульєт­ті — Ромуальдо та Пелагеї (скульптор М. Гоза, 2013, про­спект В. Чорновола). Багато львів. скульпторів були учнями засл. діяча мистецтв УРСР І. Севери, низку скульптур. композицій для Л. виконали засл. художник України Т. Бриж і брати Євген, Михайло та Степан Дзиндри.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю