Львівський локомотиворемонтний завод - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Львівський локомотиворемонтний завод

ЛЬВІ́ВСЬКИЙ ЛОКОМОТИВОРЕМО́НТНИЙ ЗАВО́Д – підприємство з ремонту тягового залізничного рухомого складу. Засн. 1861 як Гол. залізничні май- стерні у Львові під назвою «War­staty glovne I klasu we Lwowe», які ремонтували та переобладнували паровози і пасажир. вагони. Підпр-во тричі було повністю зруйноване – під час відступу рос. військ у червні 1915, у листопаді 1918 під час боїв між військами ЗУНР і польс. армією та у роки 2-ї світ. війни. 1919–39 майстерні входили до залізнич. мережі Польщі. У серп­ні 1939 розпочато їхню реконструкцію, у вересні цього ж року залізничні майстерні перейм. на Львів. паровозо-вагоноремонт. з-д. 1939–41 – у рад. залі­знич. мережі, розпочато ремонт паровозів і вагонів із СРСР. У 4-му кварталі 1944 видано першу (після відбудови) продукцію: три паротяги серії Е, Ел та Ш, 20 паровоз. ресор, 27 т чавун., 4 т кольор. литва, 27 т поковок. Від цього ж року – сучасна назва; від 2001 – ВАТ, від 2010 – ПрАТ. 1975 відремонтовано перші елек­тровози серії ВЛ8, а 1999 – вантаж. електровоз змін. струму ВЛ60. Нині – це одне із провід. підпр-в в Україні, яке надає послуги з ремонту і модернізації локомотивів рухомого складу постій. (ВЛ8, ВЛ10, ВЛ11) та змін. (ВЛ60, ВЛ80) струму, коліс. пар, тягових двигунів, допоміж. електр. машин, виготовлення та реалізації запас. частин, забезпечення тех. переоснащення ви­роб-ва, зокрема проектування і виготовлення нестандартизов. обладнання. У структурі – 5 осн. (локомотивоскладал., електромашин., заготiвел., колiс., апарат.) та 5 допомiж. (ремонто-буд., iнструм., енергет., транспорт., ремонт.) цехiв. 2015 відремонтовано 28 електровозів, 1018 коліс. пар, 244 тягові двигуни і 123 допоміжні електр. машини. Осн. замовник – «Укрзалізниця». Соц. інфраструктура: готель, база відпочинку «Джерело», житл. будинок, гуртожиток. Кількість працівників (2015) – 1375 осіб. Кер. підпр-ва: Е. Гелінгер (1927–37), Р. Чупрун (1939–46), М. Бакунов (1946–48), О. Шурко (1948–49), Д. Кізіков (1949–68), М. Шай­дуров (1968–71), М. Прохоров (1971–90), І. Рудевич (1990–2009), Р. Ярема (від 2010).

М. В. Фендик

Статтю оновлено: 2017