Львівський палеозойський прогин

ЛЬВІ́ВСЬКИЙ ПАЛЕОЗО́ЙСЬКИЙ ПРО́ГИН — геологічна структура у межах Волинської, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Л. п. п. сформувався на стику Східноєвропейської платформи та Західноєвропейської платформи і виповнений від­кладами від кембрію до карбону включно (див. Кембрійський період і кембрійська система, Камʼяновугільний період і камʼяновугільна система). Як регіон. структура входить до складу Волино-Поді­л­ля (див. Волинська височина, Подільсь­ка височина) з блок. тектонікою кри­сталіч. фундаменту. У геол. будові тер. Волино-Поді­л­ля беруть участь осад. утворе­н­ня верх. протерозою — рифею, венду (див. Протерозойська ера і група, Рифейський період і рифейська система, Вендська система і вендський період), палеозою — кембрію, ордовику, силуру, девону, карбону (Палеозойська ера і група, Ордовицький період і ордовицька система, Силурійський період і силурійська система, Девонський період і девонська система), мезозою — юри, крей­ди (Мезозойська ера і група, Юрський період і юрська система, Крейдовий період і крейдова система) та кайнозою — неогену (Кайнозойська ера і група, Неогеновий період і нео­генова система). Вони залягають на архей-протерозой. кри­­сталіч. фундаменті (див. Архейська ера), що виходить на поверх­ню в зоні Українського щита та занурюється в пд.-зх. напрямі до глиб. 8 км на границі з Пере­дкарпатським прогином, тому повнота роз­різу й потужності осад. утворень збільшуються в пд.-зх. напрямі. Стратигр. роз­членува­н­ня осад. комп­лексу, склад порід, їхні фаціал. зміни та заміще­н­ня досить детально висвітлені у працях О. Вʼя­­лова, Д. Дриганта, Ю. Крупського, Ю. Сеньковського, В. Котика та ін. Кри­сталіч. архей-нижньо- і середньо­протерозой. фундамент пред­ставлений гранітами, гранодіоритами, біо­тит., амфіболіт. сланцями й ін. виверженими та метаморфізов. породами. Осад. комплекс починається верх­ньо­протерозой. породами рифей. (поліс. серія) та венд. (волин. і валдай. серії) систем. Поліс. серія складена лагун­но-континент. червоноколір. породами: дрібно­зернистими пісковиками, алевролітами та аргілітами із пласт. інтрузіями осн. складу. Найповніше вони роз­винуті на Пн. Сх. території, де їхня потуж. досягає 1000 м. Волин. серія потуж. до 400 м пред­ставлена пере­шарува­н­ням вулканоген. пірокластич. порід (базальтами та їхніми туфами) з пачкою строкатих пісковиків, гравелітів і конгломератів у пі­дошві, валдай. серія потуж. до 500 м — чергува­н­ням пісковиків, алевролітів й аргілітів. Піщані різновиди пере­важають у нижній частині окремих світ. Кембрій. від­клади поширені по­всюдно та пред­ставлені балтій. і бережків. серіями. У пі­дошві першої вирізняють горизонт рівнен. пісковиків потуж. до 30–40 м, вище по роз­різу містяться в осно­вному глинисті породи, що збагачені органікою («чорні сланці»). Бережків. серія (середня та верх­ня частини кембрію) характеризується чергува­н­ням пісковиків, алевролітів й аргілітів. Пісковики кварцові, дрібнозернисті, у сх. р-нах — середньо- і крупнозернисті. Кембрій. від­клади мають під­вищену газоносність, але колектор. властивості їхні невисокі. Породи ордовику залягають ло­­кально на роз­митій поверх­ні кембрію та складені териген­но-карбонат. товщею (до 105 м). Утворе­н­ня силуру із стратигр. не­узгодженістю пере­кривають породи кембрію й ордовику. Вони роз­діляються на китайгород. і баговиц. горизонти нижнього від­ділу (венлок. ярус), малиновец. (Лудловський вік і ярус) і скальс. (Пржидольський вік і ярус) горизонти верх. від­ділу. Складені вони пере­важно вапняк. породами потуж. 350–450 м і вапняково-глинистими породами потуж. 900 м на Зх. території. У сх. частині на уступі схилу УЩ у баговиц., малиновец. і скальс. горизонтах роз­винуті барʼєрні рифи, пред­ставлені різними органоген. вапняками та вторин. доломітами. У зарифових частинах — седиментац. доломіти зі включе­н­нями та пропластками ангідритів. Ця смуга роз­витку барʼєр. рифів про­стягається лінією Чер­нівці–м. Бучач (Терноп. обл.)–смт Лопатин (Ра­­дехів. р-ну Львів. обл.)–м. Горохів (Волин. обл.)–смт Локачі (Волин. обл.). Силурій. від­клади без стратигр. пере­рви змінюються девонськими. У нижньому девоні вирізняють сіру вапняково-териген­ну тивер. і піщано-глинисту червоноколірну дністров. серії. Потуж. порід нижнього девону коливаються від 1500 м у зх. до 450 м у сх. частинах, а на Ковел. ви­ступі — до 100 м у звʼязку з повним роз­мивом дністров. і частини тивер. серій. Від­клади серед. девону залягають не­узгоджено на різновік. утворе­н­нях нижнього. По границях його пошире­н­ня деякі дослідники вирізняють Л. п. п. Потуж. порід серед. девону зро­стає на Пд. — Пд. Зх. від Ковел. ви­ступу від 105 м до 170–230 м. У ньому присутні ейфел. і жівет. яруси (Ейфельський вік і ярус, Жіветський вік і ярус) у складі зх.-укр. серії. Починається роз­різ серед. девону великомостів. світою з базал. пачкою потуж. до 20 м, пред­ставленою пісковиками, алевролітами та аргілітами. Її пере­криває товща масив. доломітів, доломіто-ангідритів потуж. до 40 м, яка є регіонально витриманим репер. горизонтом девону. Вище залягають під­лип., по­вчан. і золотолип. світи, складені чергува­н­ням вапняків, доломітів, пісковиків, алевролітів та аргілітів заг. потуж. до 150 м. Закінчується роз­різ серед. девону батятиц. світою потуж. до 35 м, складеною в основному аргілітами, прошарками алевролітів і доломітів. Верх. девон пред­ставлений товщею карбонат. порід фран. й фамен. ярусів (Франський вік і ярус, Фаменський вік і ярус), складеною вап­няками та доломітами. У пн.-сх. р-нах у покрівлі появляються пропластки аргілітів і пісковиків. Потуж. від­кладів верх. девону в зануреній частині досягає 1000 м. Роз­різ палеозою в межах Л. п. п. завершується товщею карбону, в якому вирізняють турней., візей., серпухов. яруси (Турнейський вік і ярус, Серпуховський вік і ярус) нижнього від­ділу та башкир. ярус — середнього. Це товща сіроколір., внизу — вапняково-териген., а вище — териген. порід із пропластками вугі­л­ля, які у візей. ярусі мають пром. значе­н­ня. Макс. потуж. карбону 1100 м. Від­клади палеозою з великою стратигр. і кутовою не­узгодженістю пере­криті мезозой. від­кладами, які повніше роз­винуті на Зх. У межах Л. п. п. від­крито 2 девон. газові родовища: Локачинське (Волин. обл.) і Великомостівське (Сокал. р-н Львів. обл.), нафт. скупче­н­ня на Павлів. площі (Волин. обл.). Усі поклади повʼязані з утворе­н­нями девону, хоча прояви вуглеводнів ві­домі також у породах кембрію, силуру та карбону. Великомостів. родовище роз­міщене у пн. частині Внутр. зони Л. п. п. і повʼязане з антиклінал. пасткою пн.-зх. про­стяга­н­ня у девон. від­кладах, сформованою варисцій. тектон. рухами. Локачин. газове родовище та Павлів. нафт. скупче­н­ня знаходяться в пн. частині Зовн. зони та повʼязані з антиклінал. пастками пн.-сх. про­стяга­н­ня у девон. від­кладах на Локачин. валу такого ж напрямку. Важлива роль у формуван­ні цих покладів вуглеводнів належить роз­лом. тектоніці. Умови формува­н­ня зон Л. п. п. і механізми утворе­н­ня локал. структур та їхнє пере­кри­т­тя від­­кладами мезозою є сприятливими для утворе­н­ня структур. і страти­графічно екранов. пасток вуглеводнів. Пер­спектив. роботами щодо пошуку покладів вуглеводнів є дослідж. рифоген. побудов у силурій. від­кладах. Крім того, враховуючи колектор. властивості порід палеозою та стан їхньої ви­вченості, слід за­стосовувати методи інтенсифікації під час ви­пробувань пластів. Газоносність вугіл. пластів зумовлена декількома генет. і епігенет. факторами. Основними з них є речовин. склад вугі­л­ля та стадія його метаморфізму, від чого залежать газогенерац. і сорбційні властивості вугі­л­ля. Мікрокомпоненти вітриніт, семівітриніт спроможні генерувати гази упродовж всього процесу вуглефікації; альгініт і де­які ліптиніт. компоненти генерують гази до IV–V стадій метаморфізму. Сорбційні властивості груп вітринітів і семівітринітів починають проявлятися з серед. стадій вуглефікації, коли під дією метаморфізму змінюється мікро­структура компонентів і вони стають спроможними сорбувати й утримувати гази. У газовій суміші сорбовані гази досягають 85 %, решта — вільні гази. Потім на сорбційні властивості вугі­л­ля впливають тектон. поруше­н­ня та регіон. епігенет. роз­миви, які призводять до поруше­н­ня мікро­структури компонентів і сприяють дегазації вугіл. пластів. На площі Львівсько-Волинсь­кого камʼяновугільного басейну за стадією вуглефікації виявлено вугі­л­ля марок Д, Г, Ж, К. У пн. частині басейну поширене вугі­л­ля марок Д, Г, у пд. — Ж, К. У цьому ж напрямку зро­стає метаморфізм вугі­л­ля, а від­так змінюються його сорбційні властивості та, від­повід­но, збільшується металоносність — від 0,20 на Пн. до 31,8 м³/т с. б. м. і більше на Пд. У пн. частині басейну, де від­сутнє вугі­л­ля з сорбцій. властивостями, вільні гази мог­ли зберігатися у структур. і літолог. пастках на окремих ізольов. ділянках. На роз­поділ кількості метан. газів у вугіл. пластах Львів.-Волин. бас., крім речовин. складу та метаморфізму вугі­л­ля, впливали постгенет. тектонічні поруше­н­ня, помітну роль також ві­ді­грав регіон. епігенет. роз­мив, який значно сприяв дегазації вугі­л­ля. На пер­спектив. на газ пд. площі басейну від­окремлено 2 вугіл. родовища — Тяглів. (Сокал. р-н) і Любел. (Жовків. р-н Львів. обл.) — із руйнува­н­ням їхніх перифер. частин, де газонасиченість впала майже до 0 м³/т с. б. м. Водночас у центрі Тяглів. родовища вона значно вища — до 31,8 м³/т с. б. м, натомість Любел. родовище було максимально дегазоване. Джерелом вугіл. газів можуть бути і вмісні породи вугіл. пластів. На Тяглів. родовищі у роз­різах серпухов. і башкир. ярусів є групи зближених вугіл. пластів, де з порід пі­дошви та покрівлі одержані вугіл. гази (серпухов. ярус: пісковики — 5,2–25,1 м³/м³, алевроліти — 5,1–32,6 м³/м³; башкир. ярус: пісковики — 11,3–46,3 м³/м³, алевроліти — 5,1–15,5 м³/м³. Заг. потуж. газовугленос. товщі 180–200 м. У пд.-зх. частині басейну спо­стерігається значне збільше­н­ня густини порід, що також істотно впливало на роз­поділ газоносності усією площею. При цьому, в Львів.-Волин. бас. практично не ви­вчена газоносність візей. від­кладів. Особливо це стосується пер­спектив. на газ площ Межирічен. (Сокал. р-н Львів. обл.), Тяглів. і Любел. родовищ. Від­клади сланцевих товщ протерозой-палеозою, збагачені орган. речовиною, пер­спективні для пошуку сланцевого газу. Вони поширені в надрах Волино-Поді­л­ля, особливо в його пд.-зх. частині, в зоні зчленува­н­ня з Пере­дкарпат. прогином. Збагачені органікою від­клади протерозой-палеозою формувалися у результаті пере­важно низхід. рухів території впродовж байкал., каледон. і варисцій. тектон. процесів. У протерозої ці від­клади є у валдай. серії венду, де на особливу увагу заслуговують калюс. верстви. У палеозої сланцеві товщі поширені у від­кладах кембрію, силуру, нижнього девону та в породах карбону. Варто від­значити сланцеві товщі силуру, що збагачені роз­сіяною орган. речовиною та знаходяться на стадіях пізнього катагенезу МК4–МК5 та метагенезу АК1.

Завантажити статтю