Львівський палеозойський прогин - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Львівський палеозойський прогин

ЛЬВІ́ВСЬКИЙ ПАЛЕОЗО́ЙСЬКИЙ ПРО́ГИН – геологічна структура у межах Волинської, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Л. п. п. сформувався на стику Східноєвропейської платформи та Західноєвропейської платформи і виповнений відкладами від кембрію до карбону включно (див. Кембрійський період і кембрійська система, Кам’яновугільний період і кам’яновугільна система). Як регіон. структура входить до складу Волино-Поділля (див. Волинська височина, Подільсь­ка височина) з блок. тектонікою кристаліч. фундаменту. У геол. будові тер. Волино-Поділля беруть участь осад. утворення верх. протерозою – рифею, венду (див. Протерозойська ера і група, Рифейський період і рифейська система, Вендська система і вендський період), палеозою – кембрію, ордовику, силуру, девону, карбону (Палеозойська ера і група, Ордовицький період і ордовицька система, Силурійський період і силурійська система, Девонський період і девонська система), мезозою – юри, крей­ди (Мезозойська ера і група, Юрський період і юрська система, Крейдовий період і крейдова система) та кайнозою – неогену (Кайнозойська ера і група, Неогеновий період і нео­генова система). Вони залягають на архей-протерозой. кри­сталіч. фундаменті (див. Архейська ера), що виходить на поверхню в зоні Українського щита та занурюється в пд.-зх. напрямі до глиб. 8 км на границі з Передкарпатським прогином, тому повнота розрізу й потужності осад. утворень збільшуються в пд.-зх. напрямі. Стратигр. розчленування осад. комп­лексу, склад порід, їхні фаціал. зміни та заміщення досить детально висвітлені у працях О. В’я­­лова, Д. Дриганта, Ю. Крупського, Ю. Сеньковського, В. Котика та ін. Кристаліч. архей-нижньо- і середньопротерозой. фундамент представлений гранітами, гранодіоритами, біотит., амфіболіт. сланцями й ін. виверженими та метаморфізов. породами. Осад. комплекс починається верхньопротерозой. породами рифей. (поліс. серія) та венд. (волин. і валдай. серії) систем. Поліс. серія складена лагунно-континент. червоноколір. породами: дрібно­зернистими пісковиками, алевролітами та аргілітами із пласт. інтрузіями осн. складу. Найповніше вони розвинуті на Пн. Сх. території, де їхня потуж. досягає 1000 м. Волин. серія потуж. до 400 м представлена перешаруванням вулканоген. пірокластич. порід (базальтами та їхніми туфами) з пачкою строкатих пісковиків, гравелітів і конгломератів у підошві, валдай. серія потуж. до 500 м – чергуванням пісковиків, алевролітів й аргілітів. Піщані різновиди переважають у нижній частині окремих світ. Кембрій. відклади поширені повсюдно та представлені балтій. і бережків. серіями. У підошві першої вирізняють горизонт рівнен. пісковиків потуж. до 30–40 м, вище по розрізу містяться в осно­вному глинисті породи, що збагачені органікою («чорні сланці»). Бережків. серія (середня та верхня частини кембрію) характеризується чергуванням пісковиків, алевролітів й аргілітів. Пісковики кварцові, дрібнозернисті, у сх. р-нах – середньо- і крупнозернисті. Кембрій. відклади мають підвищену газоносність, але колектор. властивості їхні невисокі. Породи ордовику залягають ло­­кально на розмитій поверхні кембрію та складені теригенно-карбонат. товщею (до 105 м). Утворення силуру із стратигр. неузгодженістю перекривають породи кембрію й ордовику. Вони розділяються на китайгород. і баговиц. горизонти нижнього відділу (венлок. ярус), малиновец. (Лудловський вік і ярус) і скальс. (Пржидольський вік і ярус) горизонти верх. відділу. Складені вони переважно вапняк. породами потуж. 350–450 м і вапняково-глинистими породами потуж. 900 м на Зх. території. У сх. частині на уступі схилу УЩ у баговиц., малиновец. і скальс. горизонтах розвинуті бар’єрні рифи, представлені різними органоген. вапняками та вторин. доломітами. У зарифових частинах – седиментац. доломіти зі включеннями та пропластками ангідритів. Ця смуга розвитку бар’єр. рифів простягається лінією Чер­нівці–м. Бучач (Терноп. обл.)–смт Лопатин (Ра­­дехів. р-ну Львів. обл.)–м. Горохів (Волин. обл.)–смт Локачі (Волин. обл.). Силурій. відклади без стратигр. перерви змінюються девонськими. У нижньому девоні вирізняють сіру вапняково-теригенну тивер. і піщано-глинисту червоноколірну дністров. серії. Потуж. порід нижнього девону коливаються від 1500 м у зх. до 450 м у сх. частинах, а на Ковел. виступі – до 100 м у зв’язку з повним розмивом дністров. і частини тивер. серій. Відклади серед. девону залягають неузгоджено на різновік. утвореннях нижнього. По границях його поширення деякі дослідники вирізняють Л. п. п. Потуж. порід серед. девону зростає на Пд. – Пд. Зх. від Ковел. виступу від 105 м до 170–230 м. У ньому присутні ейфел. і жівет. яруси (Ейфельський вік і ярус, Жіветський вік і ярус) у складі зх.-укр. серії. Починається розріз серед. девону великомостів. світою з базал. пачкою потуж. до 20 м, представленою пісковиками, алевролітами та аргілітами. Її перекриває товща масив. доломітів, доломіто-ангідритів потуж. до 40 м, яка є регіонально витриманим репер. горизонтом девону. Вище залягають підлип., повчан. і золотолип. світи, складені чергуванням вапняків, доломітів, пісковиків, алевролітів та аргілітів заг. потуж. до 150 м. Закінчується розріз серед. девону батятиц. світою потуж. до 35 м, складеною в основному аргілітами, прошарками алевролітів і доломітів. Верх. девон представлений товщею карбонат. порід фран. й фамен. ярусів (Франський вік і ярус, Фаменський вік і ярус), складеною вап­няками та доломітами. У пн.-сх. р-нах у покрівлі появляються пропластки аргілітів і пісковиків. Потуж. відкладів верх. девону в зануреній частині досягає 1000 м. Розріз палеозою в межах Л. п. п. завершується товщею карбону, в якому вирізняють турней., візей., серпухов. яруси (Турнейський вік і ярус, Серпуховський вік і ярус) нижнього відділу та башкир. ярус – середнього. Це товща сіроколір., внизу – вапняково-териген., а вище – териген. порід із пропластками вугілля, які у візей. ярусі мають пром. значення. Макс. потуж. карбону 1100 м. Відклади палеозою з великою стратигр. і кутовою неузгодженістю перекриті мезозой. відкладами, які повніше розвинуті на Зх. У межах Л. п. п. відкрито 2 девон. газові родовища: Локачинське (Волин. обл.) і Великомостівське (Сокал. р-н Львів. обл.), нафт. скупчення на Павлів. площі (Волин. обл.). Усі поклади пов’язані з утвореннями девону, хоча прояви вуглеводнів відомі також у породах кембрію, силуру та карбону. Великомостів. родовище розміщене у пн. частині Внутр. зони Л. п. п. і пов’язане з антиклінал. пасткою пн.-зх. простягання у девон. відкладах, сформованою варисцій. тектон. рухами. Локачин. газове родовище та Павлів. нафт. скупчення знаходяться в пн. частині Зовн. зони та пов’язані з антиклінал. пастками пн.-сх. простягання у девон. відкладах на Локачин. валу такого ж напрямку. Важлива роль у формуванні цих покладів вуглеводнів належить розлом. тектоніці. Умови формування зон Л. п. п. і механізми утворення локал. структур та їхнє перекриття від­кладами мезозою є сприятливими для утворення структур. і стратиграфічно екранов. пасток вуглеводнів. Перспектив. роботами щодо пошуку покладів вуглеводнів є дослідж. рифоген. побудов у силурій. відкладах. Крім того, враховуючи колектор. властивості порід палеозою та стан їхньої вивченості, слід застосовувати методи інтенсифікації під час випробувань пластів. Газоносність вугіл. пластів зумовлена декількома генет. і епігенет. факторами. Основними з них є речовин. склад вугілля та стадія його метаморфізму, від чого залежать газогенерац. і сорбційні властивості вугілля. Мікрокомпоненти вітриніт, семівітриніт спроможні генерувати гази упродовж всього процесу вуглефікації; альгініт і де­які ліптиніт. компоненти генерують гази до IV–V стадій метаморфізму. Сорбційні властивості груп вітринітів і семівітринітів починають проявлятися з серед. стадій вуглефікації, коли під дією метаморфізму змінюється мікроструктура компонентів і вони стають спроможними сорбувати й утримувати гази. У газовій суміші сорбовані гази досягають 85 %, решта – вільні гази. Потім на сорбційні властивості вугілля впливають тектон. порушення та регіон. епігенет. розмиви, які призводять до порушення мікроструктури компонентів і сприяють дегазації вугіл. пластів. На площі Львівсько-Волинсь­кого кам’яновугільного басейну за стадією вуглефікації виявлено вугілля марок Д, Г, Ж, К. У пн. частині басейну поширене вугілля марок Д, Г, у пд. – Ж, К. У цьому ж напрямку зростає метаморфізм вугілля, а відтак змінюються його сорбційні властивості та, відповідно, збільшується металоносність – від 0,20 на Пн. до 31,8 м3/т с. б. м. і більше на Пд. У пн. частині басейну, де відсутнє вугілля з сорбцій. властивостями, вільні гази мог­ли зберігатися у структур. і літолог. пастках на окремих ізольов. ділянках. На розподіл кількості метан. газів у вугіл. пластах Львів.-Волин. бас., крім речовин. складу та метаморфізму вугілля, впливали постгенет. тектонічні порушення, помітну роль також відіграв регіон. епігенет. розмив, який значно сприяв дегазації вугілля. На перспектив. на газ пд. площі басейну відокремлено 2 вугіл. родовища – Тяглів. (Сокал. р-н) і Любел. (Жовків. р-н Львів. обл.) – із руйнуванням їхніх перифер. частин, де газонасиченість впала майже до 0 м3/т с. б. м. Водночас у центрі Тяглів. родовища вона значно вища – до 31,8 м3/т с. б. м, натомість Любел. родовище було максимально дегазоване. Джерелом вугіл. газів можуть бути і вмісні породи вугіл. пластів. На Тяглів. родовищі у розрізах серпухов. і башкир. ярусів є групи зближених вугіл. пластів, де з порід підошви та покрівлі одержані вугіл. гази (серпухов. ярус: пісковики – 5,2–25,1 м33, алевроліти – 5,1–32,6 м33; башкир. ярус: пісковики – 11,3–46,3 м33, алевроліти – 5,1–15,5 м33. Заг. потуж. газовугленос. товщі 180–200 м. У пд.-зх. частині басейну спостерігається значне збільшення густини порід, що також істотно впливало на розподіл газоносності усією площею. При цьому, в Львів.-Волин. бас. практично не вивчена газоносність візей. відкладів. Особливо це стосується перспектив. на газ площ Межирічен. (Сокал. р-н Львів. обл.), Тяглів. і Любел. родовищ. Відклади сланцевих товщ протерозой-палеозою, збагачені орган. речовиною, перспективні для пошуку сланцевого газу. Вони поширені в надрах Волино-Поділля, особливо в його пд.-зх. частині, в зоні зчленування з Передкарпат. прогином. Збагачені органікою відклади протерозой-палеозою формувалися у результаті переважно низхід. рухів території впродовж байкал., каледон. і варисцій. тектон. процесів. У протерозої ці відклади є у валдай. серії венду, де на особливу увагу заслуговують калюс. верстви. У палеозої сланцеві товщі поширені у відкладах кембрію, силуру, нижнього девону та в породах карбону. Варто відзначити сланцеві товщі силуру, що збагачені розсіяною орган. речовиною та знаходяться на стадіях пізнього катагенезу МК4–МК5 та метагенезу АК1.

Літ.: Марковський В. М., Котик В. О., Дригант Д. М. та ін. Західний схил Українського щита // Стратиграфія УРСР. К., 1974; Крупський Ю. З. Геодинамічні умови формування і нафтогазоносність Карпатського та Волино-Подільського регіонів України. К., 2001; Павлюк М. І., Бартошинська Є. С., Бик С. І. Газогенераційний і сорбційний потенціал вугілля в залежності від його речовинного складу // Геотех. механика: Межведомствен. сб. науч. тр. Дн., 2002. Вып. 32; Лукин А. Е. Сланцевый газ и перспективы его добычи в Украине // ГЖ. 2010. № 4; Крупський Ю. З., Котик В. О. Геодинамічні умови та фаціальні особливості формування чорносланцевих відкладів протерозой-палеозою Волино-Поділля // Геодинаміка. 2012. № 1(12).

Г. І. Рудько

Статтю оновлено: 2017