Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа (ЛВШ) — Енциклопедія Сучасної України

Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа (ЛВШ)

ЛЬВІ́ВСЬКО-ВАРША́ВСЬКА ЛО́ГІКО-ФІЛОСО́ФСЬКА ШКО́ЛА (ЛВШ) Засн. 1895 у Львові польс. філософом К. Твардовським. Перебуваючи під ідей. впливом віден. учителя Ф. Брентано, він звернувся до психол. перед­умов в аналізі логіч. мислення. До 1918 формально ЛВШ належала до австр. філософії позитивістич. спрямування. У ЛВШ склалася близька до Віден. кола аналіт. форма філософування, що не зводилася до логіч. емпіризму. К. Твардовський праг­нув надати філос. міркуванням строгого рац. обґрунтування для піднесення філософії до статусу науки й відмежовував її від світогляду та ірраціоналізму. До найвідоміших учнів К. Твардовського і діячів ЛВШ належали: К. Айдукевич, С. Балей, В. Ві­твіцький, Т.-М. Котарбінський, С. Лесьневський, Я.-Л. Лукасевич, В. Татаркевич, А. Тарський, Т.-І. Чежовський. Спочатку пре­дметом вивчення в ЛВШ була природа істини в аспектах логіки та семантики. Більшість дослідників, які входили до складу ЛВШ, поділяли думку К. Твардовського про абсолютність істини, але висловлювали різні погляди стосовно її емпір. виведення й не всі приймали його радикал. позицію про безвіднос. характер істини. Розпочату 1913 дискусію підсумовано в праці А. Тарського про дефініцію істин. висловлювання. Розбіжність поглядів щодо цієї та ін. принцип. проблем залишалася істот. перешкодою для ціліс. сприймання школи як єдиного наук. феномена. Зокрема Я.-Л. Лукасевич, С. Лесьневський, А. Тарський перебували на протилеж. до свого вчителя позиціях апріоризму, логіцизму та критики психологізму, тоді як К. Твардовський до кінця життя залишався противником логіцизму й прихильником дескриптив. психології як методол. основи наук. філософії. Програма розвитку філософії К. Твардовського спонукала до дослідж. у ділянках формал. логіки, семантики, методології нау­ки, етики, естетики, семіотики. ЛВШ демонструвала крит. став­лення до т. зв. метафіз. питань, пропонуючи рац. логіч., лінгвіст. та семант. аналіз конкрет. проблем наук. й комунікатив. планів. Однак у творчості К. Твар­довського поєднувалося його визнання метафізики (він заперечував метафізицизм, засн. на апріорності постулатів) із прагненням перетворити філософію в наук. пошук істини. К. Твардовський звертався до істор.-філос. процесу, експлікуючи метафіз. джерела важливих суджень та проблем на основі їх дослідж. у мовах оригіналу. Це заклало традицію ЛВШ володіти іноз. мовами й спиратися на пер­шоджерела. При цьому К. Твардовський був заангажов. створенням польс. нац. філософії і твердо дотримувався польс. мови у викладанні та проведенні засідань, коли був деканом і ректором Львів. ун-ту, вважаючи таку позицію своєю істор. місією, заради здійснення якої він обрав посаду саме у Львові. Тому виник конфлікт із професором М. Грушевським, який 1894 одержав тут каф. К. Твардовський не обмежував філос. студії логіко-семант. пошуками істини; він ставив за приклад Сократа й високо підносив філософію як любов до мудрості, що навчає шанувати люд. гідність, обстоювати правду й справедливість. Під впливом цих поглядів 1904 заснував Польс. філос. т-во, приналежність до якого для багатьох ставала підставою вважатися учнями К. Твар­довського, серед них – математики Г. Штейнгауз і С. Банах, мовознавці Є. Курилович та Р. Ґаншинець, орієнталіст С. Ша­йєр. У варшав. (1915–39) період вплив ЛВШ поширився на всі ун-ти Польщі, де філос. каф. посіли вихідці зі Львова. Загалом до ЛВШ належало понад 80 учених. Спіл. підґрунтя різноманіт. дослідж. стосувалося не єдиного теор. змісту, а методу філософування й наук. мови, тому в ЛВШ поєднувалися цілком відмінні за поглядами спіритуалісти й матеріалісти, номіналісти і реалісти, логіцисти та психологи, етики, теоретики мист-ва й математики. Най­видатніших успіхів ЛВШ досягла у матем. логіці (Я.-Л. Лукасевич, А. Тарський). Йдеться про варшав. період (від 1920) та польс. матем. школу (теорія мно­жин, топологія). На перетині ло­гіки і математики постала нова галузь – метаматематика. Тому ЛВШ перед 2-ю світ. вій­ною стала відомою в світі переважно як школа логічна, а потім – логіко-філос. позитивіст. спрямування (проти чого в 1930-і pp. протестували Я.-Л. Лукасевич та К. Айдукевич). Наприкінці 20 ст. її почали вважати аналіт. філос. школою. Спеціалізацію в логіці Я.-Л. Лукасевич поєднував із дослідж. явища причиновості і використовував його для роз­в’язання проблеми детермінізму, висловлюючись за індетермінізм. Позиція індетермінізму, за крит. прочитання Аристотеля, дозволила Я.-Л. Лукасевичу підважити засади «виключеного середнього», що відкрило шлях спочатку до побудови три­знач. логіки, а потім низки логік із багатьма істинніс. значеннями. Використовуючи матем. логіку, Я.-Л. Лукасевич аксіоматизував силогістику Аристотеля, ви­найшов бездужк. запис формул. С. Лесьневський розглядав пред­мет не як елемент множини в дистрибутив. смислі, а як частину цілого. Результатом його міркувань стали 3 теорії – прототетика (теорія перших тез), онтологія і мереологія (теорія колектив. множин, або агрегатів), доповнені теорією дедукції, в якій описувалися номіналіст. настанови. У ЛВШ виник вираз. інтерес до семіотики, про­те він обмежувався семант. ана­лізом і дослідж. символіч. сфери та її референції з об’єктами або речами з метою критики надмір., «порожньої» символізації світу. Одним із семіот. канонів школи стало твердження про те, що символ репрезентує річ, а не заміщає його. Звідси витоки радикал. матеріаліст. реїзму Т.-М. Котарбінського, який тлумачив предмети як матеріал. речі, чи як тіла, або мислячі речі. На його думку, реїзм – семантико-онтол. теорія, що поєднує предметну й мовну компоненти реальності. Спрямованість Т.-М. Котарбінського на відтворення речей виражено у створенні праксеології; під його кер. засн. перший у світі Ін-т праксеології. На підставі того, що практ. дії мають виразне етичне забарвлення, Т.-М. Ко­тарбінський розвинув систему незалеж. етики. Теорія матеріаліст. реїзму також претендувала на обґрунтування певного світогляду в рамках ЛВШ. Т.-І. Че­жовський і К. Айдукевич вивчали логіку і методологію наук, В. Вітвіцький та С. Балей – психологію, В. Татаркевич – історію філософії та естетику. Під головуванням К. Твардовського у міжвоєн. період проведено філос. з’їзди у Львові (1923), Варшаві (1927) та Кракові (1936). У 1939–48 ЛВШ втратила 34 вче­них. Хоча залишилися корифеї Т.-І. Чежовський, К. Айдукевич, Т.-М. Котарбінський, В. Татаркевич та ін., однак унаслідок ідеол. тиску комуніст. режиму ЛВШ була позбавлена інтелектуал. оточення і не змогла відродитися; зрештою, спеціалізація в конкрет. дисципліні ставала більш суттєвою. ЛВШ має спіл. ідеї з позитивізмом і неопозитивізмом в тому, щоб надати філософії наук. характеру. Проте вона не поділяла радикал. антиметафіз. настрої, вважаючи, що деякі проблеми метафізики можна витлумачити з погляду науки.

Літ.: H. Skolimowski. Polish Analytical Philosophy. London, 1967; J. Woleński. Filozoficzna szkoła lwowsko-warszaw­ska. Warszawa, 1985; Домбровський Б. Львів­сько-Варшавська філософська школа. Л., 2005; J. Woleński. Lwowska Szkoła Filozoficzna, w Universitati Leo­poliensi, Trecentesimum Quinquagesimum Anniversarium Suae Fundationis Cele­branti. Kraków, 2011.

А. Ф. Карась

Статтю оновлено: 2017

Покликання на статтю
А. Ф. Карась . Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа (ЛВШ) // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=59688 (дата звернення: 21.04.2021)