Любарський Іван Антонович

ЛЮБА́РСЬКИЙ Іван Антонович (15. 10. 1893, с. Сенькове, нині Куп’ян. р-ну Харків. обл. — 25. 11. 1937, Вологод. обл., РФ) — мовознавець. Володів 14-ма мовами (7 з яких знав досконало). Закін. Куп’ян. духовне училище (1909), Харків. духовну семінарію (1914), Київ. духовну академію (1918), де отримав звання магістра і працював на каф. грец. мови. Досліджував проблеми історії розвитку давньогрец. мови. У різних вид. Києва надрукував перші наук. ст. «Взаємовідношення вселюд­сько­го і національного в історії», «Сучасні західні студії по філології», «Історія грецької трагедії» (1917–18), «Про вимову у грецькій мові», «Фонетика сусідніх голосних звуків в мові Аристофана» (неопубл.). Від 1919 — приват-доцент Кам’янець-Поділ. університету (нині Хмельн. обл.), де викладав історію антич. літ-ри, грец. та лат. мови. Співавтор підручників та посібників: «Лекції по історії грецької літератури», «Граматика грецької мови», «“Енеїда” Вергілія та Котляревського» (рукописи). Брав участь в організації укр. автокефал. церк. руху, сприяв українізації православ. Церкви, був одним із центр. діячів політики українізації на Кам’янеччині; у серпні 1928 увійшов до складу спец. комісії ІНО, яка перевіряла грамотність чл. «Робосу». 1925–27 — завідувач кафедри історії, культури та економіки Поділля Кам’янець-Поділ. ІНО. У цей час активно захопився дослідж. діалектології, зокрема поділ. говірок. Підготував В. Герасименка, В. Зборовця, Ф. Шумлянського та ін. 1928 був делегатом 1-го з’їзду Всесоюз. асоц. робітників науки і техніки для сприяння соц. буд-ву та 1-го з’їз­­ду укр. філії цієї організації, що підтримувала політику КП(б)У. Після реорганізації Кам’янець-Поділ. ІНО в Інститут соц. виховання (1930) Л. очолював мовно-літ. каф. 1930 став чл. КП(б)У. 1931 переїхав до Києва, працював у НДІ мово­знав­ства при ВУАН. Наприкінці 1932 заарешт., 31 грудня на допиті під фіз. тиском обмовив колег В. Гериновича, В. Зборовця, Н. Гаморака, О. Мельника та ін., які начебто займалися шпигун. діяльністю. З метою контррев. роботи у краєзн. товаристві ректор В. Геринович нібито налагодив зв’язок із петлюрів. еміграцією, зокрема В. Січинським, який мешкав у Празі. Л. обмовив і себе: він поставив під сумнів можливість створення єдиної інтернац. мови у випадку перемоги на Землі комунізму. Ці та ін. «ворожі» погляди засуджувалися у пресі та мали назву фашист. і контррев. «любарщини». Під гаслом цієї боротьби в навч. закладах Поділля почалися масові арешти вчителів української мови, літ-ри, історії, інтелігенції, які активно займалися українізацією, пробудженням нац. свідомості укр. етносу; за схожими звинуваченнями репрес. сотні вчителів, бібліотекарів, культ.-осв. працівників ін. професій. 20 вересня 1933 заарешт. і висланий до Сибіру. Відбувши покарання, деякий час проживав у Вологод. обл., де 2 листопада 1937 знову заарешт., згодом розстріляний.

Завантажити статтю