Люблін

ЛЮ́БЛІН (Lublin) — місто в Польщі, в історичній області Малопольща, центр воєводства та повіту, місце компактного проживання українців. Знаходиться на Пн. Люблін. височини, на р. Бистжиця (притока Вепшу, бас. Вісли), за 175 км від Варшави та за 100 км від укр.-польс. кордону. Площа 147,45 км². Насел. 324 637 осіб (2016), переважно поляки. Поділяється на 27 адм. р-нів. Залізнич. і автомобіл. вузол Сх. Польщі. За 10 км від міста — аеропорт. Сучасні межі Люблін. воєводства (25 122 км², 2 135 715 осіб) встановлені 1999. До нього увійшли колишні Замой. і Холм. воєводства та частини колиш. Білопідляс., Таонобжес. і Седлец. воєводств. На Сх. межує з Львів. і Волин. обл. (282,5 км). У складі Люблін. воєводства: 4 міські повіти — Л., Замостя (30,34 км², 64 746 осіб), Холм (35,28 і 63 949), Біла Підляська (49,4 і 57 389); 20 сільс. повітів — Люблін. (1679 і 151 679; 14 сільс. ґмін, міста: Бихава, 6,69 і 5033; Белжице, 23,46 і 6629), Замой., Холм., Більс., Пулав. (центр — Пулави, 50,61 і 48 526), Свідниц. (Свідник, 20,35 і 39 913), Красниц. (Красник, 25,52 і 35 078), Луків. (Луків, 35,75 і 30 381), Білгорай. (Білгорай, 21,1 і 26 724), Любартув. (Любартув, 13,92 і 22 321), Томашув. (Томашув-Любельський, 13,29 і 19 550), Ленчин. (Ленчна, 19 і 19 304), Краснистав. (Краснистав, 42,13 і 19 041), Грубешів. (Грубешів, 33,03 і 18 212), Радзин. (Радзинь-Підляський), Влодав. (Влодава), Янів. (Янів-Любельський), Парчев. (Парчев), Рицький (Рикі), Опол. (Ополе-Любельське). Міста-побратими Л. в Україні: Луцьк, Луганськ, Старобільськ Луган. обл. (усі — від 1996), Львів (від 2004), Івано-Франківськ (від 2005), Рівне, Суми (обидва — від 2013). У Л. функціонує Ген. консульство України (межі консул. округу охоплюють Люблін., Підляс. і Підкарпат. воєводства). Назва міста походить від старо­­слов’ян. імені Любомир. Перші поселення на люблін. землі з’яви­­лися на поч. середньовіччя, хоча археол. знахідки вказують на присутність різних культур задовго до цього. У люблін. передмісті на пагорбі Чвартек виявлено артефакти 6 ст. У 10 ст. там споруджено дерев’яний замок, який пізніше замінено на мурований. Перша писемна згадка про Л. датується 1198. Поселення, яке розвивалося як фортеця та стало місцем перебування каштелянів, уперше згадується в істор. джерелах під 1224. У 1243 Л. двічі брав в облогу князь Данило Галицький. У поході 1244 він здобув Люблін. замок і підкорив Люблін. землю, однак згодом унаслідок конфлікту з татаро-монголами був змушений відступити. 1260 домініканці збудували перший катол. костел архангела Михаїла. У пізньому серед­ньо­віччі Л. зазнавав постій. нападів з боку татар, русинів (українців і білорусів) та литовців, кілька разів був зруйнований. 1317 під час правління краків. князя Влади­слава I Локетека (згодом — польс. король) отримав Маґдебур. право. 1341 польс. король Казимир III Великий наказав оточити Л. оборон. стінами. Того ж року він здобув побл. міста перемогу над татарами. 1392 Л. отримав значні торг. привілеї від польс. короля Владислава II Яґайла, що згодом сприяло перетворенню його на великий торг. центр. Спочатку місто входило до складу Сандомир. землі та Сандомир. воєводства, а 1474 стало центром Люблін. воєводства. У 15–16 ст. Л. швидко зростав. 1506, 1554, 1556 тут проведені засідання корон. сейму. 26 червня 1569 у місті ухвалено Люблін. унію, яка об’єд­нала Польс. королівство та Велике князівство Литовське в єдину державу — Річ Посполиту. Ця подія мала велике значення для України, більшість земель якої перебувала під владою Великого князівства Литовського. Відтоді укр. землі введено до європ. культурно-правового та цивілізац. простору. 1578 розпочав функціонувати корон. трибунал — вищий апеляц. суд для шляхти та духовенства Краків., Сандомир., Люблін., Підляс., Руського, Белз., Поділ., Брацлав., Київ. і Волин. воєводств. Від 2-ї пол. 16 ст. — один із центрів протестант. реформації. Приблизно в той самий час тут виникла одна з найбільших євр. громад Польщі. У 17 ст. від епідемії в місті померло понад 5 тис. осіб. 1655 Л. зруйнували козац. загони Б. Хмельницького, 1656 постраждав під час т. зв. Швед. потопу. 1703 король Речі Посполитої Авґуст II Фрідріх надав Л. привілеї, що зрівняли його в правах із Краковом. 1792 місто захопило рос. військо. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у складі Австр. імперії; від 1815 — під владою Рос. імперії. Від 1837 — центр Люблін. губ. 1877 через Л. прокладено залізницю Варшава–Ковель (нині Волин. обл.), що сприяло розвитку промисловості. 1873 мешкали 28 900, 1897 — 50 150 осіб. 1915–18 — під контролем нім. і австро-угор. військ. На той час євр. громада становила вже бл. 40 % від насел. Л. На поч. листопада 1918 після проголошення ЗУНР у Л. був піднятий жовто-блакит. прапор над будівлею українізов. військ. частини. Однак польс. влада її швидко роззброїла. У тому ж році засн. Катол. університет. 1921 проживали 94,5 тис., 1939 — 125 тис. осіб. У вересні 1939 Л. окупували нім. війська. У листопаді нацисти заарештували декілька сотень польс. юристів, інж., проф., учителів і священиків. Були закриті польс. навч. і культурні заклади, заборонені польс. газети. Як адм. центр дистрикту Л. був перетворений на місце масового винищення євреїв в окупов. Польщі. На околиці Л. нацисти створили концентрац. табір Майданек. 17 березня — 11 квітня 1942 бл. 26 тис. євреїв із люблін. ґетто вивезені до винищув. табору Белжець. Загалом 1939–44 убито бл. 40 тис. люблін. євреїв. 24 липня 1944 до Л. увійшла рад. армія. Відтоді — тимчас. столиця контрольов. комуністами Польщі. 23 жовтня 1944 засн. Університет ім. М. Кюрі-Склодовської. У січні 1945 столицю відновлено у Варшаві, а Л. знову став центром воєводства. У липні 1980 мешканці Л. серед перших у Польщі взяли участь у страйках, спрямованих проти комуніст. режиму. 1946 мешкали 99,5 тис., 1955 — 132,2 тис., 1966 — 207,9 тис., 1976 — 281,9 тис., 1986 — 329,7 тис., 1999 — 359,15 тис., 2015 — 335,1 тис. осіб. У Л. працюють підприємства автомобіл., металург. і харчової промисловості. Окрім Катол. університету та Університету ім. М. Кюрі-Склодовської, діють Політехніка, Мед. і Природн. університети. Провадять наук. дослідж. науковці Люблін. відділ. Польс. АН. Функціонують Люблін. музей (зберігаються пам’ятки укр. нар. мистецтва й іконопису), Музей історії міста, Літ. музей Ю. Чеховича, Музей-садиба В. Поля, Музей «Під часами», Музей люблін. села; філармонія, оперета, кілька театрів; ботан. сад. Є сквер Т. Шевченка, побл. якого встановлено пам’ят­­ник жертвам голодомору. Па­­м’ятки: краків. і ґрод. брами (1341–42, з пізнішими перебудовами), костел Першого Причастя Перемож. Діви Марії (1412–26), стара (15 ст., 1781–87; розташовувався корон. трибунал) та нова (1827–28) ратуші, королів. замок (14 –1-а пол. 16 ст.; збереглися кругла вежа-донжон і замк. каплиця Святої Трійці, стіни якої розписані руськими майстрами в греко-руському стилі; сучасну замк. будівлю споруджено у 19 ст.), палаци Любомирських (Радзивіллів; 16 ст., 1829), Чарторийських (17 ст.), Потоцьких (1-а пол. 18 ст.), Люблін. архікафедра пресвятих Іоанна Хрестителя та Іоанна Євангеліста (1586–1625), Спасо-Преображен. собор (1607–33), тринітар. вежа (1623–99), костел св. Юзефа Обручника та монастир кармелітів (1635–44), базиліка св. Стані­слава (1636–58), костельно-мо­настир. комплекс сестер-кармеліток (1-а пол. 17 ст.), костел і монастир капуцинів (1726–33), костел Святого Духа (1733), костел Навернення св. апостола Павла (1740–94), Фарна площа з макетом костелу св. Михайла (розібраний рос. владою 1846–52), обеліск на честь Люблін. унії на Литов. площі (1826), готель «Європа» (1865–67), театр ім. Ю. Остерви (1884–86), каса люблін. промисловців (1900). Між краків. брамою і замком — старе місто з будинками у стилі люблін. ренесансу. У домінікан. соборі збереглася зала, в якій підписано акт Люблін. унії. Розвинений туризм. Однією з найдавніших тер. у Л. є руська дільниця (р-н сучас. вул. Руська). 1390 у писем. джерелах згадується руська церк­ва Преображення Господнього (Спасу). 1560–79 при ній засн. Василіян. монастир. 1586 тут виникло православне парафіял. братство, яке патронував В.-К. Острозький та ін. руські князі. 1587 дерев’яна будівля руської церкви згоріла, тому 1607 на її місці зведено муровану. 5 березня 1633 її освятив митрополит Петро Могила, а 1635 вона стала уніатською. 1864 рос. влада закрила Василіян. монастир, а 1875 відновила православну парафію. 1638 згадується церква св. Миколая. 1875 у центрі Л. освячено церкву Воздвиження Чесного Хреста, яку знищено 1925 за наказом польс. влади. 1875 для грец. купців збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці, при якій діяла чол. г-зія. У міжвоєн. період її перетворили на костел св. Йосафата. 17 травня 1989 відбулася інтронізація єпископа Авеля (Поплавського) для відновленої Люблін.-Холм. єпархії Польс. православ. Церкви. У 1920-х рр. у Л. оселилася група укр. політ. і військ. діячів, які залишили Батьківщину після поразки боротьби за незалежність України. Це стимулювало розвиток укр. культур. та освіт. життя, що триває донині. На православ. кладовищі на вул. Липова збереглися могили, а 2001 встановлено пам’ятник воїнам Армії УНР (22 січня 2012 побл. нього спільно з Ген. консульством України у Л. проведено Панахиду за душі борців за волю України та молебень за Україну, які очолив архієпископ Авель). Укр. громада значно поповнилася після 2-ї світової вій­ни переважно завдяки вихідцям із Холмщини та Підляшшя. 1947 багатьох з них депортували під час Акції «Вісла». 1956 у Л. створ. один із перших гуртків Суспільно-культурного товариства Українського. У цей період виникла низка укр. худож. ансамблів, місц. радіомовлення почало транслювати передачі українською мовою. Велика кількість українців переїхала сюди й наприкінці 1980-х — 90-х рр. 1999 люблін. українці заснували Товариство догляду за могилами укр. вояків. Пізніше воно розширило сферу діяльності, почало організовувати заходи, які сприяють збереженню укр. нац. традицій, а у травні 2006 змінило назву на Укр. товариство у Л. У червні того ж року його члени організували Фестиваль укр. культури «Підляська мозаїка». Від 2009 поширює свою діяльність на Л., Холм і Люблін. воєводство. 2013 при ньому створ. молодіжну секцію та освітню комісію. Серед провід. діячів — Г. Купріянович (голова гол. управи; народився у Л.), В. Ковальський (його заст. і голова Холм. відділу), А. Севенець, М. Рощенко (голова Люблін. відділу), А. Боровик, В. Падалка (усі — чл. гол. управи). Від 1989 під редакторством Г. Купріяновича виходив бюлетень «KRĄG». 2000 з ініціативи Б. Осадчука та за підтримки Є. Клочовскі та Є. Ґедройца засн. Колегіум польських і українських університетів, який 2011 ліквідовано, а на його базі організов. Центр Сх. Європи Університету ім. М. Кюрі-Склодовської. Нині укр. греко-катол. громада Л. об’єднана в парафію Різдва Пресвятої Богородиці (церкву зведено 1759 у с. Угринів, нині Сокал. р-ну Львів. обл.; 1903 її розібрано та перевезено у Л.) Перемишл.-Варшав. архієпархії УГКЦ. Укр. православна громада Л. гуртується навколо парафії св. Петра Могили з церквою Воздвиження Чесного Хреста Господнього (у Православ. домі соц. допомоги) Люблін.-Холм. єпархії Польс. православ. Церкви. 1975 відбувся перший випуск у Люблін. греко-катол. духов. семінарії (інтеграл. підрозділ Катол. університету). 1990 вона прийняла 10 семінаристів з України, а станом на 2015 підготувала 109 випускників з України. Укр. парафія св. Петра Могили від 2003 видає церк. бюлетень-щомісячник «Православний Голос Люблина» та утримує неділ. школу. Серед видат. уродженців міста — історики А. Ґель, І. Лоський, Я. Хоніґсман, статистик, економіст В. Варзар, авіаконструктор К. Захарченко, ботанік Ф. Каменський, літ. критик, перекладач Є. Вєлюнський, літературознавець М. Стех. У Л. жили та працювали історик, академік Польс. АН Л. Бялковський, агрофізик, академік Польс. АН, іноз. чл. ВАСГНІЛ Б. Добжанський; дійсні чл. НТШ — економіст Є. Ґловінський, історик І. Джиджора, військовик, історик В. Кучабський, історик права К. Лоський; математик Ю. Козицький, матеріалознавець М. Пашечко, геоморфолог Я. Кравчук, ентомолог А. Ксєнжопольський, агроном, селекціонер Ю. Корогода, ґрунтознавець С. Трохимчук, фахівець у галузі с. господарства, громад. діяч Є. Храпливий, лікар-терапевт, фармаколог Я.-Г. Любенецький, лікар-невролог Ю. Чорний, правознавець Р.-Ю. Лоншан де Бер’є, історик Є. Пастернак, мовознавець М. Лесів, етнолог Р.-М. Рейнфусс, економіст Р. Моторін; літературознавці, прозаїки, поети, перекладачі С. Андрусів, Т. Бохенський, І. Вишневський, В. Гуменюк, М. Ґжендзельська, М. Дуркевич, А. Каменська, П. Купрись, К.-А. Яворський; піаніст Ю. Бонь, муз. діяч, скрипаль Р. Кумлик; церк. діяч УГКЦ І. Мартиняк, православ. капелан С. Федоронько; дипломати В. Болюх, З. Пеленський; військ., політ. і громад. діячі І. Галущинський, В. Іванис, І. Ігнатюк, М. Королько, М. Луцький, Ю. Шепарович. Тут навчалися правознавець І. Базарко, історик, політолог Р. Шпорлюк, лікар-кардіолог Л. Магола; політолог, письменник П. Балей, літературознавець, перекладач Д. Бучинський, письменник Василь Лозовий; графіки, живописці О. Ґелитович, В. Костирко; опер. співак, нар. арт. СРСР Г. Нелепп, хор. диригент, нар. арт. України Є. Вахняк; церк. діячі УГКЦ П. Бендик, Василій (Медвіт), В. Войтишин, Й.-І. Мілян, Б. Прах, В. Семенюк, теолог І. Гаваньо, церк. діячі РКЦ Л. Крулик, М. Мокшицький, С. Падевський, М. Трофим’як, М. Яворський; військ., політ. і громад. діячі В. Кук, Д. Ребет, З. Тершаковець, Я. Чорній. У Л. вивчав фрески у культ. спорудах живописець, мистецтвознавець, дійс. чл. НТШ Д.-М. Горняткевич; засн. галерею творів нар. художника України Т. Галькун; експонували картини засл. художника УРСР О. Байдукова; брав участь у пленерах засл. діяч мистецтв України О. Білозуб; мали персон. виставки О. Велідова, І. Вештак-Остроменська, М. Іванців, В. Ілляшенко, А. Костюк, М. Красник, В. Лобода, Т. Лукашевич, Р. Нетовкін, Н. Поліщук. На люблін. сцені виступали опер. співак (тенор), актор С. Волошко та співачка (лірико-драм. сопрано) О. Любич-Парахоняк. У Люблін. воєводстві народилися фахівець у галузі виноробства і виноградарства, правознавець Л. Голицин (маєток Стара Вєсь), геофізик, чл.-кор. НАНУ Р. Кутас (с. Зубовичі), агроном, фахівець у галузі меліорації, дійс. чл. НТШ І. Лапчук (с. Корчмин), вет. лікар, агроном, почес. академік НААНУ, Герой Соц. Праці М. Зінчук (с. Сухава), лікарі Б. Альошин (Замостя), Є. Баран (с. Туровець), В. Волко­­славська (с. Долгобичів), В. Казмірчук (с. Турковичі), М.-Л. Клодницька-Процик (Грубешів), І. Ковальчук (с. Стужиця), Є. Ко­­пистинський (Біла Підляська), М. Козачук, М. Левків-Козачук (обидва — с. Мости Малі), І. Мітюк (с. Трещени), Н. Міщанчук (с. Тугані), Р. Портус (с. Тучемпи), М. Сень (с. Гонятин), Я. Федонюк (с. Білопілля), брати військ. лікар Василь та освіт. діяч Карпо Дмитріюки (с. Костомолоти), лікар, меценат В. Іванець (с. Губинка), вет. лікарі М. Демчук (с. Вілька-Ліщанська), Ю. Курило (с. Жабче), ґрунтознавці М. Бекаревич (Замостя), Р. Панас (с. Кмичин), географ Х. Бурштинська (с. Гораєць), геологи М. Галабуда (с. Корощин), Д. Дригант (с. Корчмин), брати мікробіологи Петро (с. Стенятин) і Ростислав (с. Телятин) Гвоздяки, еколог Й. Гриб (с. Красне), паразитолог В. Здун (с. Пригоріле-Крилів), ботанік, фахівець з цитології та ембріології П. Оксіюк (с. Луковисько), біохімік О. Кекіш (м. Ґоздів), фахівець у галузі радіоелектроніки З. Грицьків (Біла Підляська), фахівець у галузі автоматизації Є. Пістун (с. Тарношин), фізики М. Дмит­рук (с. Петрилів), С. Ющук (с. Бусьно), фахівець у галузі металургії та аналіт. хімії А. Занько (с. Потуржин), брати фахівець у галузі металургії Василь та лікар-фізіотерапевт Олексій Киричинські (Біла Підляська), фахівець у галузі нафтохімії Л. Квітковський (с. Голя), хіміки І. Олексеюк (с. Верховина), Й. Ятчишин (с. Рогізно), математик Б. Ковальчук (с. Доброчин), фахівець у галузі будівництва А. Курилло (с. Поточек), фахівець у галузі механіки М. Максимович (с. Добратичі), економіст В. Сікора (с. Посадов), археолог В. Гончаров (Замостя), філолог, історик М. Думка (с. Жнятин), правознавець Б. Карпевич (с. Ульгівок), історики М. Кравець (с. Бабичі), О. Мазурок (с. Потуржин), Ю. Макар (с. Новосілки), І. Теодорович (с. Тереспіль), мовознавці А. Бурячок (с. Ощів), Д. Бучко (с. Закіпці), П. Дудик (с. Косинь), теоретик та історик літ-ри, критик М. Гнатюк (с. Лушків), літературознавець О. Рисак (с. Вишнів); письменник Олександр, його сестра фармаколог Анастасія та син фахівець у галузі інформ.-вимірюв. техніки Михайло Гаврилюки (с. Заболоття), подружжя письменник, історик Ю. Гаврилюк і поетеса Є. Жабінська (Біла Підляська), педагоги, громад. діячі М. Ваврисевич (с. Городло), М. Козак (с. Гребенне); прозаїки, поети, перекладачі Б. Задура (Пулави), Г. Заєць (с. Вирики), Н. Затіраха (с. Новосілки), Т. Карабович (с. Савин), І. Киризюк (с. Крив’ятич), В. Лучук (с. Матче), П. Мах (с. Корхів), М. Онуфрійчук (с. Путновичі), І. Павліха (с. Королі Нові), С. Сидорук (с. Ставки), П. Часто (с. Долгобичів), І. Чернецький (с. Злоєць), журналіст, видавець А. Якубюк (с. Воля Верещинська); мистецтвознавець І. Врона (с. Отроч); нар. митець-художник і поет В. Альбічук (с. Домбровиця Мала), живописці Я. Бурда (с. Подрусів), П. Грицик (с. Жуличі), художник монум.-декор. мистецтва, живописець П. Кравченко (с. Коргині), художниці декор.-ужитк. мистецтва М. Дімун (с. Гретьков), М. Церна (с. Стульно), майстер різьблення на дереві Ю. Князь (с. Поточек); засл. арх. УРСР М. Микула (м. Чесанів); співаки А. Іванов (Замостя), Ю. Мазурок (Красник; обидва — нар. арт. СРСР), В. Карпось (с. Козодави; засл. арт. УРСР), актор, режисер Н. Кондратюк (с. Людвинів), актриси Л. Криницька (с. Потуржин; обидва — нар. арт. УРСР), Н. Мазурчак (с. Ловча; засл. арт. УРСР), актриса, письменниця М. Крушельницька (с. Ульгівці), режисер Михайло (засл. діяч мистецтв УРСР) та його сестра актриса Ніна (нар. арт. України) Гіляровські (с. Телятин), диригенти Б. Депо (с. Конюхи; нар. арт. УРСР), О. Самохваленко (Замостя; засл. арт. УРСР), П. Доманчук (Холм), скрипалі О. Криса (с. Малі Ухані; засл. арт. УРСР), Ю. Крих (с. Рогузно), скрипаль, музикознавець, поет І. Лапінський (с. Угринів); православні церк. діячі Іриней (Бекіш; м. Ме­жиріччя), брати Йосип і Макарій (Оксіюки; с. Луковисько), І. Левчук (с. Тишівці), богослови М. Кобрин (с. Стужиця), П.-Ф. Крип’яке­­вич (с. Горишів Польський); фахівець у галузі фіз. виховання та спорту Ю. Карп’юк (с. Ганув), спортсмен (веслування на байдарках і каное), тренер Ю. Костючок (с. Добромисль); військ., громад. і політ. діячі М. Вербовий (с. Корні), Я. Войтюк (с. Сільце), В. Гуль (с. Деполтичі Руські), В. Дзіковський (с. Дахнів), В. Дужинський (с. Пиняни), І. Кандиба (с. Стульно), І. Кравчук (с. Осердів), брати Василь (с. Тишівці) та Володимир (с. Бортатичі) Криницькі, С. Любарський (с. Тишівці); військовик, Герой Радянського Союзу С. Гайдаренко (Грубешів).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю