Люблін

ЛЮ́БЛІН (Lublin) — місто в Польщі, в історичній області Малопольща, центр воєводства та повіту, місце компактного прожива­н­ня українців. Знаходиться на Пн. Люблін. височини, на р. Бистжиця (притока Вепшу, бас. Вісли), за 175 км від Варшави та за 100 км від укр.-польс. кордону. Площа 147,45 км². Насел. 324 637 осіб (2016), пере­важно поляки. Поділяється на 27 адм. р-нів. Залізнич. і автомобіл. вузол Сх. Польщі. За 10 км від міста — аеропорт. Сучасні межі Люблін. воєводства (25 122 км², 2 135 715 осіб) встановлені 1999. До нього уві­йшли колишні Замой. і Холм. воєводства та частини колиш. Білопідляс., Таонобжес. і Седлец. воєводств. На Сх. межує з Львів. і Волин. обл. (282,5 км). У складі Люблін. воєводства: 4 міські повіти — Л., Замостя (30,34 км², 64 746 осіб), Холм (35,28 і 63 949), Біла Під­ляська (49,4 і 57 389); 20 сільс. повітів — Люблін. (1679 і 151 679; 14 сільс. ґмін, міста: Бихава, 6,69 і 5033; Белжице, 23,46 і 6629), Замой., Холм., Більс., Пулав. (центр — Пулави, 50,61 і 48 526), Свідниц. (Свідник, 20,35 і 39 913), Красниц. (Красник, 25,52 і 35 078), Луків. (Луків, 35,75 і 30 381), Білгорай. (Білгорай, 21,1 і 26 724), Любартув. (Любартув, 13,92 і 22 321), Томашув. (Томашув-Любельський, 13,29 і 19 550), Ленчин. (Ленчна, 19 і 19 304), Красни­став. (Красни­став, 42,13 і 19 041), Грубешів. (Грубешів, 33,03 і 18 212), Радзин. (Радзинь-Під­ляський), Влодав. (Влодава), Янів. (Янів-Любельський), Парчев. (Парчев), Рицький (Рикі), Опол. (Ополе-Любельське). Міста-по­братими Л. в Україні: Луцьк, Луганськ, Старобільськ Луган. обл. (усі — від 1996), Львів (від 2004), Івано-Франківськ (від 2005), Рівне, Суми (обидва — від 2013). У Л. функціонує Ген. консульство України (межі консул. округу охоплюють Люблін., Під­ляс. і Під­карпат. воєводства). Назва міста походить від старо­­словʼян. імені Любомир. Перші поселе­н­ня на люблін. землі зʼяви­­лися на поч. середньовіч­чя, хоча археол. знахідки вказують на присутність різних культур задовго до цього. У люблін. перед­місті на пагорбі Чвартек виявлено артефакти 6 ст. У 10 ст. там споруджено деревʼяний замок, який пізніше замінено на мурований. Перша писемна згадка про Л. датується 1198. Поселе­н­ня, яке роз­вивалося як фортеця та стало місцем пере­бува­н­ня каштелянів, уперше згадується в істор. джерелах під 1224. У 1243 Л. двічі брав в облогу князь Данило Галицький. У поході 1244 він здобув Люблін. замок і під­корив Люблін. землю, однак згодом унаслідок конфлікту з татаро-монголами був змушений від­ступити. 1260 домініканці збудували перший катол. костел архангела Михаїла. У пізньому серед­ньо­віч­чі Л. за­знавав по­стій. нападів з боку татар, русинів (українців і білорусів) та литовців, кілька разів був зруйнований. 1317 під час правлі­н­ня краків. князя Влади­слава I Локетека (згодом — польс. король) отримав Маґдебур. право. 1341 польс. король Казимир III Великий наказав оточити Л. оборон. стінами. Того ж року він здобув побл. міста пере­могу над татарами. 1392 Л. отримав значні торг. привілеї від польс. короля Владислава II Яґайла, що згодом сприяло пере­творен­ню його на великий торг. центр. Спочатку місто входило до складу Сандомир. землі та Сандомир. воєводства, а 1474 стало центром Люблін. воєводства. У 15–16 ст. Л. швидко зро­став. 1506, 1554, 1556 тут проведені засі­да­н­ня корон. сейму. 26 червня 1569 у місті ухвалено Люблін. унію, яка обʼєд­нала Польс. королівство та Велике князівство Литовське в єдину державу — Річ Посполиту. Ця подія мала велике значе­н­ня для України, більшість земель якої пере­бувала під владою Великого князівства Литовського. Від­тоді укр. землі введено до європ. культурно-правового та цивілізац. простору. 1578 роз­почав функціонувати корон. трибунал — вищий апеляц. суд для шляхти та духовенства Краків., Сандомир., Люблін., Під­ляс., Руського, Белз., Поділ., Брацлав., Київ. і Волин. воєводств. Від 2-ї пол. 16 ст. — один із центрів проте­стант. реформації. При­близно в той самий час тут виникла одна з найбільших євр. громад Польщі. У 17 ст. від епідемії в місті померло понад 5 тис. осіб. 1655 Л. зруйнували козац. загони Б. Хмельницького, 1656 по­страждав під час т. зв. Швед. потопу. 1703 король Речі Посполитої Авґуст II Фрідріх надав Л. привілеї, що зрівняли його в правах із Краковом. 1792 місто захопило рос. військо. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у складі Австр. імперії; від 1815 — під владою Рос. імперії. Від 1837 — центр Люблін. губ. 1877 через Л. прокладено залізницю Варшава–Ковель (нині Волин. обл.), що сприяло роз­витку промисловості. 1873 мешкали 28 900, 1897 — 50 150 осіб. 1915–18 — під контролем нім. і австро-угор. військ. На той час євр. громада становила вже бл. 40 % від насел. Л. На поч. листопада 1918 після проголоше­н­ня ЗУНР у Л. був під­нятий жовто-блакит. прапор над будівлею українізов. військ. частини. Однак польс. влада її швидко роз­зброїла. У тому ж році засн. Катол. університет. 1921 проживали 94,5 тис., 1939 — 125 тис. осіб. У вересні 1939 Л. окупували нім. війська. У листопаді нацисти заарештували декілька сотень польс. юристів, інж., проф., учителів і священиків. Були закриті польс. навч. і культурні заклади, заборонені польс. газети. Як адм. центр дистрикту Л. був пере­творений на місце масового винище­н­ня євреїв в окупов. Польщі. На околиці Л. нацисти створили концентрац. табір Май­данек. 17 березня — 11 квітня 1942 бл. 26 тис. євреїв із люблін. ґетто вивезені до винищув. табору Белжець. Загалом 1939–44 убито бл. 40 тис. люблін. євреїв. 24 липня 1944 до Л. уві­йшла рад. армія. Від­тоді — тимчас. столиця контрольов. комуністами Польщі. 23 жовтня 1944 засн. Університет ім. М. Кюрі-Склодовської. У січні 1945 столицю від­новлено у Варшаві, а Л. знову став центром воєводства. У липні 1980 мешканці Л. серед перших у Польщі взяли участь у страйках, спрямованих проти комуніст. режиму. 1946 мешкали 99,5 тис., 1955 — 132,2 тис., 1966 — 207,9 тис., 1976 — 281,9 тис., 1986 — 329,7 тис., 1999 — 359,15 тис., 2015 — 335,1 тис. осіб. У Л. працюють під­приємства автомобіл., металург. і харчової промисловості. Окрім Катол. університету та Університету ім. М. Кюрі-Склодовської, діють Політехніка, Мед. і Природн. університети. Провадять наук. дослідж. науковці Люблін. від­діл. Польс. АН. Функціонують Люблін. музей (зберігаються памʼятки укр. нар. мистецтва й іконопису), Музей історії міста, Літ. музей Ю. Чеховича, Музей-садиба В. Поля, Музей «Під часами», Музей люблін. села; філармонія, оперета, кілька театрів; ботан. сад. Є сквер Т. Шевченка, побл. якого встановлено памʼят­­ник жертвам голодомору. Па­­мʼятки: краків. і ґрод. брами (1341–42, з пізнішими пере­будовами), костел Першого Причастя Пере­мож. Діви Марії (1412–26), стара (15 ст., 1781–87; роз­ташовувався корон. трибунал) та нова (1827–28) ратуші, королів. замок (14 –1-а пол. 16 ст.; збереглися кругла вежа-донжон і замк. каплиця Святої Трійці, стіни якої роз­писані руськими майстрами в греко-руському стилі; сучасну замк. будівлю споруджено у 19 ст.), палаци Любомирських (Радзивіл­лів; 16 ст., 1829), Чарторийських (17 ст.), Потоцьких (1-а пол. 18 ст.), Люблін. архікафедра пресвятих Іоан­на Хрестителя та Іоан­на Євангеліста (1586–1625), Спасо-Преображен. собор (1607–33), тринітар. вежа (1623–99), костел св. Юзефа Обручника та монастир кармелітів (1635–44), базиліка св. Стані­слава (1636–58), костельно-мо­настир. комплекс сестер-кармеліток (1-а пол. 17 ст.), костел і монастир капуцинів (1726–33), костел Святого Духа (1733), костел Наверне­н­ня св. апостола Павла (1740–94), Фарна площа з макетом костелу св. Михайла (ро­зі­браний рос. владою 1846–52), обеліск на честь Люблін. унії на Литов. площі (1826), готель «Європа» (1865–67), театр ім. Ю. Остерви (1884–86), каса люблін. промисловців (1900). Між краків. брамою і замком — старе місто з будинками у стилі люблін. ренесансу. У домінікан. соборі збереглася зала, в якій під­писано акт Люблін. унії. Роз­винений туризм. Однією з найдавніших тер. у Л. є руська дільниця (р-н сучас. вул. Руська). 1390 у писем. джерелах згадується руська церк­ва Преображе­н­ня Господнього (Спасу). 1560–79 при ній засн. Василіян. монастир. 1586 тут виникло православне парафіял. братство, яке патронував В.-К. Острозький та ін. руські князі. 1587 деревʼяна будівля руської церкви згоріла, тому 1607 на її місці зведено муровану. 5 березня 1633 її освятив митрополит Петро Могила, а 1635 вона стала уніатською. 1864 рос. влада закрила Василіян. монастир, а 1875 від­новила православну парафію. 1638 згадується церква св. Миколая. 1875 у центрі Л. освячено церкву Воздвиже­н­ня Чесного Хреста, яку знищено 1925 за наказом польс. влади. 1875 для грец. купців збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці, при якій діяла чол. г-зія. У між­воєн. період її пере­творили на костел св. Йосафата. 17 травня 1989 від­булася інтронізація єпис­копа Авеля (Поплавського) для від­новленої Люблін.-Холм. єпархії Польс. православ. Церкви. У 1920-х рр. у Л. оселилася група укр. політ. і військ. діячів, які залишили Батьківщину після поразки боротьби за незалежність України. Це стимулювало роз­виток укр. культур. та освіт. життя, що триває донині. На православ. кладовищі на вул. Липова збереглися могили, а 2001 встановлено памʼятник воїнам Армії УНР (22 січня 2012 побл. нього спільно з Ген. консульством України у Л. проведено Панахиду за душі борців за волю України та молебень за Україну, які очолив архі­єпис­коп Авель). Укр. громада значно поповнилася після 2-ї світової вій­ни пере­важно завдяки вихідцям із Холмщини та Під­ляш­шя. 1947 багатьох з них депортували під час Акції «Вісла». 1956 у Л. створ. один із перших гуртків Су­спільно-культурного товариства Українського. У цей період виникла низка укр. худож. ансамблів, місц. радіомовле­н­ня почало транс­лювати пере­дачі українською мовою. Велика кількість українців пере­їхала сюди й на­прикінці 1980-х — 90-х рр. 1999 люблін. українці заснували Товариство до­гляду за могилами укр. вояків. Пізніше воно роз­ширило сферу діяльності, почало організовувати заходи, які сприяють збережен­ню укр. нац. традицій, а у травні 2006 змінило назву на Укр. товариство у Л. У червні того ж року його члени організували Фестиваль укр. культури «Під­ляська мозаїка». Від 2009 поширює свою діяльність на Л., Холм і Люблін. воєводство. 2013 при ньому створ. молодіжну секцію та освітню комісію. Серед провід. діячів — Г. Ку­пріянович (голова гол. управи; народився у Л.), В. Ковальський (його заст. і голова Холм. від­ділу), А. Севенець, М. Рощенко (голова Люблін. від­ділу), А. Боровик, В. Падалка (усі — чл. гол. управи). Від 1989 під редакторством Г. Ку­пріяновича виходив бюлетень «KRĄG». 2000 з ініціативи Б. Осадчука та за під­тримки Є. Клочовскі та Є. Ґедройца засн. Колегіум польських і українських університетів, який 2011 ліквідовано, а на його базі організов. Центр Сх. Європи Університету ім. М. Кюрі-Склодовської. Нині укр. греко-катол. громада Л. обʼ­єд­нана в парафію Різдва Пресвятої Богородиці (церкву зведено 1759 у с. Угринів, нині Сокал. р-ну Львів. обл.; 1903 її ро­зі­брано та пере­везено у Л.) Пере­мишл.-Варшав. архієпархії УГКЦ. Укр. православна громада Л. гуртується навколо парафії св. Петра Могили з церквою Воздвиже­н­ня Чесного Хреста Господнього (у Православ. домі соц. допомоги) Люблін.-Холм. єпархії Польс. православ. Церкви. 1975 від­бувся перший випуск у Люблін. греко-катол. духов. семінарії (інтеграл. під­роз­діл Катол. університету). 1990 вона прийняла 10 семінаристів з України, а станом на 2015 під­готувала 109 випускників з України. Укр. парафія св. Петра Могили від 2003 видає церк. бюлетень-щомісячник «Православний Голос Люблина» та утримує неділ. школу. Серед видат. уродженців міста — історики А. Ґель, І. Лоський, Я. Хоніґсман, статистик, економіст В. Варзар, авіакон­структор К. Захарченко, ботанік Ф. Каменський, літ. критик, пере­кладач Є. Вєлюнський, літературо­знавець М. Стех. У Л. жили та працювали історик, академік Польс. АН Л. Бялковський, агрофізик, академік Польс. АН, іноз. чл. ВАСГНІЛ Б. Добжанський; дійсні чл. НТШ — економіст Є. Ґловінський, історик І. Джиджора, військовик, історик В. Кучабський, історик права К. Лоський; математик Ю. Козицький, матеріало­знавець М. Пашечко, геоморфолог Я. Кравчук, ентомолог А. Ксєнжопольський, агроном, селекціонер Ю. Корогода, ґрунто­знавець С. Трохимчук, фахівець у галузі с. господарства, громад. діяч Є. Храпливий, лікар-терапевт, фармаколог Я.-Г. Любенецький, лікар-невролог Ю. Чорний, право­знавець Р.-Ю. Лоншан де Берʼє, історик Є. Пастернак, мово­знавець М. Лесів, етнолог Р.-М. Рейнфусс, економіст Р. Моторін; літературо­знавці, прозаїки, поети, пере­кладачі С. Андрусів, Т. Бохенський, І. Вишневський, В. Гуменюк, М. Ґжендзельська, М. Дуркевич, А. Каменська, П. Ку­прись, К.-А. Яворський; піаніст Ю. Бонь, муз. діяч, скрипаль Р. Кумлик; церк. діяч УГКЦ І. Мартиняк, православ. капелан С. Федоронько; дипломати В. Болюх, З. Пеленський; військ., політ. і громад. діячі І. Галущинський, В. Іванис, І. Ігнатюк, М. Королько, М. Луцький, Ю. Шепарович. Тут на­вчалися право­знавець І. Базарко, історик, політолог Р. Шпорлюк, лікар-кардіолог Л. Магола; політолог, письмен­ник П. Балей, літературо­знавець, пере­кладач Д. Бучинський, письмен­ник Василь Лозовий; графіки, живописці О. Ґелитович, В. Костирко; опер. спів­ак, нар. арт. СРСР Г. Нелепп, хор. диригент, нар. арт. України Є. Вахняк; церк. діячі УГКЦ П. Бендик, Василій (Медвіт), В. Войтишин, Й.-І. Мілян, Б. Прах, В. Семенюк, теолог І. Гаваньо, церк. діячі РКЦ Л. Крулик, М. Мокшицький, С. Падевський, М. Трофимʼяк, М. Яворський; військ., політ. і громад. діячі В. Кук, Д. Ребет, З. Тершаковець, Я. Чорній. У Л. ви­вчав фрески у культ. спорудах живописець, мистецтво­знавець, дійс. чл. НТШ Д.-М. Горняткевич; засн. галерею творів нар. художника України Т. Галькун; екс­понували картини засл. художника УРСР О. Байдукова; брав участь у пленерах засл. діяч мистецтв України О. Білозуб; мали персон. ви­ставки О. Велідова, І. Вештак-Остроменська, М. Іванців, В. Іл­ляшенко, А. Костюк, М. Красник, В. Лобода, Т. Лукашевич, Р. Нетовкін, Н. Поліщук. На люблін. сцені ви­ступали опер. спів­ак (тенор), актор С. Волошко та спів­ачка (лірико-драм. сопрано) О. Любич-Парахоняк. У Люблін. воєводстві народилися фахівець у галузі виноробства і вино­градарства, право­знавець Л. Голицин (маєток Стара Вєсь), геофізик, чл.-кор. НАНУ Р. Кутас (с. Зубовичі), агроном, фахівець у галузі меліорації, дійс. чл. НТШ І. Лапчук (с. Корчмин), вет. лікар, агроном, почес. академік НААНУ, Герой Соц. Праці М. Зінчук (с. Сухава), лікарі Б. Альошин (Замостя), Є. Баран (с. Туровець), В. Волко­­славська (с. Долгобичів), В. Казмірчук (с. Турковичі), М.-Л. Клодницька-Процик (Грубешів), І. Ковальчук (с. Стужиця), Є. Ко­­пистинський (Біла Під­ляська), М. Козачук, М. Левків-Козачук (обидва — с. Мости Малі), І. Мітюк (с. Трещени), Н. Міщанчук (с. Тугані), Р. Портус (с. Тучемпи), М. Сень (с. Гонятин), Я. Федонюк (с. Білопі­л­ля), брати військ. лікар Василь та освіт. діяч Карпо Дмитріюки (с. Костомолоти), лікар, меценат В. Іванець (с. Губинка), вет. лікарі М. Демчук (с. Вілька-Ліщанська), Ю. Курило (с. Жабче), ґрунто­знавці М. Бекаревич (Замостя), Р. Панас (с. Кмичин), гео­граф Х. Бурштинська (с. Гораєць), геологи М. Галабуда (с. Корощин), Д. Дригант (с. Корчмин), брати мікробіо­логи Петро (с. Стенятин) і Ро­стислав (с. Телятин) Гвоздяки, еколог Й. Гриб (с. Красне), паразитолог В. Здун (с. Пригоріле-Крилів), ботанік, фахівець з цитології та ембріології П. Оксіюк (с. Луковисько), біо­хімік О. Кекіш (м. Ґоздів), фахівець у галузі радіо­електроніки З. Грицьків (Біла Під­ляська), фахівець у галузі автоматизації Є. Пістун (с. Тарношин), фізики М. Дмит­рук (с. Петрилів), С. Ющук (с. Бусьно), фахівець у галузі металургії та аналіт. хімії А. Занько (с. Потуржин), брати фахівець у галузі металургії Василь та лікар-фізіотерапевт Олексій Киричинські (Біла Під­ляська), фахівець у галузі нафтохімії Л. Квітковський (с. Голя), хіміки І. Олексеюк (с. Верховина), Й. Ятчишин (с. Рогізно), математик Б. Ковальчук (с. Доброчин), фахівець у галузі будівництва А. Курил­ло (с. Поточек), фахівець у галузі механіки М. Максимович (с. До­братичі), економіст В. Сікора (с. Посадов), археолог В. Гончаров (Замостя), філолог, історик М. Думка (с. Жнятин), право­знавець Б. Карпевич (с. Ульгівок), історики М. Кравець (с. Бабичі), О. Мазурок (с. Потуржин), Ю. Макар (с. Новосілки), І. Теодорович (с. Тере­спіль), мово­знавці А. Бурячок (с. Ощів), Д. Бучко (с. Закіпці), П. Дудик (с. Косинь), теоретик та історик літ-ри, критик М. Гнатюк (с. Лушків), літературо­знавець О. Рисак (с. Вишнів); письмен­ник Олександр, його сестра фармаколог Анастасія та син фахівець у галузі інформ.-вимірюв. техніки Михайло Гаврилюки (с. Заболо­т­тя), по­друж­жя письмен­ник, історик Ю. Гаврилюк і поетеса Є. Жабінська (Біла Під­ляська), педагоги, громад. діячі М. Ваврисевич (с. Городло), М. Козак (с. Гребен­не); прозаїки, поети, пере­кладачі Б. Задура (Пулави), Г. Заєць (с. Вирики), Н. Затіраха (с. Новосілки), Т. Карабович (с. Савин), І. Киризюк (с. Кривʼятич), В. Лучук (с. Матче), П. Мах (с. Корхів), М. Онуфрійчук (с. Путновичі), І. Павліха (с. Королі Нові), С. Сидорук (с. Ставки), П. Часто (с. Долгобичів), І. Чернецький (с. Злоєць), журналіст, видавець А. Якубюк (с. Воля Верещинська); мистецтво­знавець І. Врона (с. Отроч); нар. митець-художник і поет В. Альбічук (с. Домбровиця Мала), живописці Я. Бурда (с. Подрусів), П. Грицик (с. Жуличі), художник монум.-декор. мистецтва, живописець П. Кравченко (с. Коргині), художниці декор.-ужитк. мистецтва М. Дімун (с. Гретьков), М. Церна (с. Стульно), майстер різьбле­н­ня на дереві Ю. Князь (с. Поточек); засл. арх. УРСР М. Микула (м. Чесанів); спів­аки А. Іванов (Замостя), Ю. Мазурок (Красник; обидва — нар. арт. СРСР), В. Карпось (с. Козодави; засл. арт. УРСР), актор, режисер Н. Кондратюк (с. Людвинів), актриси Л. Криницька (с. Потуржин; обидва — нар. арт. УРСР), Н. Мазурчак (с. Ловча; засл. арт. УРСР), актриса, письмен­ниця М. Крушельницька (с. Ульгівці), режисер Михайло (засл. діяч мистецтв УРСР) та його сестра актриса Ніна (нар. арт. України) Гіляровські (с. Телятин), диригенти Б. Депо (с. Конюхи; нар. арт. УРСР), О. Самохваленко (Замостя; засл. арт. УРСР), П. Доманчук (Холм), скрипалі О. Криса (с. Малі Ухані; засл. арт. УРСР), Ю. Крих (с. Рогузно), скрипаль, музико­знавець, поет І. Лапінський (с. Угринів); православні церк. діячі Іриней (Бекіш; м. Ме­жиріч­чя), брати Йосип і Макарій (Оксіюки; с. Луковисько), І. Левчук (с. Тишівці), богослови М. Кобрин (с. Стужиця), П.-Ф. Крипʼяке­­вич (с. Горишів Польський); фахівець у галузі фіз. вихова­н­ня та спорту Ю. Карпʼюк (с. Ганув), спортс­мен (веслува­н­ня на байдарках і каное), тренер Ю. Костючок (с. Добромисль); військ., громад. і політ. діячі М. Вербовий (с. Корні), Я. Войтюк (с. Сільце), В. Гуль (с. Деполтичі Руські), В. Дзіковський (с. Дахнів), В. Дужинський (с. Пиняни), І. Кандиба (с. Стульно), І. Кравчук (с. Осердів), брати Василь (с. Тишівці) та Володимир (с. Бортатичі) Криницькі, С. Любарський (с. Тишівці); військовик, Герой Радянського Союзу С. Гайдаренко (Грубешів).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю