Любомль

ЛЮБО́МЛЬ — місто Волинської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця. Знаходиться за 486 км від Києва, за 123 км від обл. центру, за 50 км від Володимира-Волинського та Ковеля, за 52 км від кордону з Білоруссю та за 17 км від кордону з Польщею (за 35 км від Холма), за 33 км від смт Шацьк і за 15 км від смт Головне. Площа 11,98 км2. За переписом насел. 2001, проживали 10 395 осіб (складає 102,7 % до 1989); станом на 2015 — 10 200 осіб; переважно українці. Проходять автошляхи Варшава–Люблін–Ковель–Сарни–Коростень–Київ, Володимир-Волинський–Брест. Залізнична станція. Тер. міста постійно заселена від мідного віку. Виявлені також артефакти пізнього палеоліту, неоліту та бронз. віку, досліджені поселення та могильник вельбар. культури (вул. Брестська, 2–4 ст.), 2 давньорус. городища (урочище Шопи, 10–11 ст.; Замчище, 11–12 ст.). Городище 10–11 ст. за 0,5 км на Сх. з дитинцем, двома оборон. валами і ровами пл. до 3 га та поселенням до 5 га було першоосновою міста. Археологи розкопали житла-напівземлянки, знайшли різноманітну зброю та с.-г. знаряддя праці. Тогочасні мешканці міста займалися гончарством, виплавленням заліза з болот. руди. Потім жит. залишили низинні місця та перейшли на підвищення за 1 км на Зх. Л. уперше згадується у Галиц.-Волин. літописі під 1287. Літописець описав події, пов’язані з життям волин. князя Володимира Васильковича, племінника короля Данила Галицького. Місто було добре укріплене та розбудоване, у ньому містилася князів. резиденція. Володимир Василькович часто приїжджав з Володимира (нині Володимир-Волинський) до Л., який оточували ліс. пущі, на полювання та відпочинок. 1288 він тут і помер. За легендою, назва міста походить від виразу князя Володимира Васильковича «Любо мне здесь». Л. знаходився на перехресті торг. шляхів з Володимира на Брест (нині Білорусь) та з Холма (нині Польща) на Волинь. Мешканці займалися ремеслами, зокрема кували мідні двері, виготовляли ювелірні вироби. 1264 Володимир Василькович звів у Л. муров. Георгіїв. церкву (нині пам’ятка архітектури нац. значення). За Галиц.-Волин. літописом, князь особисто переписував книги, а у Л. на той час була найбільша бібліотека на Зх. Україні. Після розпаду Галиц.-Волин. держави 1366 Л. відійшов до Польщі, до 1795 перебував у складі Холм. землі. За польс. короля Казимира ІІІ Великого збудовано новий замок. 1392 польс. король та литов. князь Владислав ІІ Яґайло у Любомл. замку надав Маґдебур. право Холму. Від нього Л. також отримав низку привілеїв, адже тут проживала його сестра Олександра. 1412 з його ініціативи споруджено Троїц. костел (нині пам’ятка архітектури нац. значення). Тер. старого міста оточували глибокий рів і вал із частоколом та трьома в’їзними брамами. Від 14 ст. у Л. мешкала значна євр. громада. 1510 побудовано муров. синагогу (1947 розібрано за наказом комуніст. влади). Спочатку Л. був повіт. центром, у 16 ст. став центром негрод. староства. 1541 отримав Маґдебур. право. Від кін. 16 ст. Л. був приданим дочки польс. короля Сиґізмунда ІІІ Вази. 1659–64 Любомл. староство належало гетьману І. Виговському, відтоді — гетьману П. Тетері, 1671 як компенсація збитків родини під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького вальним сеймом передано синам князя Яреми Вишневецького — польс. королю Міхалу-Корибуту та корон. гетьману, князю Дмитру-Єжі. Місто неодноразово горіло — 1473, 1602, 1619, 1728, 1750. У 1768 власником Л. став граф, корон. гетьман Ф.-К. Браницький, який 1782 побудував розкіш. палац (нині пам’ятка архітектури нац. значення). Після 3-го поділу Польщі 1795 Л. відійшов до Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — волосне містечко Володимир-Волин. пов. Волин. губ. 1812 на пд. окраїні Л. відбувся бій між рос. військами 3-ї Зх. армії генерала О. Тормасова й австр.-саксон. корпусами Шварценберґа та Реньє. 1849 палац і землі Браницьких конфісковані за участь у польс. повстанні 1830. У 1874 через Л. прокладено гілку Привіслян. залізниці (Ковель–Мацеїв–Л.) та відкрито станцію. 1882 місц. школу реформовано в однокласне училище (від 1902 — двокласне). У 2-й пол. 19 ст. щорічно відбувалося 6–7 одноден. ярмарків, працювали 3 потуж. млини, лісопил., цегел. і винокур. заводи. Від осені 1915 Л. контролювали нім.-австр. війська. 1916 з ініціативи УСС відкрито укр. школу. 1920–39 — повіт. центр Волин. воєводства у складі Польщі; від 1939 — місто у межах УРСР. Від 1940 — райцентр Волин. обл. У міжвоєн. період працювали горілчаний, цегел. заводи, електростанція, млини, дрібне шкіряне виробництво; діяли заг. школа та г-зія. 1860 проживали 2784, 1897 — 6969, 1911 — 4073, 1921 — 3328, 1926 — 3848, 1931 — 7246, 1939 — 8100 осіб. Наприкінці 19 ст. євреї складали 73,7 %, на поч. 1920-х рр. — 94,4 %, наприкінці 1930-х рр. — 62 %. Жит. зазнали сталін. репресій. У червні 1941 місто обороняли 98-й Любомл. прикордон. загін, 61-й стрілец. і 178-й артилерій. полки. Від 25 червня 1941 до 19 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Діяли укр. націоналіст. і рад. підпілля. Під час визволення Л. і Любомл. р-ну загинуло багато рад. воїнів; відзначилися Герої Рад. Союзу В. Бекетов, П. Білоконь, О. Боканєв, О. Булгаков, О. Євдокимов, П. Ємельянов, А. Єрошкін, В. Іванцов, М. Шаховцев, М. Шкарлетова та ін. Нацисти створили ґетто, вбили бл. 4 тис. євреїв. Наприкінці 20 ст. у США, Ізраїлі та низці країн Європи проведено виставку, присвячену історії любомл. євр. громади. Від 1963 кілька десятиліть функціонувало Любомл. мед. училище. У 1960–90-х рр. були розвинені маш.-буд. і металообробна (філія Київ. заводу «Маяк» — Любомл. завод «Світязь»; Любомл. мех. завод), деревообробна, харч. (маслозавод, хліб. завод) промисловості, існував аеропорт. Нині працюють підприємства «Верніколор» (офіц. дистриб’ютор лакофарб. матеріалів провід. італ. виробників), «Фолсаж» (пластмас. тара, плівка для вакуум. пакування), а також з виготовлення хлібобулоч. виробів, тротуар. плитки та брикетів для опалювання. У Л. — Любомл. профес. ліцей, 2 заг.-осв. школи, г-зія, Будинок школяра, станція юних техніків, ДЮСШ; центр. рай. бібліотека для дорослих, рай. дит. б-ка, Любомльський краєзнавчий музей, рай. Будинок культури, муз. школа; центр. рай. лікарня. Виходить рай. г. «Наше життя». Нар. аматор. колективи: хор «Любава», хор ветеранів війни і праці «Осіннє золото», ансамбль естрад. пісні «Голос любові», вокал.-інструмент. ансамбль «Вербиченька», театр рай. Будинку культури. Діють реліг. громади УПЦ МП (2), УПЦ КП (2), РКЦ, УГКЦ, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови. Пам’ятки архітектури місц. значення: забудова центр. площі (поч. 20 ст.), дерев’яна церква Різдва Богородиці (1884). Встановлено погруддя князя Володимира Васильковича, пам’ятники Б. Хмельницькому, «Матері та дитині» (ін. назва — «Щасливе материнство»), мемор. комплекси на честь рад. воїнів-визволителів, партизанів і підпільників, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятні знаки на честь 2000-річчя Різдва Христового, борцям за волю України, воїнам-афганцям. Серед видат. уродженців — домінікан. теолог 16 ст. Северин Любомльчик; польс. фахівець у галузі бджільництва Р. Костецький, військ. лікар М. Бохон (був проф. Ленінгр. мед. інституту, нині С.-Петербург); біохімік С. Анґельський, лікар-стоматолог Л. Лінденбаум, етнограф, історик, мовознавець Н. Букатевич, педагог, психолог О. Матеюк; поет, громад. діяч Р. Братунь, поет І. Котович, письменниця Л. Черкашина; плакатист Й. Герасимович (жив і працював у Москві), живописець М. Букатевич, майстриня худож. кераміки Л. Нікітюк; актриса, нар. арт. СРСР, Герой Соц. Праці Н. Ужвій (у місті — 3 мемор. дошки на її честь, зберігся будинок, у якому вона народилася), співак, нар. арт. України С. Пікульський, актор, засл. арт. УРСР Г. Лойко; політ. діяч В. Мохнюк. 1976–80 у Любомл. рай. лікарні працювала лікар-педіатр Л. Миколишин. 1892 Л. і с. Бережці відвідала поетеса Леся Українка.