Любченко Панас Петрович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Любченко Панас Петрович


Любченко Панас Петрович

ЛЮ́БЧЕНКО Панас Петрович (02(14). 01. 1897, м. Кагарлик, нині Київ. обл. – 30. 08. 1937, Київ) – партійний і радянський діяч. Брат А. Любченка. Від 1913 – в есерів. русі. Після закінчення Київ. військ.-фельдшер. школи (1914) як пом. лікаря піхот. полку брав участь у 1-й світ. війні. Екстерном склав іспити на атестат зрілості (1917), рік навч. на мед. і водночас на юрид. ф-тах Київ. ун-ту. Після Лютн. революції 1917 – чл. виконкому Київ. ради робітн. і солдат. депутатів, УЦР від УПСР (входив до лівої фракції, що виступала за встановлення більшов. влади в Украї­­ні). За гетьманату П. Скоропадського – чл. нелегал. ревкому в Києві від «боротьбистів». Після розколу партії від березня 1919 – чл. і один із кер. Укр. партії соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів), від серпня того ж року – Укр. КП (боротьбистів). У лютому–серпні 1919 – секр. Київ. губкому, чл. Ревтри­буналу. 1920 разом з ін. провід. «боротьбистами» увійшов до складу КП(б)У. Відтоді – заст. голови Київ. губвиконкому, секр. Київ. губкому КП(б)У, заст. нач. політвідділу 2-ї Кінної армії. 1921–25 – голова Черніг., заст. голови Донец. губвиконкомів, голова правління Спілки с.-г. кооперації УСРР; 1925–27 – голова Київ. губвиконкому й окр­виконкому. В цей період гостро критикував М. Грушевського, С. Єфремова та ін. представників укр. інтелігенції, які уособлювали добу УНР. 1927–34 – секр. ЦК КП(б)У; водночас – голова Всеукр. кооп. ради; від 1933 – 1-й заст. голови Раднаркому УСРР. Виступив громад. обвинувачем на показовому політ. процесі Спілки визволення України навесні 1930 у Харкові, яким започатковано потужну хвилю репресій. Від 1934 – голова Раднаркому УРСР і чл. політбюро ЦК КП(б)У. Нагородж. орденом Леніна (1935). Несе відповідальність за насильниц. колективізацію та голод 1932–33, винищення укр. інтелігенції і селянства. На пленумі ЦК КП(б)У в серпні 1937 звинувачений у кер-ві контрев. націоналіст. орг-цією колиш. «боротьбистів» в Україні. Під час перерви в його роботі у своїй квартирі застрелив дружину та покінчив життя самогубством (також існує версія, що Л. був убитий співроб. НКВС УРСР). Реабіліт. 1956. У рідному місті було встановлено його погруддя (демонтов. 2014).

Літ.: Пирог Р. Я. Как погиб Председатель Совнаркома Украинской ССР П. П. Любченко // Изв. ЦК КПСС. 1990. № 10; Шаповал Ю. І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. К., 1993; Уряди України у ХХ ст.: Наук.-докум. вид. К., 2001; Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002; Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). К., 2005.

Статтю оновлено: 2017