Любченко Панас Петрович

Визначення і загальна характеристика

ЛЮ́БЧЕНКО Панас Петрович (02(14). 01. 1897, м. Кагарлик, нині Київ. обл. — 30. 08. 1937, Київ) — партійний і радянський діяч. Брат А. Любченка. Від 1913 — в есерів. русі. Після закінче­н­ня Київ. військ.-фельдшер. школи (1914) як пом. лікаря піхот. полку брав участь у 1-й світ. війні. Екс­терном склав іспити на ате­стат зрілості (1917), рік навч. на мед. і водночас на юрид. ф-тах Київ. університету. Після Лютн. революції 1917 — чл. виконкому Київ. ради робітн. і солдат. депутатів, УЦР від УПСР (входив до лівої фракції, що ви­ступала за встановле­н­ня більшов. влади в Украї­­ні). За геть­манату П. Скоропадського — чл. нелегал. ревкому в Києві від «боротьбистів». Після роз­колу партії від березня 1919 — чл. і один із кер. Укр. партії соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів), від серпня того ж року — Укр. КП (боротьбистів). У лютому–серпні 1919 — секр. Київ. губкому, чл. Ревтри­буналу. 1920 разом з ін. провід. «боротьбистами» уві­йшов до складу КП(б)У. Від­тоді — за­ступник голови Київ. губвиконкому, секр. Київ. губкому КП(б)У, заст. нач. політвід­ділу 2-ї Кін­ної армії. 1921–25 — голова Черніг., за­ступник голови Донец. губвиконкомів, голова правлі­н­ня Спілки с.-г. кооперації УСРР; 1925–27 — голова Київ. губвиконкому й окр­виконкому. В цей період гостро критикував М. Грушевського, С. Єфремова та ін. пред­ставників укр. інтелігенції, які уособлювали добу УНР. 1927–34 — секр. ЦК КП(б)У; водночас — голова Всеукр. кооп. ради; від 1933 — 1-й за­ступник голови Раднаркому УСРР. Ви­ступив громад. обвинувачем на показовому політ. процесі Спілки визволе­н­ня України навесні 1930 у Харкові, яким започатковано потужну хвилю ре­пресій. Від 1934 — голова Раднаркому УРСР і чл. політбюро ЦК КП(б)У. Нагородж. орденом Леніна (1935). Несе від­повід­альність за насильниц. колективізацію та голод 1932–33, винище­н­ня укр. інтелігенції і селянства. На пленумі ЦК КП(б)У в серпні 1937 звинувачений у кер-ві контрев. націоналіст. організацією колиш. «боротьбистів» в Україні. Під час пере­рви в його роботі у своїй квартирі застрелив дружину та покінчив життя самогубством (також існує версія, що Л. був убитий спів­роб. НКВС УРСР). Реабіліт. 1956. У рідному місті було встановлено його погру­д­дя (демонтов. 2014).

Літ.: Пирог Р. Я. Как погиб Председатель Совнаркома Украинской ССР П. П. Любченко // Изв. ЦК КПСС. 1990. № 10; Шаповал Ю. І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. К., 1993; Уряди України у ХХ ст.: Наук.-докум. вид. К., 2001; Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002; Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). К., 2005.

Ю. І. Шаповал

Завантажити статтю