Людкевич Станіслав Пилипович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Людкевич Станіслав Пилипович

ЛЮДКЕ́ВИЧ Станіслав Пилипович (24. 01. 1879, м. Ярослав, нині Польща – 10. 09. 1979, Львів) – композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Чоловік З. Штундер. Канд. мистецтво­знавства (1908). Проф. (1939). Держ. премія УРСР ім. Т. Шевченка (1964). Нар. арт. СРСР (1969). Герой Соц. Праці (1979). Засл. діяч мист-в УРСР (1945). Закін. філос. ф-т Львів. ун-ту (1901). Композицію вивчав самостійно, 1897–99 консультувався у М. Сол­тиса, слухав лекції у Львів. консерваторії, 1906–08 у Відні навч. композиції в О. Землинського, теорії музики – в ун-ті в Г. Ґреденера та Г. Адлера, під кер-вом остан. написав і захистив дис. «Два причинки до питання розвитку звукозображальности» (1908), слухав лекції Г. Рімана в Ляйпцизі (Німеччина). Від 1901 працював учителем г-зій у Львові й Перемишлі (нині Польща); від 1905 разом з І. Трушем видавав ж. «Артистичний вісник». Як поет належав до літ. угруповання «Молода муза». Розшифрував і відредагував понад 1500 пісень, записаних на фонограф О. Роздольським, які увійшли до зб. «Галицько-руські народні мелодії» (Л., 1906–07, ч. 1–2). Л. – один з організаторів (1903) і дир. (1910–15) Вищого муз. ін-ту у Львові (згодом Львів. кон­серваторія, нині Львівська націо­нальна музична академія ім. М. Ли­сенка). Під час 1-ї світ. війни 4 р. перебував у полоні. Повернувшись до Львова, продовжив викладати у Вищому муз. ін-ті. Співпрацював із львів. часописами «Музичний листок» (1925), «Музичний вісник» (1929–34). Співзасн. Союзу укр. профес. музик (1934), від 1936 – голова Музиколог. комісії НТШ. До 1938 постійно виступав як диригент хору «Боян». 1939–73 – проф. і зав. каф. історії, теорії музики та композиції Львів. кон­серваторії, водночас 1939–41 – ст. н. с. Львів. відділ. Ін-ту фольк­лору АН УРСР. 1944 – голова Організац. ком-ту Львів. відділу СКУ. Від 1956 – чл. Укр. респ. правління цієї спілки. Л. – один з найвидатніших укр. композиторів 20 ст., у творчості якого поєднано риси нац. муз. стилю з особливостями європ. пізнього романтизму та модерну. Позиція митця-просвітителя трак­тувалася ним у орган. єдності нац. та європ., і навіть вище – універсального, вселюдського. Л. як перший профес. укр. композитор, музикознавець і педагог Галичини свідомо дотримувався у твор. і культурол. діяльності двох принципів: з одного боку, плекав окремішність, самобутність нац. мист-ва, з іншого, постійно наголошував на не­обхідності актив. взаємодії укр. та ін. європ. шкіл. У його творчості виділяють 3 періоди: ранній (до 1914), зрілий (до 1939), пізній (до 1979). Творив у різних жанрах, віддавав перевагу симф. та хор. і вокал.-оркестр. формам на тексти Т. Шевченка та І. Франка, а також Олександра Олеся, В. Пачовського, П. Карманського і на власні слова, звер­тався здебільшого до сусп.-нац. та фольклорно-звичаєвих тем. Гнучкість стил. трансформацій в індивід. манері Л. відобразила естетику тогочас. композитор. шкіл. Серед осн. творів – симф.-кантата «Кавказ», кантата «Заповіт» на сл. Т. Шевченка, симф. поеми «Каменярі», «Мойсей» на сл. І. Франка, «Рондо юнаків» та ін. Муз. мова його творів вражає модер. прийомами письма, багатоманітністю інтонац. джерел, що сягають розмаїття фольклор. прототипів: епічно-імпровізац., лірич. та жартівливих пісень, нових стиліст. віянь і романт. алюзій. Музикозн. спад­щина Л. – праці з фольклористики, історії укр. музики, теорії, соль­феджіо та муз. педагогіки, крит. розвідки. Осн. тематика праць: походження музики, зв’я­зок профес. музики з фольклор. джерелами, поняття нац. мист-ва, взаємозв’язок музики і слова, пед. засади та укр. традиція муз. шкільництва, огляд тогочас. муз. життя і творчості. Серед учнів – Б. Вахнянин, А. Гнатишин, С. Гри­ца, Л. Корній, М. Корчинський, З. Лисько, Р. Придаткевич, М. Ско­рик, Б. Фільц, Г. Цицалюк. Пам’я­ті Л. присвяч. тв. «Романтичні ва­ріації на тему С. Людкевича» для арфи В. Кікти (1976), «Елегія па­м’яті С. Людкевича» для струн. оркестру Є. Станковича (1979), вокал. цикл «Срібні струни» на сл. Олександра Олеся (1969) і фортеп. п’єса «Спомин» із циклу «Музичні присвяти» (1993) Б. Фільц. У Львові функціонує Людкевича С. Меморіальний му­зей, його ім’ям названо Львів. муз. уч-ще, вулиці у Львові та м. Коломия Івано-Фр. обл., засн. муз. премію.

Пр.: Загальні основи музики: теорія музики. Коломия, 1921; Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу. Л., 1930; Дослідження, статті, рецензії. К., 1973; Дослідження, статті, рецензії, виступи: У 2 т. Л., 1999; 2000.

Тв.: опери – «Бар Кохба» (1926, за однойм. поемою Я. Врхліцького, пере­­клад І. Франка, незакін.), «Довбуш» (за нар. переказами, 1955; обидві – лібре­­то власне); кантати – «Кавказ» (за од­­нойм. поемою Т. Шевченка, 1901–13), «Останній бій» (сл. власні, 1905), «Укра­­їні» (сл. О. Колесси, 1918), «Заповіт» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Наймит» (сл. І. Франка, 1941); для оркестру – «Ме­­ланхолійний вальс» (за новелою О. Ко­­билянської, 1920), «Каменярі» (за пое­­зією І. Франка, 1925), «Стрілецька рапсо­­дія» (1928), «Веснянки» (1935), «Коляд­­ниця», Симфонієта (обидва – 1942), «Дніпро» (1946), «Пісня юнаків» («Рондо юнаків»), «Наше море» (обидва – 1947), «Прикарпатська симфонія» (1950), «Мой­­сей» (за однойм. поемою І. Франка, 1956), «Не забудь юних днів» (1957), «Чакона» (1964), «Танець кістяків» («По­­двиг», 1973); концерти з оркестром – для фортепіано (1917), скрипки (1945), фортеп. тріо (1919); хори – «Вічний революціонер» (1898), «Восени» (1935), «Конкістадори» (1940; усі – сл. І. Фран­­ка), «Дайте руки, юні други», «Підлисє» (обидва – 1911, сл. М. Шашкевича), «Сонце заходить» (1916), «Ой виострю товариша» (1917; обидва – сл. Т. Шев­ченка), «Пою коні при Дунаю» (сл. Ю. Федьковича, 1913); інструм. твори: для фортепіано – «Елегія», «Балада», «Похорон отамана», мініатюри; соло­співи – «Черемоше, брате мій» (1902), «Спи, дитинко моя», «Тайна» (обидва – 1920), «Одна пісня голосненька» (1929), «За байраком байрак», «Коваль», «Бар­карола», «Сирітка» «Ти моя найкраща пісня»; обробки нар. пісень.

Літ.: Кос-Анатольський А. С. П. Люд­­кевич. К., 1951; Загайкевич М. С. П. Люд­­кевич. К., 1957; Павлишин С. Станіслав Людкевич. К., 1974; Стельмащук С. У світлі його доброти (спогади про С. Люд­кевича). Дрогобич, 1992; Кияновська Л. Симфонічні поеми Станіслава Людке­­вича в контексті пізньоромантичної західноєвропейської культури // Зап. НТШ. Пр. Музикозн. комісії. Л., 1993. Т. 226; Творчість С. Людкевича: Зб. ст. Л., 1995; Кияновська Л. Вплив австро-німецької культури на формування сти- лю Станіслава Людкевича // Укр.-нім. зв’язки минулого і сьогодення (за мат. міжнар. симпозіуму). К., 1998; Брилин­­ська-Блажкевич Г. Фортепіанна творчість С. Людкевича. Л., 1999; Антоно­­вич М. Станіслав Людкевич: композитор, музиколог. Л., 1999; 2007; Якубяк Я. Микола Лисенко і Станіслав Людкевич. Л., 2003; Штундер З. Станіслав Люд­­кевич. Життя і творчість. Т. 1–2. Л., 2005–09; Горак Я. Фундаментальний життєпис корифея // Дзвін. 2006. № 3; Мисько-Пасічник Р. Василь Барвін­­ський та Станіслав Людкевич: діалоги на мистецьких перехрестях // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Мист-во. 2009. Вип. 9.

Л. О. Кияновська

Статтю оновлено: 2017