Людство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Людство

ЛЮ́ДСТВО – людська спільнота, рід, су­спільство, сукупність людей (осіб виду людина розумна). З погляду семантики, поняття «Л.» унікальне, оскільки має на увазі не тільки фіз. сукупність індивідів, а й постій. і осмислений обмін інформацією між ними, а також вирізнення влас. «Я» серед собі подібних (аналог. позначення для ін. біол. видів не мають сенсу). Результат діяльності Л. називають культурою. Л. можна також сприймати як всіх людей Землі, що перебувають на життєвому етапі від народж. до смерті; об’єднання персон, які жили в істор. епоху; індивідів, осіб, громадян, що жи­вуть на Землі у цей час. Л. поділяють на раси, народи (або етноси), соц. і культурні групи. З по­гляду соціології, Л. – найзагаль­ніша форма людської спільності, представлена множинніс­тю всіх наяв. спільнот і відносин між ними. Людська соціальність – результат трьох взаємопов’яз. аспектів істор. еволюції людини: єдності антропогенезу, соціогенезу, культурогенезу. Історія вбачає у Л. сукупність усіх відомих культур і цивілізацій. Л. разом із первіс. середовищем свого існування утворило вторинне – техногенне. У результаті воно є біосоц. синтезом, оскільки детерміноване генет. (такою, що передається біологічно спадковістю) і культур. інформацією, набутою з покоління у покоління. Засвоєння культур. інформації відбувається швидше, ніж передача у спадок генетичної. Цим пояснюється зростаюче пришвидшення сусп. прогресу, порівняно з біол. ево­люцією, та припинення видо­утворення серед Л. Ін. його причини: великий інтервал часу при зміні поколінь, відсутність тривалої і стійкої ізоляції окремих популяцій людини, змішування рас та етносів унаслідок їхньої високої геогр. рухливості. Сучасне Л. – певна біол. і соц. єдність у расовому, етніч. та культур. різноманіттях. Серед антропологів поширені дві концепції походження людини розумної та її рас: моноцентризму (нині домінуюча) та поліцентри­зму. Згідно з першою, людина розумна виникла у ре­зультаті однораз. або кількох послідов. мутацій в одному певному місці (напр., у Сх. Африці) та розселилася на ін. континентах, набуваючи у процесі пристосування до довкілля расових відмінностей; з другою – людина розумна з’явилася неодночасно і в декількох місцях Стародав. світу, тому сучасні расові відмінності успадк. від безпосеред. пращурів людини розумної. Існуючі фрагментарні дані не дають можливості антропологам дійти згоди, тому більшість із них вважає, що становлення людини розумної було надто складним еволюц. процесом, щоб зводити його до альтернативи моноцентризм або поліцентризм. На відміну від рас, численні етноси (племена та їхні союзи, народності, нації) становлять не біол., а послідовні у часі істор. стадії спіль­ноти людей, що розвиваються завдяки притаман. їм солідарності з собі подібними (за способом життя, мови, культури). Еволюція етніч. спільнот передбачає їхню інтеграцію і диференціацію. Протягом істор. часу зростала тенденція до нормування стійких метаетніч. спільнот від конгломерат. імперій Стародав. Сходу до об’єднаних спіл. культурою держав (згодом вони розпадалися через внутр. дезінтеграцію і військ. ка­тастрофи). Уявлення про злиття всіх націй у гомогенне Л. з однією мовою утопічне навіть для віддаленого майбутнього. Хоча первісні етапи культур. еволюції людства мали ізольов. характер, це не виключало їхньої взаємодії і широкого вза­ємозапозичення племенами тех. досягнень (принаймні, з часів раннього неоліту). За всієї своє­рідності локал. і регіон. цивілізацій, які виникли на Землі від 4-го тис. до н. е., культурна ево­люція Л. – універсал. процес, оскільки великі періоди історії (етапи, формації, епохи) визначальні для нього загалом. Поряд із прийнятою серед істориків періодизацією (Стародав. світ, Середні віки, Новий час), найрозповсюдженішим нині є поділ всесвіт. історії на чотири технол. епохи: збирання і полювання, аграр. (землеробство й тваринництво), індустр. і пост­індустр. (див. Інформаційне су­спільство) сусп-ва. Сучасне Л. перебуває на різних етапах цих епох із переважанням переходу від аграр. сусп-ва до індустр. у країнах, що розвиваються, і від індустр. до постіндустр. – у розвинутих, при цьому перехід супроводжується демогр. революцією. Від серед. 20 ст. посилилася тенденція до екон., наук.-тех. і культур. інтеграції Л. Нині створ. важливі передумови для формування заг.-планетар. цивілізації за умо­ви збереження гетерогенності. Усвідомлення заг.-люд. солідарності почалося у давнину і від­ображене у заповідях універсал. світ. релігій. Незважаючи на цивілізац. й світоглядні протиріччя, воно збереглося і розвивається донині. Соц. потрясіння 20 ст. вимагали формування заг. поглядів на невід’ємність політ. й екон. прав і свобод людини, рішучого засудження расових, реліг., етніч. воєн і злочинів про­ти людяності. Саме дотримання цих вимог є гарантією збереження Л. як носія соц. і морал. цінностей. Водночас наук.-тех. потужність Л. спричинила глобал. проблеми сучасності. Вона призводить до виснаження при­род. ресурсів планети, перенаселення, катастроф. забруднен­ня довкілля і здатна знищити в ядер. та екол. катастрофах не тільки Л., а й життя на Землі. Однак ці глобал. проблеми переважно техноген. характеру, тому люди можуть їх усунути. Запобігання негатив. наслідкам НТП, стихійності та нерівномірності сусп. розвитку, недалекоглядності політики дер­жав і поведінки людей потребує мобілізації людського потенціалу, переходу Л. до саморегуляц. поведінки. Подальше збереження і розвиток життя на Землі передбачає керов. коево­люцію Л. і довкілля (створення ноосфери). Найважливіше підґрунтя прогресив. поступу Л. у сучас. умовах – його інтелектуал. потенціал (разом із демогр., територ., сировин., технол. ресурсами), один із вирішал. чинників екон. розвитку – інтелектуал. вироб-во, провідна форма власності – інтелектуальна власність. На думку деяких ана­літиків, нині йде процес глобал. інтелектуал. перерозподілу світу. Він полягає насамперед у жор­сткій конкурентній бороть­бі окремих держав за контроль над інтелектуально обдарованими людьми – потенц. носіями нового знан­ня. Глобал. за впливом фактором цивілізац. руху є людський (гуманітар.) фактор, глибин. зміст якого складають ін­форм., інтелектуал. та інновац. ресурси Л.

Літ.: Кузык Б. Н., Яковец Ю. В. Цивилизации: теория, история, диалог, будущее: В 2 т. Т. 1. Москва, 2006.

І. В. Мариніч

Статтю оновлено: 2017