Королівство польське
КОРОЛІ́ВСТВО ПО́ЛЬСЬКЕ — польська середньовічна монархія; частина Польщі, яку за рішенням Віденського конгресу 1814–15 включено до складу Російської імперії (перебувала до 1915). Уперше Польща отримала статус королівства 1025, після коронації Болеслава І Хороброго (помер того ж ріоку). Згодом титул короля мали: 1025–34 — Мєшко ІІ, 1076–79 — Болеслав ІІ Сміливий, 1290–95 — Пшемислав II, 1300–05 — Вацлав II. Після подолання політ. роздробленості Польщі та коронації 1320 Владислава I Локєтка й до 3-го поділу Речі Посполитої 1795 королями були всі наступні володарі Польщі. Разом з тим, у серед. 14 ст. у рамках польс. монархії інститут держави відокремився від особи конкрет. короля: власне інститут держави, що міг функціонувати незалежно від наявності чи відсутності короля, оформився як К. П. За умовами Люблін. унії 1569, К. П. стало однією з двох частин Речі Посполитої (ін. її частина — Велике князівство Литовське). Після Віден. конгресу 1814–15 з укр. земель до К. П. (у рос. офіц. номенклатурі — Царство Польське, у поточ. мовному вжитку поляків — Конгресове Королівство, або Конгресовка) увійшли Холмщина і значна частина Підляшшя. До 1830 К. П. залишалося конституц. монархією, сполученою персон. унією з Рос. імперією. З часом залишки давнього польс. устрою ліквідовано. Від серед. 1860-х рр. навіть назву Царство Польське почало витісняти неофіц. найменування Привіслін. край, яке 1888 увійшло у царські законодавчі акти.
Рекомендована література
Завантажити статтю
