Королик Володимир Семенович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Королик Володимир Семенович

КОРО́ЛИК Володимир Семенович (11. 12. 1908, м. Борислав, нині Львів. обл. – 27. 01. 1987, Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) – актор. Навч. у Дрогоб. г-зії (нині Львів. обл.). Виступав у трупі кооперативу «Укр. театр» під дирекцією Й. Стад­­ника (Львів, 1927–29), Укр. нар. театрі ім. І. Тобілевича (м. Станіслав, нині Івано-Франківськ, 1929–33), театрі «Заграва» (1933–38), Укр. нар. театрі ім. І. Котляревського (1938–39; обидва – мандрівні), Укр. драм. театрі ім. Лесі Українки (1939–41), театрі опери та балету (1941–44; обидва – Львів). Від 1944 – в еміграції. Виступав у таборах інтернованих – в Ансамблі укр. акторів під мист. проводом В. Блавацького (1945–47, м. Авґсбурґ, 1947–49, м. Ре­ґенсбурґ; обидва – Німеччина), в Укр. театрі малих форм ім. В. Бла­­вацького (м. Аделаїда, Австралія). Переїхав до США, працював у «Театрі у п’ятницю» (м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, 1963–74), «Новому театрі» (Нью-Йорк). Чл. Об’єдн. митців укр. сцени (1946). К. – актор гостро­­характер. плану, опрацьовував кожний образ до дрібниць, велику увагу надавав гримуванню. Як реж. поставив виставу «Зем­­ля» за В. Стефаником (Аделаїда, 1957).

Ролі: Дід Струг, Потап, Старий татарин («Зимовий вечір», «Ой не ходи, Гри­­цю, та й на вечорниці», «Маруся Богуславка» М. Старицького), Злодій, Ва­­силь, Михайло («Земля» за В. Стефаником), Войнаровський («Мотря» за Б. Лепким), Мокій, Сусід, Божевільний («Мина Мазайло», «Народний Малахій» М. Куліша), Слідчий Корнєв («Тріумф прокурора Дальського» К. Гупала), Майор Харін-Героєв («Ордер» Ю. Косача), Свирид, Іван («Домаха» Л. Ко­­валенко), Земляника («Ревізор» М. Гоголя), Розенкранц («Гамлет» В. Шекс­­піра), Овідій («Камо грядеши?» за «Quo vadis?» Г. Сенкевича), Рімер («Мужчина з минулим» Ф. Арнольда, Е. Баха).

Літ.: Лисяк О. Володимир Королик – актор на трьох континентах // Наш те­­атр: Кн. діячів укр. театр. мист-ва 1915–1991. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торон­­то, 1992. Т. 2.

Р. Я. Лаврентій

Стаття оновлена: 2014