Лялько Вадим Іванович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Лялько Вадим Іванович


Лялько Вадим Іванович

ЛЯЛЬКО́ Вадим Іванович (01. 09. 1931, м. Переяслав, нині Переяслав-Хмельницький Київ. обл.) – гідрогеолог, геоеколог, фахівець у галузі аероскомічних досліджень Землі. Д-р геол.-мінерал. н. (1972), проф. (1986), акад. НАНУ (2010). Засл. діяч н. і т. України (1997). Премія ім. В. Вернадського АН УРСР (1987), Держ. премія України у галузі н. і т. (1989, 2004). Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2008). Закін. Київ. ун-т (1955). Відтоді працює в Ін-ті геол. наук НАНУ (Київ): 1969–70 – зав. відділу моделювання гідрогеол. процесів, 1973–92 – зав. відділу тепломасопереносу в земній корі, від 1992 – дир. Наук. центру аерокосміч. дослідж. Землі. 1974–78 – заст. та в. о. акад.-секр. Відділ. наук. про Землю АН УРСР. Водночас 1986–94 – проф. каф. інж. геології та фундаментів Київ. політех. ін-ту. Зробив вагомий внесок у дослідж. формування ресурсів підзем. вод і динаміки вологи у зоні аерації посушливих р-нів України. Довів наявність сучас. живлення ґрунт. вод через лесові породи зони аерації. Йому належать фундам. наук. доробки з проблем тепло- і масопереносу в земній корі, складанні комп’ютер. програм стосовно розрахунків експлуатац. запасів термал. і мінерал. вод, захоронення пром. стоків у надра, палеореконструкції про­цесів рудоутворення, обґрунтування гідрогеохім. і гідротерм. пошуків корис. копалин з урахуванням кінетики взаємодії в системі «розчин–порода». Значне місце в працях посідає обґрунтування теор.-метод. підвалин формування геотерм., геохім., спектрал. пошук. сигналів у приповерхневих шарах і на земній поверхні на підставі уявлень теорії енергомасообміну в геосистемах, а також складання комп’ютер. програм розв’язан­ня прямих і обернених гідро­геотерм. задач. Разом зі своїми учнями успішно вирішив низку фундам. питань пов’язаних з теор.-метод. обґрунтуванням і практ. випробуванням у вироб. умовах нових методів в аерокосміч. землезнавстві (лазерна інтероферометрія, гіперспектроскопія та ін.). Розвиває оригін. наук. школу, що досліджує вплив енергомасообміну в геосистемах на спектрал. характеристики земних покривів. Нині Центр, який очолює К., – провідна орг-ція НАН і Держ. косміч. агентства України, що бере участь у розробленні третьої косміч. програми України за роз­ділом «Дистанційне зондування Землі». Брав участь у написанні колектив. монографій «Изменение земных систем в Восточной Европе» (2010) та «Спутни­ковые методы поиска полезных ископаемых» (2012; обидві – Київ).

Пр.: Формирование ресурсов под­земных вод засушливых районов. К., 1965; Методы расчета тепло- и массопереноса в земной коре. Алгоритмы и программы. К., 1974 (англ. перекл. – Нью-Делі; Вашинґтон, 1981); Тепломас­соперенос в литосфере. К., 1985; Аэро­космические методы в геоэкологии. К., 1992; Стан і перспективи розвитку аерокосмічних досліджень Землі в Укра­їні // КНТ. 2002. Т. 8, № 2–3; Особливості використання матеріалів космічних зйомок Землі для прогнозування землетрусів // Доп. НАНУ. 2005. № 9 (спів­авт.); Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола 21 століття) // Вісн. НАНУ. 2006. № 9; Можливості короткострокового прогнозу землетрусів на основі супутникового дослідження лінійних аномалій хмарності // КНТ. 2008. Т. 14, № 6 (спів­авт.); Earth Systems Change over Eastern Europe. K., 2012 (спів­авт.).

Літ.: 80-річчя академіка НАН Укра­їни В. І. Лялька // Вісн. НАНУ. 2011. № 9; 80-річчя від дня народження академіка НАН України В. І. Лялька // КНТ. 2011. Т. 17, № 4.

Статтю оновлено: 2017