Ляшенко Геннадій Іванович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Ляшенко Геннадій Іванович


Ляшенко Геннадій  Іванович

ЛЯШЕ́НКО Геннадій Іванович (01. 06. 1938, с. Ногайськ, нині м. Приморськ Запоріз. обл.) – композитор, педагог, музикознавець, музично-громадський діяч. Батько М. Денисенко. Проф. (1988). Нар. арт. України (1996). Засл. діяч мист-в УРСР (1987). Нац. премія України ім. Т. Шевченка (2008). Премії ім. М. Лисенка (1999), ім. Б. Лятошинського (2003). Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2008). Чл. НСКУ (1968). Закін. Львів. консерваторію (1963; кл. А. Солтиса) та аспірантуру при Київ. консерваторії (1971). Викладав у Львів. консерваторії (1963–68). Від 1971 – у Нац. муз. академії України: від 1985 – проф. каф. композиції, інструментування та муз.-інформ. технологій. Водночас 1974–2010 – чл. правління НСКУ (обидва – Київ). Серед учнів – В. Ґронський, В. Іванченко, М. Ковалінас, І. Тараненко. Творчість Л. охоплює різні жанри симф., камер., хорової, вокал. та сцен. музики. Його худож. мисленню притаманні філос. глибина, багатовимірність світосприйняття, усвідомлення важливої ролі митця і мист-ва у процесі становлення та збереження духов. цінностей сусп-ва, потяг до програмності, епіко-драм. типу висловлення. Однією з основ композиц. методу Л. є тяжіння до поліфонії як до визначал. драматург. чинника, поєднання нових технік і прийомів (зокрема алеаторики, сонористики, полігармонії, політональності) та ознак класич. муз. мислення. У камерно-інструм. творах Л. переосмислює архітектоніку традиц. муз. форм. У муз.-сцен. творах і музиці до кінофільмів проявляється динамічність, драматург. талант композитора, уміння розкрити муз. засобами сюжетну лінію, поєднати індивід. та узагальнююче в муз. характеристиках. Наук. дослідж. пов’я­зані з теор. проблемами фуги, укр. муз. неокласицизму. Автор кн. «Роль фуги в драматургії неполіфонічних форм» (К., 1976), низки статей в наук. збірниках і журналах. Має записи на Укр. радіо.

Тв.: балет «Ф. Ґарсіа Лорка» (1986, лібрето В. Куринського); вокал.-симф.: для оркестру, хору та солістів – Симф.-реквієм (1963, сл. Р. Рождественського), для голосу з оркестром – кантата «Імена, імена, імена...» (2002, сл. М. Денисенко), «Вітражі і пейзажі» (1997, сл. Б.-І. Антонича); для симф. оркестру – 6 симф. (1970, 1976, 1982 – «Дніпровські райдуги», 1992 – «Pro memoria», 1998, 2008), 2 симфонієти (1967, 1984), сюїта «Карпатські новели» (1973, за мотивами новел В. Стефаника); для камер. оркестру – «Український три­птих» (1976); для струн. оркестру – La­­mento (1992); для фортепіано з оркестром – Симф.-концерт (1987), «Музика» (2004); для духових інструментів – Дивертисмент (1966), Квінтет (1976); для флейти, фагота і фортепіано – «Екзерсиси» (1999); сонати – для віолончелі, саксофона, баяна; п’єси для арфи, фортепіано; для 2-х фортепіано – 3 капричіо (1974), «Idem per idem» (1992); вокал. цикли – «Ліричні пісні» (1973), «Пастелі» (1974; сл. П. Тичини); хори, пісні; музика до кінофільмів.

Літ.: Загайкевич М. Апофеоз сьогодення // КіЖ. 1977, 29 груд.; Пархо­менко Л. Художні відкриття в хоровій музиці // Хрещатик. 1998, 5 трав.; Бен- тя Ю. Композитор і музикознавець // ГУ. 2007, 20 січ.; Ржевська М. Через музику до нас промовляє його українська душа // Уряд. кур’єр. 2007, 3 лют.; Сюта Б. Музичний світ Геннадія Ля­­шенка // УМГ. 2007. № 2; Луніна Г. Геннадій Ляшенко: «Прагну показати життя у симбіозі…» // Музика. 2013. № 3.

Статтю оновлено: 2017