Ляшко Олександр Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ляшко Олександр  Павлович

ЛЯШКО́ Олександр Павлович (17(30). 12. 1915, ст. Родакове, нині смт Слов’яносерб. р-ну Луган. обл. – 09. 10. 2002, Київ) – радянський і партійний діяч. Герой Соц. Праці (1985). Держ. нагороди СРСР. Ордени Богдана Хмельницького 3-го (1999) і князя Ярослава Му­дрого 5-го (2000) ступ. Від 1930 працював на вироб-ві, 1937 вступив до Сталін. індустр. ін-ту (нині Донецьк). 1941–42 навч., 1943–45 викладав у 2-му Харків. танк. уч-щі, евакуйов. у м. Самарканд (Узбекистан). Від 1945 – на Новокраматор. маш.-буд. з-ді (м. Краматорськ Сталін. обл.): від 1947 – заст. нач. цеху, заст. дир., парторг; від 1952 – 1-й секр. Краматор. міськкому партії; від 1954 – у Донец. обкомі партії: від 1960 – 1-й секр.; 1963–69 – секр., 2-й секр. ЦК КПУ; 1969–72 – голова Президії ВР УРСР і заст. голови Президії ВР СРСР; від 1972 – голова РМ УРСР. 1986 очолив Респ. уряд. комісію з лі­квідації наслідків аварії на ЧАЕС. Від 1987 – на пенсії. Автор монографії «Украинская Советская Социалистическая Республика» (Москва, 1972), спогадів «Груз памяти» (кн. 1–3, К., 1997–2001).

Л. Г. Рева

Статтю оновлено: 2017