М — сімнадцята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки. Назва літери «ем» вживається як імен­ник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «М» («мисліте»), запозиченої з грецького уставного письма. У староукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи, що разом із іншими ознаками допомагає ви­значити час і місце написа­н­ня памʼятки. У 16 ст. зʼявилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові по­значає сонорний губний зі­мкнений (носовий) приголосний звук, що може бути твердим або помʼякшеним (у позиції перед [і]). Уживається в абревіатурах (МЗС, МВФ, МОК), як умовне скороче­н­ня слів «метр» та «місце» (з цифрою — 7 м; 5м2; 10 м3; 5-е м. ), «місто» (з на­звою — м. Канів). У старословʼянській кириличній писемності мала числове значе­н­ня «сорок». Нині використовується у класифікаційному поділі зі значе­н­ням «сімнадцятий»: пункт «М» роз­ділу С. При цифровий нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 17-м тощо.