Мавританія

МАВРИТА́НІЯ, Ісламська Республіка Мавританія (Аль-Муританія, Аль-Джум­гурія аль-Ісламія аль-Муританія) — країна у Пів­нічно-Західній Африці. Межує на Пн. із Зх. Сахарою, на Пн. Сх. — з Алжиром, на Сх. і Пд. Сх. — з Малі, на Пд. — з Сенеґалом. На Зх. омивається водами Атлант. океану. Площа 1030,7 тис. км². Насел. 4,68 млн осіб (2015); пере­важно маври, на Пд. Зх. мешкають бербери (зенаґа), тукулер, сонінке, волоф, фульбе та ін. Столиця — Нуакшот (945 тис. осіб, 2014). Адм.-територ. поділ: 15 регіонів, які обʼ­єд­нують 52 департаменти. Офіц. мова — арабська; широко використовують французьку. Віро­сповіда­н­ня — іслам. Грош. одиниця — Мавритан. угія. Держ. устрій — президент. республіка. Президент (від 2009 — Мохам­мед ульд Абдель Азіз), якого обирають на всенар. голосуван­ні на 5 р., при­значає пре­­мʼєр-міністра. Законодавчу владу здійснює двопалат. парламент — Меджліс аль-Шуюх (верх­ня; 53-х чл. обирають муніцип. радники, 3-х — мавританці за кордоном терміном на 6 р.) та Нац. Асамблея (нижня; 106 чл. обирають абсолют. більшістю голосів у одно- і двомандат. округах, 40 — за пропорцій. основою на 5 р.). М. — чл. ООН, Афр. союзу, Ліги араб. держав, Організації іслам. спів­робітництва та ін. В Адрар. нагірʼї виявлено наскел. зображе­н­ня, яке зробили мисливці та збирачі саван. ландшафтів у добу неоліту. Назва походить або від фінікій. слова «маугарім» («західні»), або від племені маур, яке у 2–1 ст. до н. е. утворило державу, що згодом стала рим. провінціями М. Тінгітанська та М. Цезарійська. На поч. середньовіч­чя тут мешкали племена як негроїд., так і європеоїд. рас. Зокрема бафури зі зміною клімату на більш посушливий з центр. частини сучас. М. мігрували на Пд., де пізніше асимілювалися. У 7–11 ст. пд. частина входила до складу держав Текрур і Ґана, а на ін. тер. формувалися держ. утворе­н­ня берберів-сангаджа та ісламізов. арабів-кочовиків. У серед. 11 ст. виникла військ.-теократ. держава династії Альморавідів, межі якої про­стягалися від Пд. Іспанії до берегів р. Сенеґал. Після її роз­паду пд. землі, заселені пере­важно негроїд. племенами, уві­йшли до складу імперії Малі (13–14 ст.). У 14–15 ст. з Аравії масово проникали кочові племена арабів-макіль, а у 2-й пол. 17 ст. їхнє племʼя бені-гасан під­корило бербер. та негроїдні племена. Гол. реліг. і торг. центром стало місто-оазис Шинґет­ті. Знач. пошире­н­ня набув діалект араб. мови гас­санія. Водночас склався етніч. склад насел. з кількіс. пере­важа­н­ням і соц. домінува­н­ням пред­ставників серед­земномор. типу — кочових арабів і берберів, яких європейці називали маврами. Землероби-негроїди проживали на Пд., пере­важно у долині р. Сенеґал і в оазисах. У 17–19 ст. у різних частинах М. сформувалися окремі емірати на чолі з пред­ставниками араб. військ.-племін. аристократії (гасанами). Від 15 ст. через порти мавританці торгували із португальцями, гол­ландцями, іспанцями, англійцями і французами, які купували золото, чорних рабів, гуміарабік (акацієва смола). Французи заснували кілька торг. факторій. За Версал. мирним договором 1783, узбереж­жя М. від­несено до сфери інтересів Франції. 1900 Франція та Іспанія роз­межували сфери впливу у Зх. Сахарі. 1903 франц. війська захопили емірати Трарза та Бракна, 1905–06 — Таґант, 1909 — Ад­­рар. 1920 М. офіційно проголосили колонією у складі Франц. Зх. Африки. Від 1946 — замор. тер., від 1958 — автономія у складі Франц. спів­дружності. 28 листопада 1960 проголошено незалежність Іслам. Респ. М. 1961 та 1991 прийнято кон­ституції. 1978–91 — під упр. військових. 2005 і 2008 від­булися нові пере­вороти. 2009 під­писано угоду про встановле­н­ня влади від­повід­но до кон­ституції та проведе­н­ня президент. виборів. Майже всю тер. М. вкривають піщані та камʼянисті пустелі Зх. Сахари. На Зх. поверх­неві скупче­н­ня пісків мають форму гряд дюн пн.-сх. про­стяга­н­ня, на Пн. і Пн. Сх. — високі дюни ергі. Атлант. узбереж­жя акумулятив. типу, у пн. частині — п-ів Рас-Нуадібу, що від­окремлює бухту Левріє, миси Арген і Тіміріс (Мірік). Найбільший о-в — Тідра. Тер. М. є частиною давньої Афр. платформи, що складена кри­сталіч. породами, які у деяких місцях виходять на поверх­ню. У центр. частині — вапняково-піщанисте плато Ад­­рар з найвищою точкою г. Амоз­зага (732 м). Пів­ден­ніше роз­таш. гори Асаба та плато Таґант. Найвища точка М. — г. Іджиль (917 м). Корисні копалини: залізна руда, золото, мідь, гіпс, фосфат, уран, тантал, нафта та природ. газ. Клімат тропічний пустельний. Середні температури січня +16–20 °С, липня — +30–32 °С. Середньорічна кількість опадів у більшості р-нів менше 200 мм, на Пн. Сх. — менше 50 мм. Часто дме сх. вітер гарматан. Сенеґал судноплавний. Поширена пустел. і напів­пустел. рослин­ність. Значні площі під акаціями, пальмами, баобабами, гонакі. Водяться верблюди, антилопи адакс і орікс, гірські кози, дрібні гризуни та невеликі хижаки (шакали, лисиці феньок). Багато плазунів; павуків і скорпіонів. Серед по­стій. птахів — пустел. ворон, сахар. дрізд. Гол. джерело водопо­стача­н­ня — під­земні води; використовують опріснені мор. води. 1989 Нац. парк «Банк-дʼАрґен» включено до списку Світ. спадщини ЮНЕСКО як тер. із цін­ними природ. комплексами пере­хід. зони між пустелею й океаном (багато видів мігруючих птахів; газелі-доркас, піщані лисиці, афр. смугасті куниці, смугасті гієни; тюлені-монахи, дельфіни). Навколо дельти р. Сенеґал — Нац. парк «Діаюлінґ». М. — аграрно-індустр. держава; за соц.-екон. показниками належить до країн, що роз­виваються. Провід­ними є видобувна (3/4 заг. екс­порту), металооб­роб­на, нафтопереробна, харч. (цукр., мʼясна, молочна, сортува­н­ня фініків тощо) галузі, рибальство та пере­робле­н­ня риби (бл. 20 % бюджет. надходжень і 45 % прибутку в іноз. валюті), скотарство (пере­важає роз­веде­н­ня верблюдів та овець), землеробство (просо, сорго, кукурудза, арахіс, батат, рис, фінік. пальма, пшениця, ячмінь, овочі; у р-нах сахелю важливим є промисел гуміарабіка), обробле­н­ня шкіри, різноманітні ремесла та ку­старні промисли. На пром. сектор припадає 34,8 %, на с. госп-во — 24,1 % ВВП (2016). Осн. пром. центри: Нуакшот, Нуадібу, Росо, Каеді, Кіффа, Нема, Атар, Зуерат. М. екс­портує нафту (знач. нафтовидобуток здійснюється на шельфі), залізну руду, золото, мідь, рибу і рибну продукцію, худобу в Китай (32,7 %), Швейцарію (11,1 %), Іспанію (8,6 %), Італію (6,7 %), Кот-дʼІвуар (6,6 %), Японію (5,7 %); імпортує машини та обладна­н­ня, нафто­продукти, продукти харчува­н­ня, споживчі товари з Китаю (27,8 %), Франції (6,9 %), Марок­ко (5,6 %), Іспанії (5,2 %), Бразилії (4,9 %), США (4,4 %). 1996 до списку памʼяток Все­світ. спадщини ЮНЕСКО занесено давні ксари у містах Уадан, Тішит, Уалата, Шинґет­ті. У Шинґет­ті також роз­таш. б-ка, в якій знаходиться понад 2 тис. рукописів, і соборна мечеть. У м. Азуґуі збереглися частини цитаделі та некрополя. 30 жовтня 1992 мавритан. влада ви­знала незалежність України. 4 грудня 2003 Україна і М. уклали між­уряд. Угоду про спів­­­роб-во в галузі рибальства та мор. господарства. У М. мешкає бл. 100 громадян України, які мають родин­ні стосунки з громадянами М. або працюють на риболовец. суднах. Справами громадян М. в Україні відає посольство М. у РФ, українців у М. — посольство України у Марок­ко.

І. В. Кочеткова

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю