Магнітні аномалії - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Магнітні аномалії

МАГНІ́ТНІ АНОМА́ЛІЇ – векторна різниця між реально існуючим на поверхні Землі та нормальним полями. Осн. критерієм наявності М. а. є значні градієнти елементів земного магнетизму у даному регіоні. За розмірами та джерелами розрізняють континент. або світові М. а., які мають пл. 10–100 тис. км2. Найбільші з них – Пд.-Атлант. (Бразильська) – від’єм­­на, Сх.-Сибір., Канад. та Приантаркт. – додатні. Пов’язані з неоднорідністю глибоких шарів земної кулі (недипол. поле) вони є частиною нормал. магнітного поля Землі та мають близьку до ізометричної форму. Виділяють на фоні поля диполя. Центри визна­чають за екстремал. значеннями Z-компонента магніт. поля Землі та за проходженням через нуль H-компонен­­та магніт. поля Землі. Характер. рисою є т. зв. зх. дрейф, тобто зміщення ізоліній світ. аномалій на Зх. Пд.-Атлант. аномалія відома як область найбільшого ослаблення поля. У ній значення поля на рівні моря такі, як на вис. 1000 км поза аномаліями. Вона впливає на потоки високоенергій. заряджених частинок у навколозем. косміч. просторі. У р-ні аномалії внутр. радіац. пояс підходить найближче до поверхні Землі – виміряна на супутниках інтенсивність протонів на 4 порядки вища, ніж поза аномалією. Сх.-Сибір. аномалія характеризується не тільки підвищеною напруженістю, а й аномал. напрямком поля – спостерігається зх. схилення замість сх. У р-ні Канад. аномалії знаходиться пд. геомагніт. полюс. Регіон. аномалії (1–10 тис. км2) спричинені особливостями будови земної кори, переважно кристаліч. фундаменту, або її історією (смуг. аномалії молодої океаніч. кори). Протяжність регіон. аномалій становить десятки та сотні кілометрів, їх інтенсивність, як правило, на порядок менша інтенсивності світ. аномалій, але градієнт інтенсивності може досягати десятків і сотень НТ на кілометр, що на 2–3 порядки вище, ніж у світ. аномалій. Регіон. аномалії відображають будову земної кори й особливості магніт. властивостей порід. Інтенсивність аномалій визначається магніт. сприйнятливістю та природ. залишк. намагніченістю гірських порід, а також глибиною залягання магніт. порід. Кінцевим підсумком вивчення й інтерпретації регіон. М. а. є створення магніт. моделі кори даного регіону або кори даного типу. Регіон. аномалій досить багато: Гавайська, р-ни Монголії, Зх. Європи, р-н Зонд. о-вів, акваторія Індій. океану та ін. Деякі аномалії використовують як пошук. ознаки великих родовищ корис. копалин (заліз. руд) – напруженість магніт. поля Курської магнітної аномалії в 4 рази перевищує нормальну. Смуг. аномалії виникають у зонах спредингу серединно-океаніч. хребтів, а також у проміж. зонах між континентами й океанами. Локал. аномалії (сотні м2 – сотні км2) обумовлені неоднорідністю будови верх. частин земної кори та часто пов’язані з покладами корис. копалин – гірських порід з підвищеними величинами магніт. властивостей. Інтенсивність аномалій змінюється у широких межах залежно від величини намагніченості порід, їхнього об’єму та глибини залягання. Локал. аномалії майже не відрізняються від регіональних, тобто границя між ними умовна. До локал. аномалій зазвичай зараховують аномалії протяжністю від метрів до перших десятків кілометрів. Вони виділяються на тлі згладженого регіон. поля, їхні джерела розташовані на порівняно невеликих глибинах і цим визначається їхня практична значимість. Інтенсивність локал. аномалій може бути будь-якою: від значень, що перевищують 10 000 нТл для магнетит. руд, до одиниць-десятків нТл в осад. товщах. Від’ємні М. а. обумовлені зазвичай залишк. намагніченістю порід зворот. полярності. Аномал. магнітне поле океанів відрізняється від регіон. аномалій континентів своєю ліній. впорядкованістю. Лінійні аномалії є осн. частиною аномал. поля всіх океанів. Їх особливості: простягаються на тисячі кілометрів паралельно осьовим зонам спредингу; чергування позитив. і негатив. аномалій, їхня протяжність, зміна інтенсивності близька до симетричної відносно осі спредингу; найінтенсивніша позитивна аномалія часто знаходиться над віссю спредингу, інтенсивність аномалій досить швидко зменшується в міру віддалення від рифту (перші 10 млн р., потім може знову зростати); лінійне простягання аномалій порушується трансформ. розломами, при цьому вся система аномалій зсувається відносно сусід. ділянок, але не втрачає своїх закономірностей. Низка океанів має кілька систем ліній. аномалій, пов’язаних зі стародав. осями спредингу. Частина аномал. магніт. поля океанів по­­в’язана з окремими підвод. горами вулканіч. походження. Регіон. складова аномал. магніт. поля України відображає регіон. риси великих геоструктур, зокрема деяких блоків УЩ і накладених западин платформ. частини, границю Сх.-європ. платформи та неоднорідність земної кори в межах Гірського Криму та Карпат. Локал. компонент аномал. магніт. поля відбиває склад і будову верх. частини кори. Використання локал. М. а. для пошук. цілей в Україні розпочалося понад 100 р. тому з відкриттям та подальшим вивченням Криворіз. залізоруд. бас. Нині цю компоненту магніт. поля використовують як одне з надій. джерел інформації при геол. картуванні порід, вивченні складчастої та розрив. тектоніки, тектон. районуванні, а в комплексі з регіон. компонентою та ін. геофіз. даними – для вивчення співвідношень приповерхневих і глибин. структур літосфери. Останнє є важливим фактором для розробки пошук. критеріїв різних типів корис. копалин, зокрема й вуглеводних. Особливе значення має трасування за даними аномал. магніт. поля т. зв. наскріз. розломів і трансрегіон. тектон. зон, які досить часто є зонами активізації та концентрації корис. копалин. Динаміку аномал. магніт. поля досліджують й зі сейсмопрогност. метою.

Літ.: Яновский Б. М. Земной магнетизм. Ленинград, 1978; Печерский Д. М. Петромагнетизм и палеомагнетизм: Справоч. пособ. Москва, 1985; Паркинсон У. Введение в геомагнетизм / Пер. с англ. Москва, 1986; Орлюк М. І., Пашкевич І. К. Методика та результати інтер­претації аномального магнітного поля за даними наземних та супутникових зйомок // Доп. АНУ. 1994. № 4; Максимчук В. Ю., Городиський Ю. М., Кузнєцова В. Г. Динаміка аномального магнітного поля Землі. Л., 2001; E. Thébault, C. C. Finlay, H. Toh. Special issue «International Geomagnetic Reference Field–the twelfth generation» // Earth, Planets and Space. 2015. Vol. 67(158).

В. Г. Бахмутов

Статтю оновлено: 2017