Мадаґаскар - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Мадаґаскар

МАДАҐАСКА́Р, Республіка Мадаґаскар (малаґасій. Madagasikara, Repobli­kan’i Madagasikara, франц. Mada­gascar, République de Madagas­car) – острівна держава у півден­но-західній частині Індійського океану. Знаходиться за бл. 400 км від пд.-сх. узбережжя Африки та за бл. 850 км від зх. части­ни о-ва Маврикій, на однойм. (587 040 км2, 4-й у світі за розміром тер.; протяжність з Пн. на Пд. 1580 км, довж. берег. лінії 4828 км) і прилеглих дріб. (бл. 1 км2) о-вах. Має стратег. розміщення вздовж Мозамбік. каналу. Насел. 24 430 325 осіб (2016); переважно малаґасійці (етнічні групи: антадруї, антайсака, антайфасі, бару, бецілеу, везу, зафіманіра, магафалі, мерина, сакалава, танала та ін.), проживають також індуси, китайці, коморці, креоли, пакистанці та французи. Столиця – Антананаріву (2,61 млн осіб, 2015). Адм.-територ. поділ – 6 провінцій (фарітані). Офіц. мови: малаґасій., франц., англійська. 52 % жит. є прихильниками місц. вірувань, 21 % – католицизму, 20 % – протестантизму, 7 % – мусульманства. Грош. одиниця – малаґасій. аріарі. Держ. устрій – унітарна держава. Глава держави – президент. Законодавча влада належить двопалат. парламенту, який складається з Сенату та Нац. зборів. До 1 тис. до н. е. тут мешкали племена, які відносилися до афр. расових типів. Відтоді почалося проникнення пд.-азій. монголоїдів, які поступово змішалися з місц. аборигенами. У 14 ст. у центр. частині о-ва утворилася держава Імерина, яка у 19 ст. стала основою створення Малаґасій. королівства. 1500 М. для Європи відкрили португальці. Пізніше декілька разів намагалися захопити о-в Франція та Велика Британія. Однак упродовж довгого часу малаґасійцям, які використовували англо-франц. протиріччя, вдавало­ся зберігати незалежність. Від 1840-х рр. на М. тривав період екон. і культур. піднесення. 1883 розпочалося масштабне вторг­нення франц. військ. У серпні 1896 Франція ліквідувала владу монархів Імерина; короля Ранавалюна ІІІ вислали з М., а багатьох представників королів. родини та малаґасій. високопосадовців стратили. 1897 М. отримав статус франц. колонії. 1942–43 о-в окупували британ. війська. Від 1946 – замор. тер. Франції, від 1958 – її автономна респ. 1960 М. отримав незалежність. Першим президентом став соціал-демократ профранц. орієнтації Ф. Циранана, який 1972 був відсторонений від влади внаслідок військ. перевороту. 1973 ліквідовано франц. військ. бази. 21 грудня 1975 відбувся референдум, на якому жит. М. підтримали соціаліст. шлях розвитку країни. Була встановлена однопартійна система влади. Тоді ж президентом став Д. Рацирака, а країна отримала нову назву – Демократ. Респ. М. 1990 період соціалізму завершився. 1992 проголошено нову конституцію, за якою країна отримала сучасну назву. 1993–98 відбулося декілька змін урядів. На парламент. виборах 1998 отримав перемогу та вдруге став президентом колиш. диктатор Д. Рацирака. 2002 пост президента здобув М. Равалаломанана, що розкололо країну на 2 частини (на прихильників нового та старого президентів). Деякі провінції збиралися проголосити автономію, проте обраному 2006 на повтор. термін М. Равалаломанані вдалося зберегти цілісність держави. 2009 під тиском протестів опозиції президент передав владу військовим, а ті – лідеру опозиції та меру столиці Е. Раджоєліну. Конституц. суд М. визнав законною передачу влади. Низка країн, зокрема й США, засудили переворот і пригрозили санкціями. Завдяки довгому процесу посередництва Регіон. співт-ва розвитку Пд. Африки у січні 2014 президентом став Е. Раджаонарімампіаніна. Нині М. – чл. ООН, Афр. союзу, Асоц. регіон. співт-ва країн Індій. океану, Регіон. співт-ва розвитку Пд. Африки, Спіл. ринку Сх. і Пд. Африки, Комісії з пи­тань Індій. океану, Руху Неприєд­нання, СОТ, МВФ, Міжнар. мор. орг-ції, Всесвіт. турист. орг-ції та ін. М. перетинає Пд. тропік, який визначає тропіч. характер його природи. З Пн. на Пд. через всю сх. частину о-ва простягається сильнорозчленов. Центр. нагір’я (Високе плато; займає понад 1/3 тер.). Є також згаслі вулкани та великі вулканічні гори: на Пн. – масив Царатанана з найвищою точкою країни (2876 м), у центрі – масив Анкаратра (2643 м), на Пд. – Вохімехеті (1956 м). Зх. частина М. зайнята широкими (завширшки 100–200 км) низовинами та невисокими рівнинами. Мор. узбережжя на Пн. сильнорозчленоване, на Зх. – плоске та порізане чисел. піщаними дельтами річок. Майже скрізь берег облямований потуж. корал. колоніями. Уздовж сх. узбережжя простягається вузька (20–30 км) берег. низовина, якій притаманні еродов. горби та дюни. Прямоліній. сх. берег порізаний багатьма мілкими затоками, які закриті з боку океану корал. рифами. Клімат тропічний, упродовж усього року на о-ві тепло. Клімат. відмінності позначаються передусім у режимі та кількості опадів, висот. зональності. Розподіл опадів залежить від особливостей рельєфу. У пн. частині о-ва – вологий клімат екваторіал. мусонів. Його сх. частина найбільш зволожувана (понад 3000 мм). Середня т-ра січня +26 °С, липня – +20 °С. Центр. нагір’я відрізняється більш помір. кліматом. У столиці на вис. 1400 м середня т-ра січня +20 °С, липня – +13 °С, а кількість середньоріч. опадів 1500 мм. На Пд. Зх. випадає менше 400 мм опадів на рік, а середня т-ра січня +30 °С. Завдяки рясним опадам М. має густу мережу багатовод. рік: Менарандра, Манґукі, Мананара, Маґававі, Бецібука, Унілагі. Найбільшими озерами є Алаутра, Кінкуні, Ігутрі. Одним з природ. чудес країни є Мертве озеро. Розвідано родовища нафти, природ. газу, вугілля, титан. руди, хромітів, нікелю, міді, свинцю, платини, урану, золота, графіту, слюди, солі, дорогоцін. (рубін, сапфір) та напівдорогоцін. (гранат, циркон, берил, турмалін, аметист) каміння. На Центр. нагір’ї переважають червоні ґрунти, завдяки яким М. іноді називають «Великим червоним о-вом». М. є унікальним щодо кількості ендеміч. представників флори та фауни. Тут росте понад 1 тис. видів орхідей. На переваж. частині о-ва панує рослинність саван (баобаби, пальми). У тропіч. лісах – равенала («дерево мандрівників»), палісандрове, чорне та залізне дерева, бамбук, каучуконоси та папороті. Тропічні ліси Атсінанани занесено до світ. спадщини ЮНЕСКО. Тропічні напівпустел. ділянки трапляються на Пд. Зх. Уздовж зх. узбережжя, рукавами заболочених дельт, панує мангр. рослинність. На сх. узбережжі ростуть гаї кокос. пальм. Священною твариною М. є лемур (понад 50 видів, зокрема й найдрібніший примат в світі – мишачий). Найбільший хижий ссавець о-ва – фосса. Водяться також зебу, фаналока, мунґо, мангуст, тенрек (представник комахоїдних), афр. кабан, водяна свиня. Серед плазунів – ящірки, крокодили, черепахи, хамелеони, удави, гекони та більше сотні видів змій (жодної ядовитої). Багато своєрід. птахів: зелені папуги, яскраво-червоні кардинали, сині голуби, султанська курочка, ефі­опський ібіс, зимородок синій, орел-змієїд, курол. Водиться значна кількість комах, зокрема понад 3000 видів метеликів (унікал. – мадаґаскар. комета). У прибереж. водах – тунець, креветки, краби, лангусти, акули. Нац. парки: Ісалу, Амбоґітра, Масуала, Мананара, Монтань-д’Амбр; заповідники з ендеміч. представниками флори і фауни: Цінґі-де-Бемарага (пам’ятка ЮНЕСКО), Андрінґітра, Андуґаґела, Анкарана, Бетампона, Загамена, Лукубе, Царатанана, Цін­ґі-де-Намурука, Перінет. М. відноситься до групи найменш розвинених країн світу. Станом на 2016 ВВП складав 1510 дол. США на душу насел. 50 % жит. перебуває за межею бідності. Нац. госп-во має яскраво виражений аграрно-сировин. характер. Аграр. сектор складає 27,3 % ВВП, у ньому задіяно 80 % дорослого насел. країни. Розвинені пром. рибальство (налагоджено штучне розведення риби) та ліс. госп-во. Поширені великі плантації. Осн. товарні с.-г. культури: кава, ваніль, гво­здика, перець, цукр. тростина, тютюн, сизаль, бавовник. Для внутр. споживання вирощують рис, кукурудзу, сорго, маніок, картоплю, батат, квасолю, арахіс, банани. Тваринництво має екстенсив. характер. Розводять зебу, кіз, овець, свиней, домаш. птахів. Частка пром-сті у ВВП країни становить 16,4 %. У струк­турі пром. комплексу переважають підпр-ва з переробки с.-г. сировини. Виробляють різноманітні морепродукти, консерви, ром, цукор, мило, папір, текстиль, шкіру, взуття, посуд, цемент, скло. Працює автомо­біле­складал. з-д з імпорт. комп­лекту­ючих. Хоча М. й багатий на різноманітні корисні копа­лини, проте гірничовидобувна пром-сть розвинена відносно слабо. У м. Туамасіна переробляють імпортов. нафту. Динамічно розвивається сфера послуг (56,3 % ВВП), у першу чергу за рахунок турист. бізнесу. Гол. турист. регіон М. – зх. узбережжя з найпопулярнішим курортом Нусі-Бе. На сх. узбережжі найвідвідуванішим курортом є о-в Сент-Марі. М. експортує ваніль (1-е м. у світі), каву, гво­здику, перець, цукор, морепродукти (с.-г. товари забезпечують до 90 % валют. надходжень); бавовняні тканини, одяг; графіт, слюду, хроміти; нафтопродукти; імпортує пром. устаткування, машини, нафту, предмети широкого вжитку та продукти харчування. Гол. зовн.-торг. парт­нери: Франція, Китай, США, Пд.-Афр. Респ., Індія, Німеччина. Транспорт розвинений погано. Довж. залізниць 854 км, автошляхів – 34,5 тис. км (з твердим покриттям – бл. 5,6 тис. км). Гол. мор. порти: Туамасіна, Магадзанґа, Анциранана, Туліара; міжнар. аеропорти: Антананаріву та Магадзанґа. Вищу освіту забезпечують 6 ун-тів (Антананаріву, Анциранани, Фіанаранцуа, Магадзанґи, Туамасіни, Туліари), 7 ін-тів та 14 приват. навч. закладів. Па­м’ятки історії та арх-ри: Королів. пагорб Амбогіманґа (об’єкт ЮНЕСКО), президент. палац, бу­дівля Нац. б-ки, муніцип. театр Ізутрі, ботанічно-зоол. парк Цім­базаза. Функціонують Нац. істор., Мист. і Археол. музеї. Видатні діячі країни: нац. гордість малаґасій. естради Р. Фраг, поет Ґ. Мажунґа, письменники Ж.-Ж. Ра­біарівелу, М. Ракутусун, кінорежисер Р. Радзаунарівелу. 4 березня 1992 М. визнав незалежність України, 10 червня 1993 між двома країнами встановлено дипломат. відносини. Нині найближче посольство М., що відає справами щодо України, розташ. у Москві, справами України в М. займається посольство України у Пд.-Афр. Респ.

Літ.: Корочанцев В. А., Цветков В. А. Мадагаскар. Москва, 1977; Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопед. довід. К., 2005; Карташова Л. Месяц на Мадагаскаре // Азия и Африка сегодня. 2005. № 2; Клименко В. Вы еще не были на Мадагаскаре? // Там само. 2007. № 3.

Н. М. Матвієнко

Статтю оновлено: 2017