МАЗО́Н Андре (Mazon André; 07. 09. 1881, Париж — 13. 07. 1967, там само) — французький мово­знавець, літературо­знавець. Професор (1919). Дійсний член НТШ (1927). Член Польс. АН (1927), іноз. чл. АН СРСР (1928), Чехо-Словац. (1929), Болгар. (1930) АН. Закін. Сорбон­ну (Париж), слухав курси з чес. і укр. філології в Карловому університеті в Празі. Викладав франц. мову в Харків. університеті (1905–09). Працював у Ін­ституті живих сло­­вʼян. мов (Париж, 1909–14); проф. словʼян. філології Страсбур. університету (1919–23), Колеж де Франс (Париж, 1924–51). Віце-президент Париз. ін­ституту словʼяно­знавства (1937–39) та Між­нар. комітету славістів (1958–67). Спів­засн. ж. «Re­­vue des Études Slaves» (1921). Наукові дослідже­н­ня: славістика, граматика рос. та чес. мов, укр. фольклор. Автор праць зі словʼян. філології, діалектів та фольклору словʼян Балкан. п-ова, ст. «Sur Chevtchenko» («Про Шевченка», опубл. у ж. «Europe», 1962, № 399–400). Видав працю «Le Slovo dʼIgor» («Слово о полку Ігоревім», Париж, 1940), у якій заперечив датува­н­ня цієї істор. памʼятки, викликавши полеміку, під час якої проти його версії ви­ступив М. Ґудзій. Під­тримував дружні стосунки з І. Білодідом, Л. Булаховським. Разом із М. Шер­рер (1965) сприяв пере­дан­ню Ін­ституту мово­знавства АН УРСР (Київ) фотокопії рукопису граматики І. Ужевича — 1-ї ві­домої граматики староукраїнської літературної мови, написаної у Франції лат. мовою (1643, опубл. 1970).