Мазохізм

МАЗОХІ́ЗМ — схильність отримувати задоволе­н­ня, від­чуваючи приниже­н­ня, насильство або муки. Термін «М.» уведений австр.-нім. психіатром і неврологом Р. фон Крафт-Ебінґом у моно­графії «Psychopathia Sexualis» («Статева психопатія», Штут­тґарт, 1886) і на­званий на честь австр. пись­мен­ника Л. фон Захер-Мазоха, в романах якого описано подіб­ні схильності. Синоніми М. — аль­голагнія, альгоманія, альгофілія. Альголагнія (від грец. Άλγος — біль і λαγνεία — бажа­н­ня) — сексуал. задоволе­н­ня, що ви­пробовується під час заподія­н­ня болю статевому партнеру або в звʼязку з болем, заподіяним статевим партнером. Автором терміна вважають нім. дослідника психіч. явищ барона А. фон Шренка-Нотцинґена; виділив активну (садизм) і пасивну альголагнію. М. може бути рисою характеру або девіацій у поведінці. Сексуал. М. — форма статевої поведінки, під час якої методом отрима­н­ня сексуал. збудже­н­ня і насолоди є страж­да­н­ня, заподіяні партнером. Більшість фахівців вважає, що чисто фіз. біль не є самоці­л­лю спілкува­н­ня мазохіста з партнером, а ним рухає бажа­н­ня під­корятися чужій волі, від­чути на собі без­межну владу партнера, солодку від почу­т­тя влас. покірності і без­порадності. Причиною явища може бути ви­пробувана одного разу слабкість і без­захисність перед неминучим покара­н­ням, насильством, приниже­н­ням гідності. Вказані від­чу­т­тя могли залишити у сві­домості особи сильний емоц. сплеск, який і став основою формува­н­ня структури статевого почу­т­тя мазохіста, ви­значивши вибір партнера і сексуал. сценарій. Жінку досить часто називають пасив. сексуал. партнером, маючи на увазі, що близькість частіше ініціює чоловік і його діям притаман­ні деякі садист. елементи. Буває і навпаки: ініціатива виходить від жінки, а чоловік під­коряється та отримує від цього статеве задоволе­н­ня. Якщо сексуал. життя протікає не за сценарієм мазохіста, статева задоволеність можлива лише під час фантазува­н­ня, при уявній чи реал. зміні партнера, чиї дії більш адекватні до очікуваних. Сучасні моделі мазохіста, як правило, ґрунтуються на отриман­ні поперед. до­свіду з Інтернету (специф. сайти, відео, чати користувачів). При М. ступінь сексуал. залежності від партнера максимально виразний. Ця залежність може проявлятися у тому, що людина йде на будь-які жертви, аби не втратити сексуал. партнера, який приносить тим більшу сексуал. насолоду, чим більше домінує, тобто принижує мазохіста. У таких випадках простежується значна психол. залежність мазохіста від домінант. партнера, що від­ображається як на сексуал., так і на соц. поведінці обох. Уважають, що у М. «жін. облич­чя» (тобто прекрасна стать до­зволяє сексуал. приниже­н­ня від­носно до себе частіше), а причин може бути без­ліч. 1) Бажа­н­ня від­чути власну слабкість і без­межну владу над собою партнера. Такої думки часто дотримуються жінки, які на роботі виконують роль суворої і нещад. начальниці. У домаш. об­становці в них виникають природні бажа­н­ня зняти маску й стати покірною для чоловіка та виконувати його примхи. Таку ж схильність до М. мають і ті жінки, які мріють про сильного чоловіка, але реально його поруч не мають. 2) Не­адекватне вихова­н­ня в дитинстві, коли дітей карали фізично, напр., регулярно били по сідницях поясом; коли вони під­ростають, очікують тих самих дій від­носно себе, пере­носячи звичні побут. моделі від­носин на сексуал. моделі поведінки. Це для них стає нормою практично змалку. Досить часто такі діти провокують ситуацію своєї вини, щоб отримати задоволе­н­ня від покара­н­ня. У деяких випадках за­значені умови сприяють формуван­ню домінант. поведінки особи. 3) Надвисокий сексуал. темперамент, якщо припустити, що М. — яскрава грань особистого темпераменту. Інколи поряд зі звичай., стриманою поведінкою пере­січ. людини може існувати прихов. бурхливий темперамент мазохіста. 4) Намага­н­ня при­глушити біль у душі, напр., під час де­пресії, думаючи, що фіз. біль легше пере­нести, ніж душевний. Це схоже на заміще­н­ня понять і часто притаман­не особам із реліг. екзальтацією. 5) Бажа­н­ня зняти із себе від­повід­альність. Звʼязана по руках і ногах людина не може нічого вдіяти і повністю від­дається під владу партнера і його фантазії. Осн. види М.: 1) пажизм (сервілізм). Сексуал. збудже­н­ня на­стає під час викона­н­ня ролі під­леглого («пані» і «паж», «хазяїн» та «раб»). Такому типу притаман­на схильність до викона­н­ня бруд. роботи, принижень, різних фантазій та примх домінанта зі знач. фантазій. забарвле­н­ням. У парах, де чоловік страждає М., найчастіше ро­зігруються певні сценарії поведінки. Мазохісти полюбляють такі ситуації, коли жінка пред­ставляється суворою і власною пані, якій вони під­коряються. Така жінка повин­на попередньо помучити партнера, перш ніж до­зволити йому отримати сексуал. задоволе­н­ня. Форми «мучительства» можуть бути різноманітними. Найчастіше вони повʼязані з тим, що мазохіст у своїй уяві й реал. поведінці виконує роль слуги, це називається пажизмом (від слова «паж»). Ві­домі мазохіст. «ігри», де чоловік — невільник (сервілізм), звʼя­заний, принижений. Найчастіше мазохісти грають роль собаки, на них надівають нашийник, їм дають їжу на під­логу тощо. 2) Т. зв. тварин. М. Людина виконує роль кішки, собаки або будь-якої тварини, з від­повід. екіпіровкою (напр., нашийник чи кін. упряж) та поведінкою. 3) Мазохісти-«смертники», котрі досягають сексуал. насолоди думаючи про смерть. Вони з радістю беруть участь у похова­н­нях, інсценуван­ні смертел. покарань, ритуал. діях, повішен­ні, а їхня поведінка характеризується складним структуров. під­ходом, скерованим формою девіації. Однією з поширених форм є аутоасфіксія, яку вважають досить поширеним видом збоче­н­ня, практикується як само­стійно, так і в парі. 4) Під час пасив. флагеляції сексуал. задоволе­н­ня отримується від покара­н­ня батогами, часто такі стосунки ви­значають як «син — батько», «вчитель — учень» та ма­ють гомосексуал. забарвле­н­ня. 5) Під час віртуал. М. люди отри­мують сексуал. насолоду, фантазуючи про від­чу­т­тя страж­дань і ви­пробувань. Вони бачать себе учасниками подій, де їх принижують (типу кастрації), або вони уявляють себе померлими. Сучас. моде­л­лю віртуал. М. є проведе­н­ня сексуал. дій в Інтернеті он-лайн або пере­гляді порногр. матеріалів. Однією з масок М. вважають хвилюва­н­ня в під­літків та осіб з бурхливою фантазією, про страж­да­н­ня, смерть, з виникне­н­ням від­повід. почу­т­тя провини в їхніх кривдників, при цьому характер таких думок є перманентним, і в дорослих вони, як правило, повністю зникають. 6) Під час символіч. М. для досягне­н­ня оргазму люди здійснюють дії, які не становлять для су­спільства чогось принизливого чи образливого; вони мають лише особистіс. сенс страж­дань для мазохіста. Під час символіч. М. дії індивіда є важко про­гнозованими і не­зро­зумілими для оточуючих, проте мазохіст зовсім не прагне до страж­дань, як це від­бувається в ін. людей. Хворобливі пере­жива­н­ня, страж­да­н­ня і конфлікти для нього на­стільки ж не­приємні, як і для інших. Досить часто він прагне інтенсифікувати біль, щоб після цього ви­пробувати насолоду від її від­сутності. Мазохіст у значно більшій мірі від­чуває насолоду не від фіз. болю, а від фантазій. забарвле­н­ня психіч. складової із само­приниже­н­ням або приниже­н­ням з боку партнера. Серед мазохістів є особистості з рисами повної де­градації, але найчастіше це люди з нормал. поведінкою, які не від­різняються в повсякден. житті від ін. людей і часто приховують свої вподоба­н­ня. Класич. прикладом виникне­н­ня М. є опис Ж.-Ж. Руссо найбільшої насолоди, яку він від­чував, коли вихователька шмагала його по оголених сідницях. Мазохіст. нахили можуть проявлятися символічно. «Валятися в ногах жінки-володарки, виконувати її забаганки, благати її про проще­н­ня було для мене вищою насолодою», — писав Ж.-Ж. Руссо. В 11 ст. в Європі організувалася секта флагелантів, що до 15 ст. одержала досить широке пошире­н­ня в Італії, Німеч­чині, Франції та деяких ін. країнах Європи. Секта сповід­увала спокуту гріхів шляхом публіч. самобичува­н­ня і «хреще­н­ня кровʼю». Середньовіч. містами ходили натовпи флагелантів, які публічно завдавали собі удари батогами, різками чи прутами. Подібні ситуації з домінува­н­ням та жорсткими покара­н­нями з боку церкви та су­спільства давали поштовх до появи як мазохістів, так і садистів. Про­блемі М. класич. психо­аналіз завжди приділяв належну увагу. Австр. психіатр З. Фройд по­стійно наголошував на дуалізмі цього поня­т­тя. На його думку, мазохіст. нахили проявляються найчастіше в 3-х формах: як фактор сексуал. збудже­н­ня, демонстрація жін. сутності чи модель поведінки. Згідно з цим, психоаналітик описав 3 осн. типи цієї патології: ероген­на форма, жін. і морал. М. Перший тип характеризується отрима­н­ням сек­суал. насолоди від болю на певних тілес. ділянках і є основою двох ін. форм захворюва­н­ня. Для жін. М. характерно прагне­н­ня від­чути без­порадність і залежність від іншого. Цей тип патології містить жін. установку, згідно з якою людина від­чуває себе неповноцін­ною. Третій тип М. містить під­сві­доме від­чу­т­тя провини або потребу в покаран­ні. М. менш соціально небезпечний, ніж садизм, оскіль­ки мазохіст ніколи не нападає на ін. людей і не стає вбивцею. Часто садизм пере­носиться зі статевих на заг. стосунки, спричиняє асоціал. поведінку, що має різні соц. наслідки. М. психо­аналітики роз­глядають як своєрід. садизм, спрямов. на власну особистість. Це від­повід­ає уявле­н­ням про те, що будь-яка агресія містить садист. компонент, що має сексуал. характер. Саме тому садизм і М. найчастіше обʼ­єд­нують в єдиний комплекс — садомазохізм. Це сексуал. девіації, що завжди доповнюють один одного. Ці дві тенденції можуть спо­стерігатися також у однієї й тієї ж людини, змінювати ступінь виразності залежно від періоду життя, зовн. об­ставин і особливостей поведінки сексуал. парт­нера. Можна припустити, що страж­да­н­ня в певній мірі сприяють інтенсивності ерот. любові. Сильна закоханість завжди по­єд­нує бажа­н­ня без­роз­дільно панувати над коханим партнером (садист. тенденція), водночас повністю належати йому, роз­чинитися в ньому, задовольняти будь-які його забаганки і бажа­н­ня (мазохіст. тенденція). М. — від­хиле­н­ня від норми, але ця сексуал. девіація має право на існува­н­ня за умови, що садомазохізм не завдає шкоди оточуючим, не пере­ходить межі больового порога і небезпеки для здоровʼя, не зазіхає на права особистості, а є лише елементом сексуал. гри. Між сторонами існує неглас. договір, що все має від­буватися на межі певного ризику, але цю грань не можна пере­ходити.

Завантажити статтю