Мазуренко Василь Петрович

МАЗУРЕ́НКО Василь Петрович (псевд. і крипт.: Вас. М., Василь М. та ін.; 13(25). 04. 1877, слобода Криворіжжя Донец. округу Обл. Війська Донського, нині с. Криворядне Рос­тов. обл., РФ – 21. 11. 1937, Алма-Ата, нині Алмати) – громадсько-політичний діяч. Брат Семена, Єлизавети, Юрія, дядько Галі Мазуренків. Закін. С.-Пе­тербур. технол. ін-т (1904). Став одним із організаторів укр. студент. руху в С.-Пе­тербурзі, за що 1901 на деякий час висланий до Полтави. Чл. Пн. ком-ту РУПу (1903), чл.-співзасн. УСДРП і Всерос. селян. спілки (1905). Учасник рев. подій 1905–07. Входив до редколегій часописів «Вільна Україна» (1906) і «Наша думка» (1907). Від 1910 викладав у С.-Пе­тербур. жін. політех. ін-ті, написав перший підручник з хімії укр. мовою (С.-Пе­тербург, 1908). У березні 1917 – чл. президії виконкому Петрогр. ради робітн. депутатів (нині С.-Пе­тербург). На Всеукр. нац. конгресі у квітні 1917 обраний чл. УЦР від Харків. губ. Від жовтня 1917 – заст. Ген. секр. (від січня 1918 – Міністра) фінансів УНР. За гетьманату П. Скоропадського – товариш (заст.) Міністра фінансів Української Держави і водночас чл. опозиц. Укр. нац. союзу. В грудні 1918 – лютому 1919 – Міністр фінансів УНР. На 6-му з’їзді УСДРП у січні 1919 обраний канд. у чл. ЦК партії. Від 1919 – радник, голова дипломат. місії УНР в Італії (опікувався репатріацією військовополонених українців). 1921 повернувся до УСРР, вступив до КП(б)У. Був проф. Харків. технол. ін-ту, заст. кер. Всеукр. палати мір і ваги, дійс. чл. Н.-д. каф. мінерал. технології (обидві – Харків). 1931 заарешт., за звинуваченням у приналежності до Укр. нац. цент­ру засудж. до 6-ти р. ув’язнен­ня. Покарання відбував у м. Су­здаль (РФ), звідки висланий до Алма-Ати, де рішенням «трійки» засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1957.

Літ.: Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920). Мюн­хен, 1969; К., 2007; Звєрьков Ю. З роду Мазуренків: стежки Василя Мазуренка // Перша заочна конф. з питань генеалогії і біографіки, присвяч. 160-річчю з дня народж. О. Лазаревського: Тези повідомлень. В., 1994.

В. І. Головченко