Мазуренко Юрій Петрович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мазуренко Юрій Петрович


Мазуренко Юрій  Петрович

МАЗУРЕ́НКО Юрій Петрович (19. 06(01. 07). 1885, слобода Криворіжжя Донец. округу Обл. Війська Донського, нині село Ростов. обл., РФ – 03. 11. 1937, урочище Сандормох побл. м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ) – партійний і політичний діяч. Брат Василя, Семена, Єлизавети, дядько Галини Мазуренків. Закін. С.-Петербур. ун-т (1914). У тому ж році вступив до РСДРП(меншовиків). 1905–07 неодноразово заарешт. і ув’яз­­нений за рев. діяльність. Під час 1-ї світ. вій­ни 1915 добровільно вступив до рос. армії. Після Лютн. революції 1917 – уповноважений військ. міністра Тимчас. уряду при 5-й армії, ком-р зведеного загону в Петрограді (нині С.-Пе­­тербург); у грудні 1917 – січні 1918 – голова Військ. ком-ту Пд.-Зх. і Румун. фронтів у Києві. Від травня 1918 – чл. УСДРП, учасник антигетьман. повстання. На поч. 1919 – комісар культури і мист-в та у закордон. справах, голова дипломат. місії УНР у Москві. Один із лідерів фракції УСДРП (незалежників), яка виступала за встановлення в Україні рад. влади. У квітні–серпні 1919 – чл. Всеукр. рев. ком-ту УСДРП (незалежників), очільник гол. повстан. штабу. 26 червня 1919 підписав ультиматум укр. рад. урядові. За наказом Гол. отамана Армії УНР С. Петлюри заарешт. у м. Кам’янець-Поділь­­ський (нині Хмельн. обл.), однак незабаром звільнений. У листопаді 1919 як представник УСДРП (незалежників) виїхав до Москви для переговорів з ЦК РКП(б) про єдиний фронт. Від січня 1920 – член Укр. КП та її ЦК. У лютому 1920 разом із більшов. Всеукр. рев. ком-том повернувся до Харкова. Від квітня 1921 – нач. гол. упр. рад. колектив. госп-в Нар. комісаріату земел. справ УСРР. У грудні 1921 вийшов з Укр. КП, 1923 вступив до КП(б)У. Від квітня 1922 – заст. зав. відділу кодифікації, водночас від 1925 – чл. колегії Нар. комісаріату юстиції УСРР; 1930–31 – голова Всеукр. т-ва культур. зв’язків із закордоном; 1932–33 – чл. президії Держплану УСРР; від вересня 1933 – нач. Держстрахконтролю при Держплані (згодом – при Наркоматі комунгоспу) УСРР; від серпня 1934 – нач. планово-фінанс. сектору Наркомгоспу УСРР. Водночас – на викладац. і наук. роботі, зокрема був проф. Харків. ін-ту нар. госп-ва (1924–26) та головою Харків. наук. т-ва при ВУАН. 5 грудня 1934 за­арешт., 28 березня 1935 за звинуваченням у приналежності до контррев. боротьбист. орг-ції Військ. колегією Верхов. суду СРСР засудж. до 10-ти р. позбавлення волі з конфіскацією особисто належного йому майна. Покарання відбував у Соловец. таборі особл. призначення (Архангел. обл., РФ). Постановою трійки при Упр. НКВС по Ленінгр. обл. РРФСР від 9 жовтня 1937 засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.

Літ.: Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії. Т. 1. К., 1997.

Статтю оновлено: 2017