Майоров Михайло Мусійович

МА­ЙО́РОВ Михайло Мусі­йович (справж. — Біберман Меєр Мойсе­йович; 10(22). 01. 1890, с. Скородне, нині Гомел. обл., Білорусь — 20. 01. 1938, Москва) — партійний і радянський діяч. 1906 вступив до більшов. партії, вів пропаган­дист.-рев. роботу. 1912–14 пере­бував на заслан­ні у Вологод. губ. (Росія). 1917 — чл. Київ. комітету РСДРП(б), більшов. фракції Київ. ради робітн. депутатів; від 1918 — один із кер. більшов. під­пі­л­ля у Києві та м. Катеринослав (нині Дні­про), голова Всеукр. парт. тимчас. комітету і Київ. під­піл. обл. комітету КП(б)У; 1920–22 — голова Київ. губерн. раднаргоспу; 1922–23 — cекр. Одес. губерн. комітету КП(б)У; 1923–27 — у РФ: голова Астрахан. і Томського губерн., секр. Томського окруж. комітетів ВКП(б). 1927–30 — за­ступник голови Центр. контрол. комісії КП(б)У — наркома Робітн.-селян. інспекції УСРР; 1930–32 — нарком по­стача­н­ня УСРР. У грудні 1932 за­знав критики з боку Л. Кагановича, який очолював над­звич. комісію з вивезе­н­ня хліба з УСРР, 1933 пере­ведений на посаду секр. Середньоазій. бюро ЦК ВКП(б). Від 1935 — за­ступник голови Центро­спілки СРСР. Автор спогадів «З історії революційної боротьби на Україні, 1914–1919» (X., 1928). 14 жовтня 1937 заарешт., засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1956.

Завантажити статтю