Майоров Михайло Мусійович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Майоров Михайло Мусійович


Майоров Михайло Мусійович

МАЙО́РОВ Михайло Мусійович (справж. – Біберман Меєр Мойсейович; 10(22). 01. 1890, с. Скородне, нині Гомел. обл., Білорусь – 20. 01. 1938, Москва) – партійний і радянський діяч. 1906 вступив до більшов. партії, вів пропаган­дист.-рев. роботу. 1912–14 перебував на засланні у Вологод. губ. (Росія). 1917 – чл. Київ. ком-ту РСДРП(б), більшов. фракції Київ. ради робітн. депутатів; від 1918 – один із кер. більшов. підпілля у Києві та м. Катеринослав (нині Дніпро), голова Всеукр. парт. тимчас. ком-ту і Київ. підпіл. обл. ком-ту КП(б)У; 1920–22 – голова Київ. губерн. раднаргоспу; 1922–23 – cекр. Одес. губерн. ком-ту КП(б)У; 1923–27 – у РФ: голова Астрахан. і Томського губерн., секр. Томського окруж. ком-тів ВКП(б). 1927–30 – заст. голови Центр. контрол. комісії КП(б)У – наркома Робітн.-селян. інспекції УСРР; 1930–32 – нарком постачання УСРР. У грудні 1932 зазнав критики з боку Л. Кагановича, який очолював надзвич. комісію з вивезення хліба з УСРР, 1933 переведений на посаду секр. Середньоазій. бюро ЦК ВКП(б). Від 1935 – заст. голови Центроспілки СРСР. Автор спогадів «З історії революційної боротьби на Україні, 1914–1919» (X., 1928). 14 жовтня 1937 заарешт., засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.

Літ.: Корольов Б., Левін В. Михайло Мусійович Майоров. 1969; Лозиць­кий В. С. Політбюро ЦК Компартії Укра­їни: історія, особи, стосунки (1918–1991). 2005 (обидві – Київ).

Статтю оновлено: 2017