Майстренко Іван Васильович

МАЙСТРЕ́НКО Іван Васильович (псевд.: Бабенко, І. Далекий, І. Зерницький, Корсун, Радченко, Гребінка, Авгур та ін.; 16(28). 08. 1899, містечко Опішня, нині смт Зіньків. р-ну Полтав. обл. — 18. 11. 1984, м. Мюн­­хен, Німеч­чина) — громадсько-політичний діяч, історик, економіст, політолог. Закін. Великосорочин. учител. семінарію (нині Миргород. р-н Полтав. обл., 1918), Харків. ін­ститут нар. господарства (1924). До 1917 — учасник нелегал. учнів. укр. організації «Юнацька спілка», від 1917 — чл. УПСР, 1918–20 — Укр. КП (боротьбистів), кер. її організації у Кобеляц. пов. Полтав. губ. Учасник антигеть­ман. та антиденікін. під­піл. і пов­стан. рухів. 1920 у складі частини боротьбистів пере­йшов до КП(б)У, де не­вдовзі під­тримав само­стійниц. фракцію федералістів. У липні 1920 ініціював пере­хід більшості парт.-рад. активу Кобеляц. пов. (22 особи) до альтернатив. більшовикам Укр. КП, що об­стоювала держ. незалежність Укр. рад. республіки. Від 1921 — канд. у чл. ЦК Укр. КП, один із організаторів т. зв. лівої фракції у ній (1923–25), що сприяла ліквідації партії; від 1925 — знову чл. КП(б)У. Працював журналістом і економістом. 1930–31 — ред. першої у Одесі українізов. г. «Чорноморська комуна»; від 1931 — за­ступник директора, проф. Всеукр. комуніст. ін­ституту журналістики (Харків). 1935 виключений із партії, у грудні 1936 заарешт. і увʼязнений за звинуваче­н­ням у контр­рев. агітації. Покара­н­ня від­бував у Сибіру (РФ). На­прикінці 1940 звільнений, повернувся до Києва. Під час нім. окупації 1942 став дир. Капели бандуристів ім. Т. Шевченка, з якою був засланий нацистами до табору в Німеч­чині (1942–43). Потім працював в укр. пресі на окупов. тер. і в Німеч­чині, контактував з під­пі­л­лям ОУН(м). Від 1944 — на еміграції у Німеч­чині. 1946 разом із І. Багряним, Б. Левицьким, С. Під­гайним, Г. Костюком та ін. організував УРДП. Після її роз­колу (1948) уві­йшов до керівництва і став провід. ідеологом т. зв. лівої УРДП, що стояла на позиціях рев. соціалізму та нац. визволе­н­ня України, 1949–60 редагував парт. друк. орган — місячник «Вперед». У повоєн­ні десятилі­т­тя ідеологічно еволюціонував від націонал-комунізму до європ. демократ. соціалізму. Спів­працював з ре­презентантами лівих, соціаліст. по­глядів у середовищі Укр. гол. визв. ради (І.-Т. Мітрінґа, М. Стиранка та ін.), вів діалог і дис­кусію з ідеологами повоєн. УПА в Україні (П. Полтава, О. Дяків) та водночас ви­ступав рішучим су­противником тоталітар. ідей інтеграл. націоналізму, політ. гегемонії ОУН(б) і методів її роботи. Від кін. 1940-х — до 1960-х рр. М. під­тримував політ. контакти з В. Вин­ниченком, югослав. і китай. комуністами, європ. та латиноамер. послідовниками Л. Троцького, однак при цьому він був принцип. опонентом сталінізму і після­сталін. режиму в СРСР, який характеризував як держ. капіталізм, а у між­нар. аспекті — більшов. бонапартизм, вказуючи на іманентну та необхідну для нього мілітарну екс­пансію. М. також послідовно і без­ком­промісно критикував нац. політику РКП(б) — ВКП(б) — КПРС, у своїх числен. публікаціях викривав її великодержавно-шовініст. і, зокрема, антиукр. характер. Від 1963 — проф., згодом — декан екон. ф-ту, 1979–84 — ректор Укр. тех.-госп. ін­ституту в Мюнхені. Автор праць істор., екон. і соц. тематики (особл. увагу приділяв нац.-політ. аспекту).

Завантажити статтю