Макаренко Андрій Гаврилович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Макаренко Андрій Гаврилович

МАКА́РЕНКО Андрій Гаврилович (17. 07. 1885, м. Гадяч, нині Полтав. обл. – 28. 09. 1963, м. Г’юстон, шт. Техас, США) – громадсько-політичний діяч. Закін. Ін-т інж. шляхів сполучення у С.-Петербурзі. Працював в упр. Пд.-Зх. залізниці (Київ). Після Лютн. революції 1917 – співзасн. і голова Спілки укр. залізничників. Влітку 1917 сформував полк залізничників, що згодом увійшов до складу Армії УНР. За Гетьманату 1918 – дир. департаменту Мін-ва шляхів сполучення Української Держави. Чл. Укр. нац. союзу, спів­організатор повстання проти гетьмана П. Скоропадського. У листопаді 1918 обраний чл. Директорії УНР. Разом із Ф. Швецем критикував С. Петлюру, відповідно до рішення Директорії УНР від 15 листопада 1919 відряджений за кордон у держ. справах. Залишився на еміграції, мешкав у Австрії й Чехо-Словаччині. Чл. Всеукр. нац. ради (1921), Укр. нац. ради за кордоном (1929). Здобув докторат в Укр. високому пед. ін-ті (Прага), брав активну участь в укр. громад. житті. 1945 переїхав до Німеччини. Очолював православну громаду м. Реґенсбурґ. Допомагав українцям із табору для переміщ. осіб уникнути примус. репатріації до СРСР (врятував бл. 300 осіб). 1951 емігрував до США.

Літ.: Манойло А. Помер останній з членів Директорії УНР – А. Макаренко // Свобода. 1963, 14 груд.

Статтю оновлено: 2017