Макаренко Андрій Гаврилович

МАКА́РЕНКО Андрій Гаврилович (17. 07. 1885, м. Гадяч, нині Полтав. обл. — 28. 09. 1963, м. Гʼюстон, шт. Техас, США) — громадсько-політичний діяч. Закін. Ін­ститут інж. шляхів сполуче­н­ня у С.-Петербурзі. Працював в упр. Пд.-Зх. залізниці (Київ). Після Лютн. революції 1917 — спів­засн. і голова Спілки укр. залізничників. Влітку 1917 сформував полк залізничників, що згодом уві­йшов до складу Армії УНР. За Геть­манату 1918 — директор департаменту Міністерства шляхів сполуче­н­ня Української Держави. Член Укр. нац. союзу, спів­­організатор пов­ста­н­ня проти геть­мана П. Скоропадського. У листопаді 1918 обраний чл. Директорії УНР. Разом із Ф. Швецем критикував С. Петлюру, від­повід­но до ріше­н­ня Директорії УНР від 15 листопада 1919 від­ряджений за кордон у держ. справах. Залишився на еміграції, мешкав у Австрії й Чехо-Словач­чині. Член Всеукр. нац. ради (1921), Укр. нац. ради за кордоном (1929). Здобув докторат в Укр. високому пед. ін­ституті (Прага), брав активну участь в укр. громад. житті. 1945 пере­їхав до Німеч­чини. Очолював православну громаду м. Реґенсбурґ. Допомагав українцям із табору для пере­міщ. осіб уникнути примус. репатріації до СРСР (врятував бл. 300 осіб). 1951 емігрував до США.

Завантажити статтю