Макарів яр - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Макарів яр

МАКА́РІВ ЯР (1951–2016 – Пархоменко) – село Сорокинського (до 2016 – Краснодонського) району Луганської області. Сільс. раді підпорядк. села Берегове, Іллівка, Кружилівка, Новокиївка, Огульчанськ, Хорошилове, Хрящівка. Знаходиться на правому березі р. Сіверський Донець (притока Дону, бас. Азовського моря), побл. рос.-укр. кордону, за 42 км від Луганська, за 57 км від Сорокиного та за 9 км від залізнич. ст. Ільєнко. Пл. сільс. ради 127,28 км2, М. – 5,25 км2. За переписом насел. 2001, у Пархоменків. сільс. раді мешкали 2630 осіб, з них у Пархоменко – 1470 осіб (українців – 63,7 %, росіян – 35,8 %); станом на 2016 – відповідно 2113 і 1257 осіб. На сх. околиці виявлено поховання епохи бронзи (2 тис. до н. е.). Історія села розпочинається 1660, коли тут за наказом Запороз. коша було розміщене сторож. укріплення Суходіл. пікету для охорони від нападів татар. і турец. загонів. За кілька десятиліть побл. нього виникло поселення, жит. якого займалися землеробством і скотарством. Наприкінці 1730-х рр. у цій місцевості заклав зимівник запороз. козак Макар, ім’ям якого згодом і назвали село. До 1805 – у складі Бахмут., 1805–1923 – Слов’яносерб. пов.; 1802–1919 – Катеринослав., 1919–25 – Донец. губ. 1773 цар. влада передала М. Я. як ранг. дачу серб. полковнику А. Рашковичу. Водночас сюди переїхало багато сімей з ін. повітів Катеринослав. губ. 1775 було вже 96 дворів, проживали бл. 500 осіб. 1786 зведено церкву архангела Михаїла, яка збереглася донині (діє реліг. громада УПЦ МП). У цьому ж році село відійшло до поміщика Божедаровича. Рашкович і Божедарович намагалися його перейменувати відповідно на Рашківка та Архангельське, однак ці назви не прижилися. Пізніше село належало родині поміщиків Депрерадовичів. У травні 1820 жит. узяли участь у селян. повстанні, яке вибухнуло у Міуській окрузі Області Війська Донського, Сло­­в’яносерб. і частині Бахмут. пов. У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. – центр Макарів’ярів. волості. 1874 проживали 1414 осіб. 1882 відкрито земську 3-класну школу. Здавна макаровоярівці займалися гончар. вироб-вом. Горщики з місц. глини почали випалювати ще запорожці. Тут розкопано горни 18 ст., а також козац. бордюги. 1885 у селі працювали 239 гончарів, які виробляли до 100 тис. шт. неполив. глиняного посуду на рік. Його продавали у Луганську, Таганрозі, Ростові та ін. містах Рос. імперії. Щорічно проводили великий ярмарок. Багато макароярівців брали участь у 1-й світ. війні. Під час воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. Остан. власником села був очільник повіт. дворянства, меценат С. Ільєнко. 1923–30 – у складі Луган. округи; від 1932 – Донец., від 1938 – Ворошиловгр. (нині Луган.) обл. 1926–33 функціонувала Макарів’ярів. керам. кустарно-пром. школа (дир. – П. Дубинський), у якій викладали відомі майстри – розписувач гончар. виробів М. Кирячек, гончарі М. Звіряка й І. Шкурко. Її закінчила уродженка М. Я. скульпторка Л. Трегубова, яка 1991 провела у рідному селі персон. виставку. 1938 було 400 дворів, мешкали 2,6 тис. осіб. Від 17 липня 1942 до 1 лютого 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 322 жит., з них 128 загинули. У брат. могилі похов. 972 рад. воїни (споруджено пам’ятник). 1951 село перейменували на честь уродженця М. Я. більшов. і військ. діяча О. Пархоменка. У післявоєн. період у будинку, де він народився, відкрили музей на громад. засадах (нині Пархоменка О. Історико-меморіальний музей, при якому функціонує гончарна майстерня «Макарів Яр»), а побл. нього встановили погруддя. За рад. часів працював молоч. радгосп ім. О. Пархоменка (до 1962 – колгосп «Заповіти Ілліча»), за яким було закріплено бл. 6 тис. га с.-г. угідь (з них бл. 4,5 тис. орних земель), та у якому утримували бл. 3 тис. голів великої рогатої худоби (переважно червоної степової породи). У 2-й пол. 1960-х рр. проживали 1,7 тис. осіб. 1980 село відзначено дипломом ВДНГ СРСР за найкращу забудову. Від 2014 – під кон­тролем бойовиків т. зв. Луган. нар. респ. 2016 у ході декомунізації селу постановою ВР України повернули істор. назву. Нині у М. Я. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія. До 1997 діяла допоміжна школа-інтернат. Розвідано поклади природ. газу.

Літ.: Як комдив Макарів Яр «підняв» // Україна молода. 2010, 23 черв.; Міста і села України. Луганщина: Істор.-краєзн. нариси. К., 2012.

А. В. Бадер, О. А. Забудкова

Статтю оновлено: 2017